WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обгрунтування застосування еубіотиків у лікуванні гнійних ран (автореферат) - Реферат

Обгрунтування застосування еубіотиків у лікуванні гнійних ран (автореферат) - Реферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

Крисенко Олексій Володимирович

УДК 141.7:316.32

Феномен глобалізації: концептуальні виміри, інституціональні структури та геоісторична динаміка

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент,

Фісун Олександр Анатолійович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри теоретичної і практичної філософії

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Афонін Едуард Андрійович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

кафедра політології

доктор філософських наук, професор

Клімова Галина Павлівна, Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого,

кафедра соціології та політології

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України

Захист відбудеться "29" вересня 2005 р. о 17-15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий "26" серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Чугуєнко М.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною необхідністю вивчення об'єктивних інституціональних структур, що з'являються в контексті глобалізаційних процесів та застосування нових теоретико-методологічних схем для їх пояснення. Незважаючи на формування глобалістичного дискурсу, конвенціалізація котрого свідчить про загальнонауковий інтерес до феномену глобалізації, розробка даної проблематики залишається фрагментарною. Така роздробленість пояснюється існуванням та конкуренцією окремих цілісних парадигм, в рамках яких глобалізація досліджується переважно у суто вузькому монодисциплінарному вимірі (економічному, політичному, культурному, соціальному, інформаційному, географічному, демографічному тощо). Навіть такі класичні теорії глобалізації, що належать Г. Тернборну, І. Валлерстайну, Д. Хелду, Р. Робертсону, C. Хантінгтону, Е. Гідденсу, Ф. Фукуямі, З. Бауману, які є досить переконливими теоретичними моделями, але через свою вузькість і є відчутно вразливими з позиції аналізу сутнісних параметрів досліджуваного феномену.

Глибинні структурні та інституціональні зміни у соціально-політичному та культурно-економічному вимірах сучасності сформували сприятливий фон для пошуку більш адекватних механізмів та інструментів вивчення феноменів, що призводять до корінних соціальних змін.

Початок нової епохи несе людству нові виклики і загрози, такі як збільшення протистоянь, збільшення природних, техногенних і гуманітарних катастроф, загострення демографічних та екологічних проблем. Очевидно, що людство, зіткнувшись з проблемами глобального значення, з одного боку, знаходиться у стані розгубленості і шоку, а з іншого – дедалі більше усвідомлює необхідність появи нової парадигми організації земної цивілізації та її подальшого розвитку.

Увійшовши у двадцять перше століття, світ-соціум набув зовсім інших контурів глобального структуроформування, змінились основні елементи соціально-політичного дискурсу. Стали безперечною дійсністю ті протиріччя та негативні тенденції, які владний істеблішмент ще недавно, без сумніву, відносив до таких категорій, що не потребують пріоритетного вирішення.

Досить чітко проявилися тенденції світового розвитку, що уособлюють в собі соціальний контекст феномену глобалізації.

Серед тенденцій розвитку суспільної свідомості:

  • криза науково-технічної раціональності як світоглядної основи західного світу;

  • усвідомлення глобальної екологічної небезпеки ідеалів „споживчого суспільства"

Серед тенденцій світового історичного процесу:

  • загострення принципової відмінності між постіндустріальними суспільствами і суспільствами індустріального типу за всім діапазоном форм їх конкретної реалізації: від ліберального капіталізму та адміністративно-командного соціалізму до постліберального неоконсерватизму;

  • стали більш очевидними успіхи та глухі кути західної цивілізації та міжцивілізаційної комунікації;

  • неадекватність інституціонально-правової моделі національної держави „новим" викликам;

  • поглиблення деструкції базових інститутів капіталістичної організації у процесі їхньої постіндустріальної трансформації;

  • персоналізація всього спектру суспільних відносин в контексті послаблення впливу інститутів та структур держави, що володіє монополією на легітимний примус й очевидними організаційними перевагами в індустріальних суспільствах;

В економічній площині суспільства:

  • інтелектуалізація господарчої діяльності з різким зростанням ролі „людського капіталу", об'ємів виробництва і практичного використання цінних знань;

  • зміна технологічного укладу з домінуванням у інфраструктурі господарчої діяльності і виробничих процесах інформаційно-комунікаційних систем;

  • приватна власність, що руйнується посиленням значимості нематеріальних факторів виробництва;

  • ринкова самоорганізація, що не забезпечує нормального функціонування багатьох життєво важливих інститутів відтворення і нормального розвитку сучасних суспільств;

  • перетворення знань і інформаційних ресурсів у найцінніший об'єкт господарчого обороту;

  • відносне знецінення традиційних технологій та індустріальних комплексів, а також продуктів їх застосування;

В сфері соціальної практики:

  • виокремлення нового шару виробників та користувачів інформаційних ресурсів, формування „Інтернет-покоління" з субкультурою постмодерну;

  • нове розшарування суспільства на групи населення, що адаптовані до процесів інформатизації, і іншу частину, що залишилася за межами постіндустріального розвитку;

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження процесів глобалізації є одним із магістральних напрямів сучасного суспільствознавства. Разом з цим,концептуально-методологічний рівеньрефлексії процесів глобалізації та інституціональних змін, що відбуваються в контексті глобальної історичної динаміки у вітчизняній науці залишається явно недостатнім. Передусім, це обумовлено вузькоспеціальним характером досліджень, що проводяться, та досить сильною дискурсивно-інтерпретаційоною розмитістю розглянутих процесів. Зокрема, майже всі дослідники по своєму зазначають природу, сутність та динаміку процесів/процесу глобалізації, а через це й приходять до самих різноманітних висновків щодо перспектив цього феномену. Однією з концептуальних особливостей глобалістики є повна відсутність базової теорії глобалізації та чіткого визначення самого поняття, що складає назву цієї парадигми.

Порівняно невеликий період дослідження феномену глобальних змін (перші згадки датуються приблизно другою половиною шістидесятих років минулого століття) не дає змогу типологізувати концепції та школи за хронологією. Але незважаючи на це, окремим прошарком стоять класики, отці-засновники глобалістики: Р. Робертсон, С. Леш, М. Фезерстоун, Я. Пітерс, Г. Тернборн, І. Валлерстайн, Д. Белл, Е. Тоффлер.

Серед теоретиків, чий доробок є безперечним для формування площини глобалістичного дискурсу та теорії дослідження глобальних змін у контексті загальних соціокультурних процесів, слід згадати Б. Андерсона, З. Баумана, У. Бека, З. Бжезинського, О. Багатурова, І. Василенко, О. Панаріна, В. Іноземцева, Ю. Хабермаса, О. Уткіна, Ш. Ейзенштадта, Н. Еліаса, Х. Шредера, Б. Кагарлицького, О. Білоруса, Е. Афоніна О. Богомолова, Е. Гідденса, І. Девятко, М. Ільїна.

Окремим осередком дослідницької уваги до процесів соціокультурної трансформації інститутів та методології вивчення інституціональних структур, котрі є основним джерелом фактології глобалізаційних імпульсів, стали дослідження вітчизняних вчених С. Макєєва, А. Ручки, Ю. Чернецького, О. Якуби, Г. Клімової, Є. Головахи, Н. Паніної, В. Хмелько, С. Войнович, О. Фісуна, Н. Бусової, а також іноземних дослідників П. Бергера, Т. Лукмана, Д. Норта, П. Сорокіна, Н. Смелзера, Д. Ньюмана, Т. Парсонса, В. Ні, В. Федотової, С. Кірдіної.

Loading...

 
 

Цікаве