WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Вплив перфторана на функціональні характеристики сперміїв людини при гіпотермічному зберіганні та кріоконсервації (автореферат) - Реферат

Методи лікування. Перед залученням до дослідження всі хворі отримували стандартизований лікувальний комплекс: фуросемід 60 – 100 мг на добу, при вираженій затримці рідини внутрішньовенно, деяким хворим в поєднанні з гідрохлоротіазидом в дозі 25 – 100 мг на добу, спіронолактон в дозі 25 – 100 мг на добу, еналаприл в дозі від 2,5 до 20 мг. За наявності показань 68 (52,7 %) пацієнтів отримували ізосорбіду динітрат у дозі 40 – 80 мг на добу, 101 (78,3 %) хворих – дигоксин у дозі 0,125 – 0,25 мг на добу та 12 (9,3 %) пацієнтів – аміодарон у дозі 200 – 300 мг на добу.

Після досягнення стану еуволемії через 7 – 8 днів від початку лікування додатково до стандартизованого комплексу призначали один з β-АБ: 74 пацієнтам – метопролол (егілок, компанія Egis, Угорщина), 55 – бісопролол (бісопролол-ратіофарм, компанія Ratiopharm, Німеччина).

Дозу β-АБ підбирали індивідуально, методом титрування, починаючи з 1/8 від середньої терапевтичної дози.

Метопролол: початкова доза становила 6,25 мг 2 рази на добу після їжі, із збільшенням на 12,5 мг через кожні 2 тижні, цільова доза – 100 мг. При задовільній переносності метопрололу допускалося подальше збільшення дози до 150 мг – рівня, рекомендованого робочою групою Європейського товариства кардіологів (2001 р.). Бісопролол: цільова доза становила 10 мг, початкова доза – 1,25 мг, кожні 2 тижні дозу збільшували на 1,25 мг.

Адекватною клінічною відповіддю на титраційні дози β-АБ вважали відсутність таких проявів: зниження систолічного артеріального тиску (АТс) нижче 90 мм. рт. ст., частота серцевих скорочень (ЧСС) менше 55 на хвилину, поява задишки у спокої або явного її посилення при звичайному фізичному навантаженні, епізоди задухи, ортопное. За необхідності у хворих з тяжкою ХСН титрування β-АБ проводили дуже повільно, із збільшенням інтервалів між черговими етапами титрування.

Методи статистичної обробки результатів дослідження. Статистична обробка результатів дослідження проведена з використанням табличного редактора "Exсel 7.0", та статистичного пакету "Statistica 5". Результати дослідження представлені в таблицях як середнє арифметичне середнє квадратичне відхилення (M m). Достовірність різниці отриманих результатів до та після лікування оцінювали з використанням критерію Ст'юдента. Оцінка достовірності динаміки непараметричних показників в обстежених групах на фоні лікування проводилася з використанням критерію хі-квадрат. Достовірною вважали відмінності при імовірності помилки р<0,05.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Переносність і ефективність тривалого лікування метопрололом. Групу метопрололу склали 74 хворих, віком від 38 до 75 років, в середньому 57,2 9,4 року. У 31 (41,9 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 43 (58,1 %) хворих – ІХС. Через 3 місяці середня добова доза метопрололу у 62 хворих досягла 72,3 16,2 мг. У 32 (51,6 %) пацієнтів досягнута доза становила 100 мг, у 5 (8,1 %) – 75 мг. У 25 (40,3 %) пацієнтів середня добова доза була менше 75 мг. Через 6 місяців середня добова доза препарату у 53 хворих становила в середньому 81,3 15,0 мг. Доза 150 мг була досягнута лише у 2 (3,7 %), 100 мг – у 29 (54,7 %), 75 мг – у 5 (9,4 %) пацієнтів. У 17 (32,0 %) пацієнтів середня добова доза була менше 75 мг. Через 12 місяців середня доза метопрололу у 43 хворих становила 76,4 16,2 мг. 20 (46,5 %) пацієнтів продовжували терапію метопрололом в дозі 100 мг, 1 (2,3 %) – 150 мг, 5 (11,6 %) – 75 мг. У 17 (39,5 %) доза метопрололу була меншою 75 мг.

Найчастішими побічними ефектами на фоні застосування метопрололу були гіпотензія, брадикардія, посилення ХСН. Залежно від ступеня вираженості вони зумовлювали або сповільнення титрування або відміну препарату. Через розвиток побічних ефектів у період до трьох місяців з дослідження вибуло 9 (12,1 %) пацієнтів, у період з 3-х до 6-ти місяців – 7 (11,2 %) (p>0,05), з 6 до 12 місяців – 4 (7,5 %) (p<0,05). Через 3 місяці терапії відмічено 33 (44,5 %) випадків розвитку побічних ефектів, які сповільнювали титрування метопрололу, в період з 3 до 6 місяців – 15 (24,1 %) (p<0,001), в період з 6 до 12 місяців – 7 (13,2 %) (p<0,001). За період спостереження померли 7 пацієнтів, 4 вибули через немедичні причини.

Таким чином, переносність терапії метопрололом залежала від тривалості часу титрування. З продовженням цього періоду збільшується кількість пацієнтів, які досягають цільових доз і зменшується кількість побічних подій.

Залежно від досягнутої дози метопрололу після трьох місяців титрування, визначилися дві підгрупи пацієнтів: А – пацієнти, які досягли доз 75 – 100 мг на добу, Б – пацієнти, у яких середня добова доза була меншою від 75 мг на добу. Виявлено, що у пацієнтів підгрупи А були вищими рівні систолічного і діастолічного (АТд) артеріального тиску. У пацієнтів підгрупи А початковий рівень АТс становив 134,6 3,4 мм. рт. ст., у пацієнтів підгрупи Б – 119,5 2,8 мм. рт. ст. (p<0,01). Рівень АТд, відповідно, становив 88,2 3,2 мм. рт. ст. та 77,6 2,9 мм. рт. ст. (p<0,05). У пацієнтів підгрупи Б був вищим рівень норадреналіну: у пацієнтів підгрупи А він склав 325,8 9,4 пг/мл, у пацієнтів підгрупи Б – 359,2 11,2 пг/мл (p<0,05). У пацієнтів, які досягли вищих доз метопрололу, виявлено кращий вплив на клінічний стан, показники гемодинаміки, систолічної функції та нейрогуморальний профіль. Так, приріст ФВ у пацієнтів підгрупи А через 3 місяці терапії був більшим на 3,7 % (p<0,05), порівняно з підгрупою Б, через 6 місяців – на 5,9 % (p<0,05), через 12 місяців – на 1,8 % (p>0,05).

Таким чином, імовірними предикторами переносності метопрололу є вихідний рівень артеріального тиску та НА в сироватці крові, а ефективність терапії залежить від досягнутої середньодобової дози препарату.

Лікування метопрололом забезпечувало покращання клінічного стану хворих незалежно від походження ХСН. Відмічено збільшення частки пацієнтів із меншим ФК ХСН, зменшення середньотижневої дози фуросеміду. Загальний індекс АСЗЯЖ у хворих з ДКМП зменшився протягом 12 місяців на 44,7 2,4 % (р0,001); у хворих з ІХС на 43,0 3,2 % (р0,001). ДШХ протягом спостереження зросла у хворих з ДКМП на 56,0 3,8 % (р0,001), у хворих з ІХС – на 53,0 3,6 % (р0,001). Через 6 місяців лікування спостерігали зниження ЧСС наприкінці визначення ДШХ та в спокої незалежно від етіології ХСН. Рівень АТс достовірно знижувався через 6 місяців у пацієнтів з ішемічною ХСН.

Різниці зміни показників кардіогемодинаміки залежно від походження ХСН не виявлено. Достовірну зміну показників відмічено через 6 місяців терапії. КДО ЛШ зменшився протягом спостереження у хворих з ДКМП на 13,4 1,5 % (р0,001); у хворих з ІХС – на 12,8 1,8 % (р0,001). КСО зменшилось протягом 12 місяців лікування у хворих з ДКМП на 20,3 1,6 % (р0,001), у хворих з ІХС – на 19,9 1,4 % (р0,001). УО зріс в групі ДКМП на 16,1 1,4 % (р0,001), в групі ІХС – на 17,0 1,6 % (р0,001). ІММЛШ зменшився у хворих з ДКМП за 12 місяців лікування на 14,8 2,4 % (р<0,05), у хворих з ІХС – на 13,6 1,6 % (р<0,05). ФВ зросла в групі з ДКМП на 31,1 1,6 % (р0,001), в групі ІХС – на 27,8 1,4 % (р0,01).

Зміни рівнів катехоламінів зауважили незалежно від походження ХСН: через 3 місяці НА зменшився на 15,9 1,6 % (р0,001), А – на 19,8 2,3 % (р0,01), через 6 місяців – на 25,2 2,0 % (р0,001) та 25,3 2,4 % (р0,01). Наприкінці спостереження рівень катехоламінів крові дещо підвищився, але, порівняно з вихідним, залишався достовірно нижчим: НА – на 18,8 2,6 % (р0,001), А – на 19,4 2,8 % (р0,05).

Таким чином, незалежно від етіології ХСН, метопролол позитивно впливав на клінічний стан, систолічну функцію, нейрогуморальний профіль. Подібно до інших досліджень [Л.Г. Воронков, Л.П. Паращенюк та співавт., 1997, О.М. Корж, С.З. Лурьє, 2000], тривала терапія метопрололом забезпечувала покращання якості життя, систолічної функції, зниження рівнів катехоламінів у пацієнтів з ХСН.

Переносність і ефективність тривалого лікування бісопрололом. В групу бісопрололу ввійшли 55 хворих віком 38-74 роки, в середньому 58,2 4,2 року. Причиною ХСН у 22 (40,0 %) хворих була ДКМП, у 33 (60,0 %) – ІХС.

Через 3 місяці середня добова доза у 46 хворих становила 7,5 1,8 мг. 24 (52,1 %) пацієнтів досягли цільової дози 10,0 мг, 5 (10,8 %) – 7,5 мг. У 17 (36,9 %) пацієнтів середня добова доза була менше 7,5 мг. Через 6 місяців середня добова доза у 39 хворих становила 8,39 1,6 мг. 27 (69,2 %) пацієнти одержували 10,0 мг, 2 (5,1 %) – 7,5 мг. У 10 (25,6 %) пацієнтів середня добова доза була меншою 7,5 мг. Через 12 місяців терапії середньодобова доза у 35 хворих становила 8,5 1,4 мг. 25 (71,4 %) пацієнтів досягли дози 10,0 мг, 2 (5,7 %) – 7,5 мг. У 8 (22,8 %) пацієнтів середньодобова доза була меншою 7,5 мг.

Loading...

 
 

Цікаве