WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Таким чином, переносність терапії метопрололом була задовільною у пацієнтів обох підгруп. Кількість пацієнтів, які досягали цільових доз метопрололу, величина середньодобової дози не залежали від фонового ритму серця.

Динаміка АСЗЯЖ не залежала від фонового ритму серця. Приріст ДШХ був більш вираженим у пацієнтів із ФП: через 3 місяці на 15,3 % (p<0,05), через 6 місяців – на 18,6 % (p<0,05), через 12 місяців – на 17,7 % (p<0,05). Приріст ДШХ супроводжувався зменшенням ЧСС наприкінці навантаження, що було більш виражене у пацієнтів із ФП: через 3 місяці на 9,5 % (p<0,01), через 6 місяців – на 7,4 % (p<0,05), через 12 місяців – на 14,6 % (p<0,01). Отримані результати можна пояснити більш виразною початковою тахікардією в групі ФП.

Зменшення ЧСС спокої через 3 місяці було подібним в обох групах, в подальшому було більш виражене у пацієнтів із ФП: через 6 місяців – на 9,8 % (р<0,05), через 12 місяців – на 7,9 % (р<0,05). Динаміка АТс та АТд залежно від фонового риму серця істотно не відрізнялася.

Не встановлено істотної різниці впливу метопрололу на морфофункціональні показники ЛШ та нейрогуморальний профіль залежно від фонового ритму серця.

Таким чином, ФП у хворих з ХСН не перешкоджала досягненню цільових доз метопрололу. Терапія метопрололом забезпечувала покращання функціонального стану, переносності фізичного навантаження, якості життя, зниження рівня катехоламінів у крові. Виразність цих ефектів достовірно не відрізнялася від такої в пацієнтів із СР.

Переносність та ефективність метопрололу і бісопрололу у хворих з хронічною серцевою недостатністю залежно від віку. Загальна кількість пацієнтів, в яких досягли цільових доз метопрололу і бісопрололу, достовірно не відрізнялася і відповідно через 3 місяці склала 32 (51,6 %) і 24 (52,1 %), через 6 місяців – 31 (58,4 %) і 27 (69,2 %) пацієнтів; відповідно, збільшились середньодобові дози препаратів. У пацієнтів похилого віку цільові дози швидше досягалися при застосуванні бісопрололу (табл. 1).

Таблиця 1

Досягнуті цільові дози -адреноблокаторів у хворих з ХСН залежно від віку

Період лікування

3 місяці

6 місяців

12 місяців

абс.

%

абс.

%

абс.

%

До 44 років

Метопролол

10

62,5

10

66,6

7

63,3

Бісопролол

7

58,3

8

72,7

8

72,7

45-59 років

Метопролол

14

63,6

12

70,5

8

57,1

Бісопролол

10

55,5

11

73,3

8

66,6

60-74 роки

Метопролол

8

33,3

9

42,8

6

33,3*

Бісопролол

7

43,7

8

61,5

9

75,0^

^ – р<0,05 – різниця достовірна порівняно з групою метопрололу; * - p<0,05 – різниця достовірна порівняно з групою молодого віку.

Очевидно цей феномен пов'язаний з більшою селективністю і, відповідно, меншою імовірністю побічних ефектів, які сповільнюють титрування бісопрололу, порівняно з метопрололом.

Частота побічних ефектів, які перешкоджали титруванню β-АБ, та призводили до їх відміни була подібною в обох групах. Протягом перших 3 місяців метопролол відмінили в 9 (12,1 %) пацієнтів, бісопролол – в 7 (12,7 %), в період з 3 до 6 місяців – 7 (11,2 %) і 5 (10,8 %) випадків, в період з 6 до 12 місяців – 4 (7,5 %) і 2 (5,1 %). Тобто, в нашому дослідженні частота відміни препаратів не перевищувала таку, що відмічено у великих рандомізованих дослідженнях [Port J.D., Bristow M., 1998; Gilbert E., Anderson J., 1990].

Під впливом лікування метопрололом і бісопрололом спостерігали покращання клінічного стану незалежно від обраного препарату. Відмічено кращий вплив бісопрололу на динаміку ДШХ. Через 3 місяці приріст ДШХ в групі метопрололу та бісопрололу був подібним. При продовженні терапії в групі бісопрололу приріст ДШХ був більш вираженим в порівнянні з метопрололом на 9,1 % (р<0,05) через 6 місяців та на 14,6 % (р<0,05) через 12 місяців.

Достовірної різниці динаміки показників гемодинаміки, систолічної функції та нейрогуморального профілю залежно від обраного препарату не виявлено. Отже, застосування метопрололу і бісопрололу у пацієнтів із помірною і тяжкою ХСН характеризується доброю переносністю, позитивним впливом на клініко-гемодинамічні показники і нейрогуморальний профіль.

ВИСНОВКИ

Дисертація містить нове вирішення актуальної задачі кардіології – оптимізація застосування селективних -адреноблокаторів метопрололу тартрату і бісопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН, залежно від віку, на основі оцінки їх переносності та ефективності в умовах тривалого лікування.

  1. Переносність метопрололу і бісопрололу, а також швидкість досягнення цільових доз у пацієнтів з ХСН III IV функціональних класів NYHA залежать від віку. Протягом тримісячного періоду титрування цільові дози метопрололу рідше досягалися в групі хворих з ХСН похилого віку. Пацієнти з помірною і тяжкою ХСН похилого віку швидше досягають цільових доз при застосуванні бісопрололу, ніж метопрололу.

  2. Переносність метопрололу і бісопрололу пацієнтами з ХСН усіх вікових груп залежить від початкових рівнів систолічного і діастолічного артеріального тиску, початкового рівня норадреналіну в сироватці крові. Досягнення цільових та наближених до цільових доз β-АБ асоціювалося з вищим рівнем артеріального тиску, нижчим рівнем норадреналіну.

  3. Ефективність метопрололу і бісопрололу у пацієнтів з помірною і тяжкою ХСН у всіх вікових групах залежала від досягнутої середньодобової дози препарату. У пацієнтів, які досягли цільових та наближених до цільових доз β-АБ, більш вираженими були позитивні зміни клінічних показників, стану гемодинаміки, систолічної функції лівого шлуночка, вмісту норадреналіну в сироватці крові.

  4. Клініко-гемодинамічні ефекти β-АБ не залежали від ішемічного чи неішемічного походження ХСН. Достовірної різниці динаміки показників клінічного стану, насосної функції лівого шлуночка, рівнів катехоламінів під впливом терапії β-АБ залежно від етіології ХСН не виявлено.

  5. Незалежно від віку пацієнтів, застосування метопрололу дозволяло покращити систолічну функцію серця, збільшити дистанцію 6-хвилинної ходьби, покращити асоційовану із станом здоров'я якість життя, зменшити рівні катехоламінів у сироватці крові. Покращання АСЗЯЖ та зростання ДШХ відбувалося повільніше у хворих похилого віку.

  6. Наявність ФП не перешкоджає досягненню цільових доз метопрололу і не спричиняє збільшення частоти побічних ефектів. Терапія метопрололом хворих із ХСН і ФП забезпечувала поліпшення клінічного стану хворих, якості життя, систолічної функції серця, зниження рівня катехоламінів. Виразність цих ефектів достовірно не відрізнялася від таких у пацієнтів із збереженим синусовим ритмом.

  7. При порівнянні ефективності метопрололу і бісопрололу у хворих із ХСН III IV функціональних класів достовірної різниці динаміки показників гемодинаміки, асоційованої зі станом здоров'я якості життя, морфофункціональних показників лівого шлуночка та вмісту катехоламінів не виявлено. Порівняно з метопрололом, лікування бісопрололом дозволяло відчутніше збільшити дистанцію 6-хвилинної ходьби. Приріст дистанції 6-хвилинної ходьби через 3 місяці в групі бісопрололу був на 5,5 % (p>0,05) більшим, порівняно з застосуванням метопрололу. При подальшому лікуванні в групі бісопрололу приріст ДШХ був більш вираженим на 9,1 % (р<0,05) через 6 місяців та на 14,6 % (р<0,05) через 12 місяців, порівняно з групою метопрололу.

Loading...

 
 

Цікаве