WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Раціональні методи лікування собак з частковими втратами зубів та порушенням прикусу (автореферат) - Реферат

Раціональні методи лікування собак з частковими втратами зубів та порушенням прикусу (автореферат) - Реферат

Публікації на темудисертації знайшли відбиток в індивідуальній монографії загальним обсягом 31 авторського аркуша, у брошурі обсягом 2,5 авторського аркуша, в 21 статті в наукових фахових виданнях загальним обсягом 20 авторських аркушів та в 2 надрукованих матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Структура дослідження відповідає меті дослідження і відображає послідовне вирішення поставлених завдань. Робота складається зі вступу, 6 розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 426 сторінок. Список використаних джерел містить 737 найменувань, у тому числі 594 іноземні, та займає 66 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" визначається актуальність дисертаційного дослідження, формулюється проблема дослідження та представлено стан її розробки, сформульовано мету і завдання, визначено об'єкт і предмет, наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікації результатів дослідження.

У першому розділі "Концепції розвитку та модернізації суспільства в соціології: теоретико-методологічні засади дослідження" досліджується історіографія проблем розвитку та модернізації в соціологічній літературі, окреслюється центральний статус соціологічного дискурсу про модерн у теоретизуванні західної академічної спільноти. Відзначається, що концепції модернізації та розвитку завжди були "яблуком розбрату" для академічних спільнот як Заходу, так і Решти. За переконливий приклад щільного зв'язку поміж "зброєю критики" та "критики зброєю" у царині дискурсу про модерн може правити симпозіум із промовистою назвою "Долаючи модерн" (кіндаі но чококу), зорганізований японськими інтелектуалами у 1942 р., тобто в розпал війни на Тихому океані. Один з-поміж речників цього руху Судзукі Сігетака висунув ідею подолання модерну шляхом скасування таких його вимірів, як демократія в політиці, капіталізм в економіці та лібералізм у мисленні. Вислідом такої постави мала стати відмова від диференціації, що є невідокремним супутником модерну, та відновлення міфічної цілісності японської традиції.

Серед східноєвропейських неофітів концепції модернізації поширене спрощене, сповнене ейфорії потрактування змісту цього процесу, потрактування, яке нехтує суттєвим незадоволенням, спричиненим тягарем модернізації. Заперечення реалій модерну інтерпретується суто як вияв глибокого традиціоналізму, натомість модернізація – зокрема навздогінна модернізація – визначається як ключове завдання політичного порядку денного для країн колишнього соціалістичного табору. Водночас популярність концепцій розвитку та модернізації суспільства у дискурсах мас-медіа та політиків штучно перетворює їх на елементи знайомої парадигми, яка в реальності незрідка є ілюзією. Така ситуація вмотивовує некритичне використання понять розвитку та модернізації, використання, якому бракує розуміння їхньої історії, змісту та ідеологічного контексту, певним робом перешкоджаючи коректному визначенню соціальних проблем.

У ракурсі методології дисертаційне дослідження має своїм опертям концепції науки М.Полані та І.Лакатоса. У своєму трактаті "Особове знання" Полані дійшов висновку, що всупереч потвердженням логічних позитивістів та фальсифікаціоністів, емпіричні дані не мали вирішального значення для прогресу науки. Наука не зводиться до простої логіки або алгоритму, спрямованого на зв'язування теорії з емпіричними даними, позаяк ці дані можуть бути або помилковими, або хибно інтерпретуватися. Компонентами наукового пошуку є як безособове, так і особове знання. Останній тип знання передбачає неартикульовані навички й традиції, які передаються у процесі учнівства в системі координат спільноти науковців, яка саморегулюється та протистоїть політичному контролю. І.Лакатос довершив схему Полані концепцією динаміки наукових дослідницьких програм. За Лакатосом, нарощування наукового знання відбувається не шляхом заперечення гіпотез, а шляхом заперечення заперечень, спрямованих проти "жорсткого" теоретичного ядра. Завданням науковця є не нехтування або зменшення кількості аномалій; вчені мають використовувати аномалії заради збільшення пояснювального потенціалу теорії. Аномалії є двигуном розвою науки, позаяк кожна дослідницька програма керується принципами розвитку, які Лакатос іменує евристикою. Негативна евристика забороняє модифікувати жорстке ядро програми, зосереджуючись на вдосконаленні "захисного поясу". Евристика позитивна пропонує допоміжні теорії, узгоджені з положеннями ядра, перетворюючи заперечення теорії на її зміцнення, конструюючи нові концепції та абсорбуючи в такий спосіб найважливіші аномалії. Дослідницька програма розвивається за допомогою процесу конструювання захисного поясу теорій, які мають справу з фактами, що заперечують ядро. Інакше кажучи, позитивна евристика модифікує пояс допоміжних концепцій, які піддаються спростуванню, аби відстояти беззаперечний статус ядра. За такого підходу правомірно вирізнити прогресивні та дегенеративні дослідницькі програми: у межах перших нові шари теорій розширюють емпіричний зміст програми та висувають успішні прогнози, натомість другий тип програм взаємодіє з аномаліями хаотично, розв'язуючи проблему аномалій шляхом зменшення ступеня загальності теорії та втрачаючи здатність до прогнозування.

Методологія дослідницьких програм, захищаючи нормальність процесів міжпарадигматичної конкуренції, необхідність фальсифікації допоміжних концепцій та вдосконалення й ревізії периферії дослідницької програми, так само передбачає діяльність, спрямовану на модифікацію ядра, тобто його реконструкцію. Така постава легітимує пошук шляхів до синтезу, позаяк оновлення теоретико-методологічного знаряддя за одночасного збереження його ідентичності вимагає залучення поглядів конкурентів / опонентів.

Той факт, що модерне суспільство вперше постає на Заході, не означає, що ми можемо пов'язувати його суто із цим географічним регіоном; пильніший погляд на історію інших частин світу засвідчує зародження таких вимірів модерну, як, приміром, публічна сфера у країнах Азії. Водночас безпідставно вважати, що соціальні діячі ХVI століття чи навіть доби Просвітництва були носіями інструментальної раціональності та прагнули зреалізувати проект модерну в усіх його відомих нам вимірах. Тому у дисертації запроваджується поняття формування модерну, яке описує контингентний процес, що набуває рис універсальної еволюції лише з досягненням цим типом соціуму певної зрілості. Всупереч стихійному, надзвичайно контингентному процесу формування модерну, модернізація суспільства є цілеспрямованою радикальною трансформацією суспільства, що розпочинається на мікрорівні – наприклад, змінюючи зразки соціальної дії та її орієнтацій, формуючи нову ідентичність. Утім, ці зміни мають важливі наслідки для макрорівня та трансформації інституційної структури суспільства. Відтак, елементами модернізації суспільства є конструювання публічної сфери, національної спільноти та демократичних інституцій і цінностей, що заохочують участь у політиці та повагу до прав людини. Розвиток суспільства концептуалізується в дисертаційній роботі як взаємодія економічного зростання, консолідації інституцій держави в поєднанні з рівністю можливостей і загальним добробутом та може розумітися і як основа емансипаторських проектів, і як засіб контролю: соціального – всередині кордонів індивідуальних суспільств та політичного – у площині міждержавної системи. Ініціатором розвитку є держава, яка зосереджується на змінах на макрорівні: на економічному зростанні, розбудові / перебудові держави, соціальній політиці. Але всі ці заходи не можуть не позначатися на індивіді, його цінностях та стратегії побудови соціальної дії. Відповідно, розвиток і модернізація суспільства взаємопереплітаються, оскільки нова ідентичність члена національної (уявної) спільноти (мікрорівень) може виникати як вислід упровадження державою відповідної освітньої політики (макрорівень).

Методологія дослідницьких програм у поєднанні з Веберовим ідеальним типізуванням пропонують ефективне знаряддя витворення адекватнішої концептуальної моделі еволюції дослідницьких програм соціологічного дискурсу про модернізацію та розвиток. Кожна дослідницька програма окреслюється як ідеальний тип на основі теоретичних викладів тих її представників, які найповніше втілюють інтенції зазначеної інтелектуальної течії. Теоретизування про розвиток та модернізацію постійно взаємодіє з ідеологічними картинами світу. Відтак, повна деідеологізація соціологічного дискурсу є неможливою в принципі, водночас визначення місця ідеології дозволяє уникнути "розчинення" соціальної теорії в ідеології. Ідеологія – це феномен, що виконує низку обопільнопов'язаних функцій, найголовнішими з яких є інтеграція, легітимація та викривлення реальності, і кожна дослідницька програма акцентує окремий її вимір: для поміркованого теоретика модернізації К.Гірца первинною є функція інтеграції, відтворення та збереження спільнот, натомість ліворадикальний мислитель А.Г.Франк пристає на дефініцію ідеології як хибної свідомості.

Loading...

 
 

Цікаве