WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обгрунтування застосування еубіотиків у лікуванні гнійних ран (автореферат) - Реферат

Обгрунтування застосування еубіотиків у лікуванні гнійних ран (автореферат) - Реферат

У першому підрозділі "Феномен глобалізації в сучасній соціальній теорії окреслюється фокус соціального дослідження феномену глобалізації.

Незважаючи на появу глобалістичної теорії, розуміння глобалізації не набуло системного характеру як на теоретичному рівні, так і на рівні опрацювання конкретних методологічних парадигм. Основна причина цього криється в тому, що міждисциплінарні дослідження та підходи до вивчення проблеми майже відсутні, а методи та результати таких метанаук, як загальна теорія систем, синергетика, інституціональна теорія, використовуються недостатньо.

Саме через це у вітчизняних та іноземних дослідженнях ще дуже мало робіт, де глобалізація б досліджується не як конгломерат різнорідних процесів, а як єдина система, що функціонує за своїми специфічними системними законами, котрі принципово не редукуються до законів функціонування її структурних компонентів. Завданням даного дослідження є насамперед опрацювання міждисциплінарної методології, синтез та поєднання концептуальних доробків інституціональної теорії та глобалістика.

Вичерпання концептуального горизонту теорій розвитку стало однією з найважливіших передумов виникнення теорії глобалізації. Нові моделі та конструкти інтегрованих в політичну, соціальну та інформаційно-економічну площину співтовариств вимагали нового дискурсу, котрий зміг би задовольнити потребу соціокультурних зрушень, що відбувались. Спочатку новий дискурс будувався та відзначався навколо понять „світове", „міжнародне", „інтернаціоналізація", що пояснюється його причетністю до теорії міжнародних відносин. Але згодом ціла плеяда дослідників починає працювати з терміном „глобальне". У середині 1960-х років В. Мур увів у обіг поняття „глобальна соціологія", а М.Маклюен – термін „глобальне село". Лише згодом в середині 1980-х років, коли Р.Робертсон ввів та почав популяризувати поняття „глобалізація", власне, і виникає дискурс глобалізації.

Через існування „глобального" змісту зазначеного феномену та великої кількості дослідників, що займаються його вивченням – єдине загальновизнане визначення поняття „глобалізація" не з'явилося, і навряд чи в близькому майбутньому воно сформується. Незважаючи на дискусію, що точиться вже кілька десятиліть, різні дослідники, як автори концептуальних утворень, вкладають у нього власний сенс.

У другому підрозділі "Концептуальна еволюція теорій глобалізації"розвиток конкретно наукових теорії глобалізації політичного, фінансово-кономічного, територіально-демографічного, інформаційно-комунікаційного просторів.

Ми дослідили структуру предмету науки про глобальний світ та сформували типологію предметних парадигм глобалізації. Серед багатьох підходів щодо виділення предметних парадигм у глобалістиці були виділені наступні:

  • парадигма теорій політичної глобалізації

  • парадигма теорій фінансово-економічної глобалізації

  • парадигма територіально-демографічної глобалізації

  • парадигма інформаційно-комунікаційної глобалізації

Кожна з парадигм являється окремою дослідницькою ланкою глобалістики і займається предметом дослідження, окресленого конкретною науковою методологією.

Велика кількість дослідників та широка проекція наслідків глобальних трансформацій фактично унеможливлюють існування єдиної предметної площини науки про глобальний світ.

Через жорстку детермінації глобалістичних теорій, предметним чинником в кожній з парадигм, існування наддисциплінарної концептуальної моделі-парадигми глобалізації достатньо обтяжено.

У другому розділі "Новий інституціональний аналіз і осмислення глобалізації: чи можливий теоретичний прорив?"розглянуто проблему впливу соціальних інститутів на людську дійсність та методологічної спроможності постнекласичної теорії неоінституціоналізму щодо аналізу глобальних історичних структур великої тривалості (longe duree) та їх динаміки (глобалізація світу).

У першому підрозділі "Теорія соціальних інститутів та виникнення нової інституціональної теорії"досліджується можливість методологічного ракурсу, котрий випливає з концептуально-дослідницьких побудов, що з'являються в парадигмі "теорії нового інституціоналізму". Категорії „інститут", „інституціоналізація", „інституціональні зміни", як і переважна більшість ключових соціально-філософських категорій, набувають універсально-операціонального та багатозначного сенсу у сучасній соціальній теорії. Універсум феноменів та процесів, які у соціальній теорії визначаються поняттям „соціальний інститут", достатньо широкий. Виходячи з існування такого інституціонального різноманіття, у кожному конкретному розумінні багато залежить від теоретичної орієнтації дослідника та конкретних дослідницьких задач, що пов'язані з вирішенням наукової проблеми. Але одночасно з таким широким та багатосегментованим трактуванням відкривається можливість досягти нових горизонтів аналітичного простору.

Майже всі напрями „нового інституціоналізму" є альтернативою впливовим у другій половині ХХ століття біхевіорістським концепціям та сформувалися у своєму постбіхевіорістському прояві. Їх методологічні установки були націлені на виявлення характеру впливів інститутів на соціальні, політичні та культурні процеси. Незважаючи на близькість інтересів, всі п'ять підходів "нового інституціоналізму" (нормативний, історичний, соціальний, структурний та раціонального вибору) розвивалися практично автономно, про що свідчить вкрай незначна кількість посилань один на одного. Напроти, прибічники кожного з підходів критикують представників інших та вважають що саме вони належать до фундаментального різновиду „нової" теорії.

У другому підрозділі "Парадигма нової інституціональної теорії: інструменти та форми аналізу" розглядається нова традиція розуміння інститутів, що дає нам можливість розуміти інститути (й інституціональні утворення чи форми) в тому числі і як певні самореферентні структури, сутність яких транслюється в соціокультурному просторі за допомогою універсально-базових імперативів.

Залучення неоінституціональної теорії до вивчення глобального процесу розвитку та змін, що відбувається, здатне озброїти дослідника новою методологією у дослідженні процесів глобальної історичної інтеграції. Посттрадиційна методологія неінституціоналізму дозволяє розглядати процес глобалізації (історичних та соціальних інтеграційних проектів) як процес створення інститутів та інституціональних структур або форм, котрі детермінують процес історичних змін, що детермінують раціоналізацію ідентичності.

У даному розділу аналізуються функції базових інститутів в процесі глобальної історії людства. У вказаному випадку під базовим інститутом ми розуміємо раціональність як певну універсальну структуру, яка, по-перше, має внутрішні закони та особливості, по-друге, ототожнюється з певним принципом, атрибутивною властивістю цивілізації чи певної структури великої тривалості.

На основі припущення щодо існування базового інституту раціональності, котрий історично змінюючись та трансформуючись, транслює певні універсальні інституціональні форми, ми висуваємо ідею осмислення глобалізації, як певного проекту тотальної історичної раціоналізації соціокультурного простору.

У третьому розділі "Інституціональний соціогенезис синтетичної глобалізації та динаміки геоісторичної архітектоніки"досліджується соціально-історична природа глобалізації людського суспільства.

У першому підрозділі "Синтетична глобалізація та соціогенезис інституціональнихформ"формується авторська гіпотеза щодо можливості введення нового поняття "синтетична глобалізація", котре здатне сфокусувати дослідження глобальних трансформацій за новими концептуальними схемами.

Розуміння синтетичності глобалізації виходить з передбачуваної інституціоналізованої активної людської участі в природних процесах, що призводить до глобальних змін соціальної реальності. Людська участь чи її активна соціальна дія ґрунтуються на базових мотивах суспільної раціоналізації. Основа таких раціональних мотивів є стратегія інтеграції й упорядкування соціального простору, що первинна до всіх інших стратегій у рамках суб'єктивних соціальних практик. До того ж сама інтеграція як соціальна і ментальна даність здійснюється і "над головою", і "у голові" суб'єктів, причому як на індивідуальному, так і на колективному рівні. Виходячи з висунутих допущень, ми розуміємо глобалізацію як суспільну раціоналізацію, причому не одного якогось конкретного типу соціальної практики, а загальну сукупність історичних/ментальних дискурсів, практик і інституціональних форм та порядків.

Loading...

 
 

Цікаве