WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Протягом перших 3 місяців бісопролол відмінили в 7 (12,7 %) пацієнтів, через 6 місяців – в 5 (10,8 %) пацієнтів (p>0,05), через 12 місяців – у 2 (5,1 %) пацієнтів (p<0,001). Виникнення побічних ефектів, які сповільнювали титрування, зареєстровано в період до 3 місяців 22 (40,0 %) випадки, 3 – 6 місяців – 11 (23,9 %) (p<0,05), 6 – 12 місяців – 5 (12,8 %) (p<0,001). За період спостереження в групі бісопрололу померло 5 пацієнтів. 1 пацієнт вибув з немедичних причин.

Отже, переносність терапії бісопрололом залежала від тривалості періоду титрування. Збільшення періоду титрування до 6 місяців полегшувало досягнення цільової дози препарату і дозволяло зменшити частоту побічних ефектів.

Залежно від досягнутої через 3 місяці дози бісопрололу, всіх пацієнтів ретроспективно поділили на дві підгрупи: А – пацієнти, в яких доза становила 7,5 – 10 мг, Б – хворі, у яких середня доза була менше 7,5 мг. На початок спостереження у пацієнтів підгрупи А були вищими рівні АТс і АТд (р<0,05), нижчий рівень НА (р<0,05) порівняно з пацієнтами підгрупи Б. При порівнянні динаміки показників залежно від досягнутої дози бісопрололу виявлено кращий вплив на клінічний стан, показники гемодинаміки, систолічної функції та нейрогуморальний профіль у пацієнтів, які досягли більших середньодобових доз. Так, зменшення ЧСС у спокої у пацієнтів підгрупи А було більшим порівняно з підгрупою Б через 3 місяці на 14,6 % (p<0,001), через 6 місяців – на 9,8 % (p<0,05), через 12 місяців – на 12,1 % (p<0,01).

Таким чином, імовірними предикторами переносності бісопрололу є вихідний рівень артеріального тиску та НА в сироватці крові, а ефективність терапії залежить від досягнутої середньодобової дози препарату.

Вплив лікування бісопрололом на клінічний стан не залежав від походження ХСН. Із продовженням тривалості лікування відмічається збільшення частки пацієнтів із меншим ФК ХСН, зменшується середньотижнева доза фуросеміду. Загальний індекс АСЗЯЖ в загальній групі за весь період спостереження зменшився з 83,8 6,6 до 47,8 4,0 балу, тобто на 42,9 2,8 % (р<0,001). ДШХ в загальній групі зросла з 210,4 8,2 м до 355,8 11,6 м, на 69,1 4,0 % (р<0,001). Достовірне зменшення ЧСС, після проведення проби та в спокої відмічено через 6 місяців терапії незалежно від походження ХСН. ЧСС у спокої через 12 місяців лікування у хворих з ДКМП зменшилась на 29,5 2,6 % (р<0,01), у хворих з ІХС – на 29,0 2,0% (р<0,01).

Динаміка морфофункціональних показників та систолічної функції ЛШ не залежала від походження ХСН. Достовірну зміну показників відмічено через 6 місяців лікування. Протягом 12 місяців КДО зменшився у хворих з ДКМП на 12,2 2,0 % (р<0,01), у хворих з ІХС – на 11,9 2,2 % (р<0,01); КСО у хворих з ДКМП – на 18,4 2,3 % (р<0,001), у хворих з ІХС – на 19,2 2,5 % (р<0,01); ІММЛШ у хворих з ДКМП – на 15,3 2,0 % (р<0,05); у хворих з ІХС – на 13,6 2,2 % (р<0,05). УО через 12 місяців зріс у хворих з ДКМП на 14,2 2,4 % (р0,01), у хворих з ІХС– на 18,7 2,2 % (р0,01); ФВ зросла у хворих з ДКМП – на 32,6 2,4 % (р<0,01), у хворих з ІХС – на 30,8 2,2 % (р<0,01).

На початку терапії рівень катехоламінів був підвищеним і склав: НА – 341,3 8,6 пг/мл, А – 135,8 8,8 пг/мл. Через 3 місяці терапії бісопрололом незалежно від походження ХСН відмічено зниження НА на 15,5 1,8 % (р<0,001), А – на 22,6 1,9 % (р<0,05), через 6 місяців НА – на 25,1 2,0 % (p<0,001), А – до 103,5 8,4 пг/мл – на 23,7 2,0 % (p<0,05) в порівнянні з початковим рівнем. Продовження терапії до 12-ти місяців мало впливало на рівень катехоламінів.

Дані про позитивні фармакодинамічні ефекти бісопрололу у пацієнтів похилого віку при тривалій терапії узгоджуються з результатами, отриманими іншими дослідниками [М.Г. Глезер, К.Е. Соболєв, та співавт., 2002].

Порівняльний аналіз переносності і ефективності довготривалої терапії метопрололом залежно від віку. В групу молодого віку ввійшло 16 хворих віком до 44 років. У 12 (75,0 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 4 (25,0 %) хворих – ІХС. В групу середнього віку ввійшло 26 пацієнтів віком 45 59 років. У 14 (53,8 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 12 (46,2 %) хворих – ІХС. В групу похилого віку ввійшло 32 пацієнти віком 60 – 74 роки. У 5 (15,6 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 27 (84,4 %) хворих – ІХС. До призначення β-АБ показники переносності фізичного навантаження (зменшення ДШХ та збільшення ЧСС після закінчення навантаження), а також погіршення АСЗЯЖ були подібними у всіх вікових групах. Порівняно з групою хворих молодого віку, у пацієнтів похилого віку ФВ була нижчою (р<0,05), вищими – ІММЛШ (р<0,05), рівень НА (р<0,01) та А (p<0,01) в сироватці крові. Наприкінці тримісячного періоду титрування цільових доз метопрололу досягли 10 (62,5 %) і 14 (63,6 %) пацієнтів відповідно в групах хворих молодого і середнього віку, 8 (33,3 %) пацієнтів – в групі хворих похилого віку (p<0,05). Із продовженням терапії збільшувалась кількість пацієнтів, які досягають цільових доз, а також середньодобові дози препарату.

Частота побічних ефектів, які перешкоджали збільшенню дози препарату, а також кількість випадків відміни метопрололу достовірно не відрізнялася в усіх вікових групах. При продовження терапії відмічено зменшення відносної частоти виникнення побічних подій, а також відміни препарату.

У всіх вікових групах був достовірно вищим був рівень АТс і АТд, нижчим рівень НА у пацієнтів з підгрупи А (пацієнти, що досягли середньодобових доз метопрололу 75 – 100 мг), порівняно з підгрупою Б (пацієнти, у яких середньодобова доза метопрололу була меншою від 75 мг). Досягнення цільових доз препарату асоціювалося з більш вираженою позитивною динамікою показників клініко-функціонального стану хворих з ХСН.

Призначення метопрололу у доповнення до базисних терапевтичних засобів вже через 3 місяці терапії забезпечувало покращання клінічного стану хворих всіх вікових груп. У пацієнтів похилого віку порівняно з групою молодого віку загальний індекс АСЗЯЖ був достовірно вищим через 3, 6 та 12 місяців спостереження у пацієнтів похилого віку, порівняно з групою молодого віку. Була менш виражена динаміка цього показника через 3 та 6 місяців лікування в даній групі: через 3 місяці на 7,3 % (p<0,05), через 6 місяців – на 13,2 % (p<0,01). Також в групі похилого віку була меншою ДШХ через 3, 6 і 12 місяців спостереження в порівнянні з групою молодого віку, і нижчим її приріст: через 6 місяців – на 18,7 % (p<0,001), через 12 місяців – на 15,5 % (p<0,05). Зменшення ЧСС після навантаження відмічено у всіх вікових групах через 6 місяців терапії.

Зниження ЧСС у спокої відмічено у всіх вікових групах: у пацієнтів молодого віку – через 3 місяці терапії, у пацієнтів середнього і похилого віку – через 6 місяців. У пацієнтів похилого віку АТс був достовірно вищим порівняно з групою молодого віку (p<0,05). Через 6 місяці лікування АТс достовірно зменшувався в групі пацієнтів середнього і похилого віку.

Показники кардіогемодинаміки достовірно змінювалися через 6 місяців терапії у пацієнтів всіх вікових груп. Зниження рівня катехоламінів зауважили вже через 3 місяці. За весь період спостереження рівень катехоламінів був достовірно вищим у пацієнтів похилого віку в порівнянні з групою молодого віку. Різниці динаміки показників кардіогемодинаміки та нейрогуморального профілю залежно від віку хворих виявлено не було.

Переносність та ефективність метопрололу у пацієнтів з помірною та тяжкою серцевою недостатністю із синусовим ритмом і фібриляцією передсердь. Обстежено 74 хворих, з них у 43 (58,1 %) діагностовано синусовий ритм (підгрупа А), у 31 (41,9 %) – ФП (підгрупа Б). Серед обстежених підгрупи А було 11 (25,5 %) хворих молодого віку, 17 (39,5 %) – середнього віку, 15 (34,8 %) – похилого віку; серед обстежених підгрупи Б було 5 (16,1 %), 9 (29,0 %), 17 (54,8 %) пацієнтів відповідних вікових груп. У хворих з ФП була вищою ЧСС в спокої (р<0,05), та наприкінці визначення ДШХ (р<0,05), більші розміри лівого передсердя (p<0,001), порівняно з пацієнтами із збереженим СР, більша середня добова доза дигоксину (p<0,01). Показники ДШХ та АСЗЯЖ були подібними у хворих із СР і ФП.

Через 3 місяці титрування дози 100 мг досягли 17 (48,5 %) пацієнтів з підгрупи А і 15 (55,5 %) – підгрупи Б (р>0,05), через 6 місяців, відповідно, 16 (57,1 %) і 15 (60,0 %) (p>0,05). Середня добова доза метопрололу через 3 місяці лікування в підгрупі А склала 70,0 15,4 мг, в підгрупі Б – 75,4 16,6 мг (p>0,05), через 6 місяців, відповідно, 80,0 16,0 мг та 82,0 14,8 мг (p>0,05), через 12 місяців 75,5 14,8 мг та 77,5 11,3 мг (p>0,05).Побічні події найбільше виникали протягом перших трьох місяців лікування.

Loading...

 
 

Цікаве