WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Поведінка споживача в умовах становлення та розвитку рекламного простору (соціологічний аналіз) (автореферат) - Реферат

Поведінка споживача в умовах становлення та розвитку рекламного простору (соціологічний аналіз) (автореферат) - Реферат

Обробка статистичного матеріалу проводилась на персональному комп'ютері Pentium ІІІ із використанням стандартного пакету прикладних програм Microsoft Office (Microsoft Еxcel 2002), та статистичної програми Statistica.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Якісні та кількісні прояви епідемічного процесу інфекцій невенеричної природи, що передаються статевим шляхом, у західноукраїнському регіоні країни

Західний регіон України був обраний територією вивчення із урахуванням залежності ІПСШ від комплексного впливу соціально-економічних, морально-етичних та поведінкових чинників людей, які мають свої особливості в цьому регіоні країни.

Для визначення тенденцій розвитку епідемічного процесу ІПСШ в Україні проаналізовано базу даних у семи областях держави (рис.1).

роки

ТП

Рис. 1. Теоретичні рівні захворюваності на інфекції, що передаються статевим шляхом, в Україні за 1993-2003 роки:

трихомоніаз; х герпес;

сифіліс; хламідіоз;

гонорея; мікоплазмоз.

Інтенсивні показники захворюваності на ІПСШ у період 1999-2003 роки коливалися від 299,2 до 783,5. Значне зростання захворюваності за 11 останніх років спостерігається на урогенітальний хламідіоз, мікоплазмоз та генітальний герпес. Так, захворюваність на урогенітальний хламідіоз в Україні зросла в 6,4 рази, мікоплазмоз – у 2,2 рази, герпетичну інфекцію – у 1,4 рази. Темпи приросту даних захворювань склали (+542,3) %, (+122,95) %, (+44,41) % відповідно. Тоді як для групи венеричних інфекцій є характерним зниження захворюваності: темп спаду за 11 років сифілісу становив (–17,09 %), гонореї - (-77,41 %).

Проведений нами розрахунок ризиків інфікування за окремими нозологічними формами показав, що найвищий ризик був при трихомоніазі - 0,29 %, що у 4,4 рази вище від урогенітального хламідіозу (0,066 %), у 5,3 рази - від сифілісу (0,055 %), у 6,6 рази - від мікоплазмозу (0,044 %) та у 6,7 рази - від гонореї (0,043 %).

Територіями підвищеного ризику щодо ІПСШ виявилися Хмельницька та Чернівецька області. Найпоширенішим був в усіх західних областях трихомоніаз, питома вага якого в структурі ІПСШ була на рівні загальнодержавного - 60,6 % проти 58,3 % відповідно. Урогенітальна герпетична інфекція в Україні підлягала обов'язковій реєстрації лише до 1998 року, рівень захворюваності на яку був найнижчим у структурі ІПСШ (середньорічна захворюваність – 7,4). Урогенітальний мікоплазмоз був введений до офіційної реєстрації з 1999 року, у той рік ІП його становив 17,8, максимальний рівень був в останній рік спостереження – 44,1, при середньорічному показнику – 31,9.

За роки спостереження найбільш суттєво зросла захворюваність у регіоні на урогенітальний хламідіоз – у 4,5 рази. Територією найвищого ризику щодо поширеності урогенітального хламідіозу виявилися Волинська та Хмельницька області – ІП в останній рік спостереження перевищували загальнодержавні в 1,4 та 1,7 рази відповідно. Територіями епідемічного благополуччя за даними показниками можна вважати Івано-Франківську та Львівську області – ІП були найнижчими – 18,5 та 20,4 відповідно, в інших областях вони коливалися від 36,5 до 52,2. На нашу думку, дані статистичні показники не відображають у повному обсязі поширеність хламідіозу в регіоні. Про це свідчить висока розбіжність захворюваності у областях, наприклад, між Волинською та Чернівецькою - ІП різнилися в 9 разів. Як показав поглиблений аналіз, тут мала місце різниця в обсязі лабораторної діагностики й обов'язковій реєстрації хламідіозів у адміністративних територіях. В областях, що межують з іншими країнами, таких як Закарпатській, Львівській та Чернівецькій і, крім того, Хмельницькій – темпи приросту за 11 років були вищі від загальнодержавних у 6,1-16,2 рази, а середньорічні темпи приросту коливалися в межах від (+194,1) % до (+517,6) %. Тільки у Волинській області була помірна тенденція до спаду з темпом (-23,9) % та середньорічною швидкістю зниження захворюваності (-2,7) %.

Побудова вирівняної фактичної кривої за методом найменших квадратів дала змогу підтвердити наявність чіткої вираженої тенденції зростання урогенітального хламідіозу як серед чоловіків, так і серед жінок (рис. 2). Проте, серед жінок спостерігався більш інтенсивний розвиток епідемічного процесу впродовж 11 років, ніж серед чоловіків: захворюваність на урогенітальний хламідіоз зростала зі швидкістю 42,0 % та 27,6 % на рік, темпи приросту становили 461,5 % та 303,7 %, відповідно. Крім того, впродовж 11 років поширеність урогенітального хламідіозу серед жінок була вищою, ніж серед чоловіків на 8,2 %, а ризик інфікування - у 1,3 рази вищий.

У всіх західних областях, як і в Україні, групою ризику щодо урогенітальних хламідіозів виявилися особи віком 18-29 років. Ризик інфікування в даній групі (0,21%) був майже в 5 раз вищий від інфікування в групі осіб старших 30 років (0,043 %), у 11,7 рази – у підлітків (0,018 %) та в 84 рази – у дітей (0,0025 %). Середньорічні ІП у цій групі перевищували загальнопопуляційні в 3,5 рази в цілому по Україні (у 3,3 рази - чоловіки, у 3,7 рази - жінки). У даній віковій групі найвища захворюваність була зареєстрована на Волині серед жінок та на Тернопіллі - серед чоловіків. Найнижчі показники захворюваності на урогенітальний хламідіоз в Україні були зареєстровані серед дітей. Викликають тривогу порівняно високі показники захворюваності серед підлітків, які наближуються до таких у віковій групі старших 30 років. В останній віковій групі у більшості західних областей, на відміну від загальноукраїнських даних, основну групу уражених становили особи чоловічої статі.

роки

ІП,

ТП

Рис. 2. Поширеність урогенітального хламідіозу в Україні за статтю:

ІП захворюваності у чоловіків; ІП захворюваності у жінок;

ТП захворюваності у чоловіків; Х ТП захворюваності у жінок.

Діагностика герпетичної інфекції сьогодні в Україні базується на серологічних обстеженнях, що не дозволило провести аналіз захворюваності на генітальний герпес серед осіб із ІПСШ. Ці тести лише дозволяють оцінити рівень серопозитивності населення, і, на жаль, недопустимі для верифікації діагнозу.

Показники серопозитивності до генітального герпесу в Україні як серед чоловіків, так і серед жінок мали помірну тенденцію до зростання зі швидкістю 7,3 % та 2,2 % на рік відповідно, середньорічний показник в Україні становить 7,4. Перевищення даного показника було зареєстровано лише у Волинській та Львівській областях. Рівень серопозитивності до герпетичної інфекції в Україні серед чоловіків у 1,5 рази перевищував цей показник серед жінок. Різке зростання серопозитивності спостерігається серед осіб віком 18-29 років. Інтенсивні показники цієї групи перевищував загальнопопуляційний рівень у 3,3 рази. Серед дітей поширеність герпетичної інфекції в цілому у державі була найнижчою.

Захворюваність на урогенітальні мікоплазмози в Україні за 1999-2003 роки становила за ІП у середньому 31,9. Перевищення даного показника на заході було у Чернівецькій області – 51,9. Захворюваність серед жінок майже в 2 рази була вищою, ніж серед осіб чоловічої статі – 41,1 проти 21,3 відповідно.

Кількісні прояви епідемічного процесу мікоплазмозів в Україні характеризувалися вираженою тенденцією до зростання – ТПр становив (+147,8) %, середньорічний темп – (+29,6) %. Позитивна динаміка захворюваності як серед чоловіків, так і серед жінок спостерігалася у Закарпатській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій; лише серед жінок – у Івано-Франківській та Львівській областях. Тенденції до зниження захворюваності намітились у Волинській області серед всього населення (швидкість спаду (-7,4) %) та у Івано-Франківській (-10,5 %) і Львівській (-18,3 %) - серед чоловіків. Групою ризику при мікоплазмозах, як і при всіх ІПСШ, була вікова група 18-29 років (ІП - 140,8). Найнижча захворюваність спостерігалася серед дітей та підлітків.

Поліетіологічність інфекцій невенеричної природи, що передаються статевим шляхом, та проблема лабораторної діагностики

Комплексне лабораторне обстеження мало за мету проведення верифікації діагнозу для конкретного хворого, співставлення результатів попередніх лабораторних обстежень цих пацієнтів та оцінку адекватності використаних тоді методів діагностики.

Loading...

 
 

Цікаве