WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-лабораторна характеристика захворювань нирок із синдромом гематурії у дітей (автореферат) - Реферат

Клініко-лабораторна характеристика захворювань нирок із синдромом гематурії у дітей (автореферат) - Реферат

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступіобґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено об'єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання; методологічні й теоретичні засади, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів наукового пошуку; доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – "Емпатійна культура особистості як психолого-педагогічна проблема" – на підставі аналізу наукової літератури розкрито сутність дефініції "емпатія", сутність і структуру емпатійної культури майбутнього лікаря, обґрунтовано педагогічні умови її формування.

Аналіз сучасних психологічних досліджень, присвячених проблемі емпатії, дозволив виділити напрями і підходи до визначення її змісту, функцій і структури. Так, А.Валлон, Т.Гаврилова, Т.Ліппс, Г.Саллівен, П.Фрес, М.Шелер, А.Шопенгауер та ін. розглядають емпатію як пасивне співчуття, форму співучасті в емоційному стані партнера; Р.Раймонд – здатність людей сприймати одне одного та передбачати їхні дії; Д.Мид – здатність прийняти роль іншої людини; Н.Роджерс – можливість передати іншому здатність розуміння, сприйняття глибини його емоційного болю; Ю.Гіппенрейтер, Т.Корягіна, О.Козлова вважають, що емпатія виражає комплексну здатність: послідовно виявляти емпатійне розуміння іншого в мові або дії; гнучко переключатися від стану емпатійного розуміння іншого на щире вираження своїх реальних почуттів, зокрема негативних, без утрати загального позитивного прийняття іншого.

Проблемі емпатії присвячено низку педагогічних досліджень, у яких розглянуто як сутність, так і зміст процесу її формування: вивчення емпатії в дітей молодшого і середнього шкільного віку, старшокласників, студентів, учителів (С.Борисенко, Т.Гаврилова, Л.Джрназян, Г.Михалъченко, Д.Надирова); навчання розумінню знаків, якими виражаються відчування (звуки, міміка, пантоміміка) (С.Каргапольцев, В.Лабунська, Л.Пеленкова, В.Ражніков, Н.Соколова, І.Юсупов); розвиток уяви, уваги, пам'яті, живої фантазії, загальної вразливості організму (О.Бодалоьв, П.Каптерев, Д.Надирова); формування (розвиток) мимовільно діючих моральних мотивів, мотивацій на користь іншого (Ш.Амонашвілі, С.Борисенко, Т.Гаврилова, В.Сухомлинський); введення в процес навчання і виховання повної і значущої інформації про емоційні переживання потенційних об'єктів емпатії, роль емпатії в міжособистісних відносинах (Л.Джрназян, Н.Обозов, Л.Петровська); використання конкретно-життєвого матеріалу й емоційних методів впливу (С.Борисенко, Т.Гаврилова, Л.Джрназян, В.Кан-Калік).

Отже, вчені вважають, що емпатія є синтезованою якістю, яка включає співпереживання, співчуття, жаль, чуйність й інші моральні прояви і виступає як здібність, властивість, уміння (Т.Гаврилова, В.Кан-Калік, Р.Карамуратова, Т.Шибутані); є процесом, станом (А.Ощепкова, К.Роджерс, Л.Стрєлкова); елементом цілісної структури особистості (С.Борисенко).

А.Грандо і С.Грандо вважають, що лікар повинен прагнути розвинути в себе певну емоційну позицію, котру називають особливим терміном "ейпатією" (розуміння, співпереживання психологічному стану іншої людини), яка є необхідною професійною якістю лікаря.

У дисертації обґрунтовано, що розвинена емпатія є провідним чинником успіху в тих видах діяльності, які вимагають відчуття світу партнера зі спілкування, особливо в процесі лікування. Тому емпатія розглядається нами як професійно важлива властивість лікаря, яка допомагає проникати за допомогою почуттів у душевні переживання пацієнтів, співчувати їм, співпереживати. Емпатію важко виховати, але також важко й зруйнувати. Вона зближує людей у спілкуванні, доходячи до рівня довірливого, інтимного спілкування.

У дослідженні розглядаємо емпатійну культуру лікаря з позиції системного підходу: з одного боку, – як компонент структури професійної культури, з іншого, – як самостійне системне утворення. Доведено, що емпатійна культура майбутнього лікаря є його інтегративним особистісним утворенням, у якому сфокусовано та синтезовано емоційний, когнітивний, поведінковий та рефлексивний компоненти, що забезпечують гуманістично спрямовану взаємодію суб'єктів навчального процесу.

Емоційний компонент визначається перцептивними здібностями лікаря емоційно сприймати і відгукуватися на переживання іншої людини, виявляючи такі якості, як співчуття (співчуття виражається в умінні й навичці виявляти безкорисливе, альтруїстичне співпереживання, чуйність, милосердя, жаль) і емпатійна інтуїція (характеризується як уроджена схильність і проникливість у прояві емпатії. Вона пов'язана з професійними вміннями переносити себе в думки пацієнта і передбачити його реакцію, а також інтуїтивно визначити стан людини за її жестами, тілорухами, мімікою).

Когнітивний компонент передбачає знання лікарем сутності емпатії та спілкування, на основі яких він розпізнає думки і почуття пацієнта, передбачає його відповіді, а також вступає у взаємовідносини з ним. Цей компонент передбачає розвиток гностичної здібності, тобто сформованість спостережливості (виявляється в умінні виділяти характерні експресивні прояви і розрізняти їх особливості), а також емпатійного слухання (мається на увазі не тільки розуміння змісту почутого, але й усвідомлення душевного стану співрозмовника).

Поведінковий компонент виражається в комунікативній здібності лікаря будувати свої відносини з пацієнтом, враховуючи його внутрішню позицію в процесі спілкування. Найбільш виражені якості – підтримка (сприяє встановленню душевної рівноваги пацієнта) і сприяння (виражене в способах емпатійної дії, у яких інтегровані такі моральні якості, як гуманність, тактовність, співучасть та ін.). Поведінковий компонент виявляється в активній діяльності лікаря з надання реальної допомоги.

Рефлексивний компонент передбачає самоаналіз власних вчинків і дій, які реалізовувалися в процесі спілкування з іншою людиною.

Доведено, що всі компоненти емпатійної культури знаходяться в нерозривній єдності та взаємодії.

Теоретично обґрунтовано, що педагогічними умовами, реалізація яких забезпечує формування емпатійної культури майбутніх лікарів, є створення сприятливого психолого-емоційного мікроклімату на заняттях та організація спілкування викладача зі студентами і студентів між собою.

Сприятливий психолого-емоційний мікроклімат передбачає взаєморозуміння суб'єктів навчального процесу, орієнтацію на загальнолюдські цінності сприйняття людини як найвищої цінності (милосердя, розвиток уміння розуміти емоційний стан іншого, безоцінне його сприймання, надання безкорисливої допомоги, співвіднесення особистого з загальнолюдськими інтересами), адекватне оцінювання своїх знань, умінь і навичок та постійне їх удосконалення. Разом з тим введення у зміст медичної освіти таких ключових понять, як "гуманізм", "гуманність", "гуманістична спрямованість навчального процесу", "гуманізація", "емпатія", "емпатійне слухання", "конгруентна емпатія", забезпечує свідомий вибір студентами духовних цінностей, на основі яких формується індивідуальна система професійно-ціннісної орієнтації на емпатійне взаєморозуміння, постійну допомогу іншим людям, рефлексію своєї діяльності. Така атмосфера сприяє розкріпаченню емоційно-рефлексивної сфери, розвитку соціальної перцепції, емоційної реактивності, співпереживанню, доброзичливості, емпатійному розумінню іншого, гнучкості поведінки, спільному пошуку вирішення проблеми, творчості.

Спілкування є однією з форм взаємодії викладача зі студентами. Оскільки спілкування є безпосереднім, то воно має для суб'єктів взаємодії особистісний сенс, оскільки залучає їх до цього процесу. У процесі спілкування наголошується на його гуманістичній спрямованості, виділяються пізнавальна й комунікативна функції. Майбутні лікарі повинні пам'ятати, що в цьому процесі повно розкривається внутрішня сутність людини за допомогою вербальних і невербальних засобів. Зовнішні прояви внутрішнього світу особистості сприймаються й оцінюються іншими через призму їхнього життєвого досвіду і засвоєних моральних, естетичних, ціннісних норм і принципів. Студенти мусять знати, що спілкування лікаря і пацієнта має за мету надання всебічної медичної, психологічної і моральної допомоги хворому в боротьбі з хворобою і її негативними соціальними наслідками; лікар повинен уміти попереджати і вирішувати конфлікти з пацієнтами, оскільки це є моральним його обов'язком. Навчитися гуманно й ефективно спілкуватися студент мусить на заняттях у процесі вирішення різноманітних ситуацій, які сприяють формуванню комунікативних умінь і емпатійних якостей.

Loading...

 
 

Цікаве