WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетична оцінка перебігу різних форм стенокардії: особливості лікування (автореферат) - Реферат

Клініко-патогенетична оцінка перебігу різних форм стенокардії: особливості лікування (автореферат) - Реферат

Під час другого вимірювання отримували температурні показники, які характеризували ВР. Відомо, що парасимпатична іннервація судин практично не виражена, тому прямий холінергічний вплив на регуляцію периферичного опору мінімальний. Але парасимпатична ланка ВНС опосередковано, шляхом пригнічення вивільнення норадреналіну з закінчень симпатичних нервів, знижує периферичний судинний опір, що проявляється у зменшенні тонусу артеріол та дисфункції капілярів. Таким чином, помірне падіння температури шкіри після холодового навантаження повітрям було спричинене спазмом артеріол і відображало нормальну симпатикотонічну ВР. При вираженому симпатико-адреналовому впливі температура шкіри значно падала і тоді ВР вважалась гіперсимпатикотонічною. При незначному падінні поверхневої температури ВР розцінювали як гіпосимпатикотонічною, а при застійних температурах у ділянках шкіри, які не відповідали проекції запалення, - асимпатикотонічною. Наявність спотвореної вегетативної реакції у вигляді підвищення температури шкіри (окрім точок вимірювання мозку та проекції щитовидної залози) свідчила про парасимпатикотонічну ВР. Для кількісної оцінки температурних коливань обчислювали градієнти t між температурою ділянки інтересу до та після І холодового навантаження.

У переважної більшості ейтоніків відмічалось достатнє зниження температури шкіри тильних поверхней кистей (у 66,7% дітей справа і у 69,2% - зліва) та в ділянках проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини (у 74,4% і 64,1% дітей), а також достатнє підвищення температури шкіри у внутрішніх кутах очних ямок (у 79,5% дітей справа і у 64,1% - зліва).

У хворих до лікування температурні градієнти „до та після холодового навантаження" свідчили про те, що переважно у симпатикотоніків (53,2% у ІІ групі та 60% у ІІІ групі справа та по 57,5% у ІІ і ІІІ групі) відбувалось значне падіння температури шкіри в проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини та зовнішніх поверхонь кистей (по 63,8% з обох боків у ІІ групі та 70% справа і 62,5% зліва у ІІІ групі), а також значне підвищення температури у внутрішніх кутах очей (у 61,7% і 59,6% дітей з ІІ групи та у 65% і 62,5% з ІІІ групи - відповідно справа і зліва). Це свідчить про гіперреактивність ВНС і пояснюється тим, що при холодовому навантаженні зростає активність симпатико-адреналової системи, що призводить до значного спазму судин периферії і розширення судин мозку (зокрема, внутрішньої сонної артерії).

У ваготоніків ІІ і ІІІ груп здебільшого зустрічалось недостатнє зниження температури, температурний застій або, навпаки, її підвищення у ділянках проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини (75,8% у ІІ групі і 67,2% у ІІІ групі справа та 66,9% у ІІ групі і 70,4% у ІІІ групі зліва) та зовнішніх поверхонь кистей (72,7% справа і 69,7% зліва та 62,5% з обох боків відповідно для ІІ і ІІІ груп), а також недостатнє підвищення і застій температур у внутрішніх кутах очей (у 75,8% і 68,8% справа і 69,7% і 67,2% зліва, відповідно в ІІ і ІІІ групах).

Отже, у більшості хворих на бронхо-легеневу патологію та ВД під дією холодового фактора включаються регуляційні системи. Але регуляторна здатність ВНС у дітей, в яких визначається переважання впливу симпатичної ланки, характеризується виникненням значного розмаху температурних коливань. У хворих з переважанням впливу парасимпатичної частини ВНС, регуляторна здатність часто є слабкою, що проявляється незначним зниженням температури периферії та незначним її підвищенням у точках вимірювання мозку. Тобто, адаптивна спроможність обстежуваних знаходиться на низькому рівні. А наявність ваготонії і відсутність реакції на холод вказує на глибокі розлади з боку ВНС, що сприяє порушенню судинного тонусу, виникненню венозного стазу в судинах дихальних шляхів і затяжному перебігу бронхо-легеневої патології.

Під час третього вимірювання реєстрували температурні показники шкіри, які отримували після додаткового холодового навантаження (охолодження кистей рук водою 17С протягом 1 хвилини) на фоні попереднього охолодження повітрям кімнатної температури. Отримані температурні показники характеризували ВР у змодельованих умовах, коли дитячий організм зазнає дії холодових подразників, що послідовно впливають один за одним. За даними А.Rost (1987) у відповідь на подразнення організм у нормі повністю вичерпує свою регуляційну здатність, а інший подразник, подібний до попереднього, залишається без 0лась незначно, ВР оцінювали як нормальну. Якщо температура шкіри продовжувала відхилятись від вихідних значень, ВР розцінювали як гіперсимпатикотонічну. У випадку, коли температурні показники під дією додаткового холодового подразника починали повертатись до вихідних, ВР вважали гіпосимпатикотонічною, оскільки тривалість реакції ВНС, яку викликав попередній чинник, була недостатньою. Для кількісної оцінки температурних коливань обчислювали градієнти t між температурою ділянки інтересу після І холодового навантаження і температурою ділянки інтересу після ІІ холодового навантаження.

У переважної більшості ейтоніків І групи під впливом додаткового холодового навантаження практично не змінилась температура шкіри зовнішніх поверхней кистей у 69,2% дітей справа і 66,7% зліва; у 66,7% дітей справа і зліва - в точках проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини; у 66,7% дітей справа і зліва – у внутрішніх кутах очей.

В обстежуваних хворих до лікування при додатковому охолодженні температурні градієнти „до та після холодового навантаження" свідчать про те, що значне подальше зниження температури шкіри зустрічається переважно у симпатикотоніків: у 63,8% і 68,1% з ІІ групи та у 60% і 57,5% з ІІІ групи в точках проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини; у 66% і 78,7% з ІІ групи та у 72,5% і 75,0% з ІІІ групи на зовнішніх поверхнях кистей; а також значне подальше підвищення поверхневої температури у 61,7% і 72,3% з ІІ групи та у 72,2% і 62,5% з ІІІ групи у внутрішніх кутах очей; відповідно справа і зліва. У ваготоніків здебільшого виявляється підвищення температури шкіри зовнішніх поверхней кистей (у 69,7% справа і 84,8% зліва у ІІ групі та у 62,5% справа і 67,2% зліва у ІІІ групі) та в точках проекції великих судин на передню поверхню грудної клітини (у 69,7% справа і 72,7% зліва в ІІ групі та 64,1% справа і 67,2% зліва в ІІІ групі), а також виявляється зниження температури шкіри у внутрішніх кутах очей (у 63,6% справа і 84,8% зліва з ІІ групи та у 65,6% справа і 68,8% зліва з ІІІ групи).

Таким чином, додаткове охолодження кистей хворим на бронхо-легеневу патологію та ВД на фоні охолодження тіла повітрям кімнатної температури до лікування здебільшого викликає посилення термічних змін, що свідчить про порушення ВР. Причому, у дітей з переважанням впливу симпатичної ланки ВНС частіше визначається гіперсимпатикотонічний варіант ВР, а при переважанні впливу парасимпатичної ланки ВНС – гіпосимпатикотонічний. Дані показники характеризують низьку адаптивну спроможність обстежуваних дітей до дії холодових факторів, що проявляється частими повторами бронхо-легеневих захворювань з тривалим і млявим видужуванням.

Клінічну ефективність системи лікувально-реабілітаційних заходів оцінювали після проведеного лікування. При цьому враховували наявність скарг, дані об'єктивного обстеження, показники ХОК, стан вегетативного гомеостазу (за показниками КІГ та температури шкіри).

У дітей, яким проводили корекцію вегетативних порушень, відмічалось зменшення клінічної симптоматики, характерної для ВД і бронхо-легеневої патології.

Показники ХОК, визначені у цих дітей, свідчили про те, що у 60,58% хворих на рецидивуючий бронхіт і у 51,25% хворих на затяжну пневмонію вони наблизились до вікових нормативів.

Після проведення системи лікувально-реабілітаційних заходів у дітей з ваготонією, які складали основні підгрупи, відмічали зниження М0 та зменшення  (0,750,015 с і 0,290,005 с, відповідно, для дітей ІІ групи і 0,730,01 с і 0,290,003 с - для дітей ІІІ групи), що свідчило про спад активності парасимпатичної ланки ВНС. У цих хворих відмічали також нормалізацію симпатичних реакцій, що проявилась помірним збільшенням середніх значень АМо (15,020,14% у дітей з ІІ групи та 15,80,1% у дітей з ІІІ групи). Підвищення ІНБ в динаміці лікування в основній підгрупі (43,5922,5 у ІІ групі та 46,21,4 ум. од. у ІІІ групі) свідчило про підвищення рівня функціонування центрального контуру серцевої регуляції та вказувало на покращення адаптаційно-пристосувальних можливостей організму иявляли клінічні ознаки симпатикотонії, відмічали помірне зниження активності симпатичної ланки ВНС, що проявилось зменшенням показника АМо до 15,740,16% у ІІ групі та до 15,540,12% у ІІІ групі. Збільшення Мо після лікування у дітей з основної підгрупи до 0,670,01 с у ІІ групі та до 0,690,01 с у ІІІ групі демонструє помірне підвищення активності парасимпатичної ланки ВНС. А середні значення ІНБ та  у цих дітей після лікування наблизились до визначених у здорових і становили 52,261,43 ум. од. та 0,260,003 с у ІІ групі і 53,241,24 ум. од. та 0,270,003 с - у ІІІ.

Loading...

 
 

Цікаве