WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

На рівні регіону відбувається інтерпретація спільної ціннісної системи країни. Тому ми тут можемо вести мову про різну інтенсивність вираження різних ціннісних позицій. До специфічного компоненту ціннісної свідомості мешканців Донбасу належить погляд на саме існування цього регіону як на цінність.

У четвертому розділі „Донбас як комунікативна спільнота" аналізуються комунікативні процеси в регіоні. Увага зосереджена на аналізі мовної ситуації та стану масової комунікації. Комунікативні процеси, властиві Донбасу, порівнюються з комунікативними процесами в Україні в цілому.

Комунікативна природа етнічного життя пов'язана з презумпцією зрозумілості світу. Остання передбачає мовну реконструкцію світу. В поліетнічних державах мовна проблема є завжди одним з конфліктоґенних чинників. Адже потреби державного життя вимагають виділення якоїсь мови як мови міжнаціонального спілкування. Саме на неї покладається головне навантаження у формуванні загальнодержавної ідентичності, а отже і політичної лояльності громадян. У тому випадку, коли мовні ситуації в різних регіонах подібних країн відрізняються, влада змушена йти на поступки. Часто це проявляється в ієрархізації офіційних мов, коли поряд з національною офіційною мовою визнаються також регіональні офіційні мови.

Перебудовчий досвід в СРСР показав, що мова може перетворитися на знаряддя елітних груп, завдяки якому окреслюються територіальні кордони їх влади. Ідеологізація мовного питання веде до того, що навколо мови створюються величезні паранаукові конструкції.

Мовну ситуацію в сьогоднішній Україні загалом можна охарактеризувати як українсько-російську двомовність. Більшість громадян України почуваються в такій ситуації зручно. Дані, отримані фахівцями Інституту соціології НАН України, свідчать, що більшість населення країни використовує російську мову навіть у найінтимнішій сфері життя – в родині. Таке можливо лише в тому випадку, коли мова сприймається як своя.

Разом з тим, реальна двомовність в Україні ускладнюється різноманітними проявами асиметрії. Перший з них стосується розбіжностей між етнічною та мовною самовизначеністю особи. Другий полягає в тому, що саме російська мова в багатьох випадках продовжує виконувати функції мови міжнаціонального спілкування, в той час як державною мовою є українська. Третій пов'язаний з різнорідністю мовних ситуацій у різних регіонах України. Констатація біполярності мовної карти України – це вже банальність. Важливіше те, що її російськомовний полюс знаходиться в регіонах, які мають індустріально-урбаністичний характер і сформувалися внаслідок сумісної колонізаційної міграції українців та росіян. Історичний аналіз приводить до висновку, що домінування тут російської мови склалося як результат певного поділу праці між українцями та росіянами.

За суто кількісними ознаками мовна ситуація в Донбасі має вигляд багатокомпонентної. Але це перш за все пов'язано лише з присутністю носіїв різних мов. Що ж стосується демографічної сили, то вона дуже різниться у різних мов. Найбільшою демографічною силою (тобто числом тих, хто нею говорить) характеризується російська мова. За нею йде українська мова. Інші мови, особливо гетероморфні по відношенню до слов'янських, мають незрівнянно меншу демографічну силу. Комунікативна сила мов (кількість сфер, які вони обслуговують) в Донбасі теж разюче відрізняється. Тільки російська і українська мови присутні у всіх сферах життя, а мови інших етнічних груп частіше за все знаходять застосування лише в деяких ситуаціях родинного чи дружнього спілкування. В Донбасі існують значні мовні відмінності між містом та селом. Демографічна сила російської мови в містах більш ніж удвічі перевищує демографічну силу української мови. Це є передумовою й вищої комунікативної сили російської мови в містах Луганщини. В селах області ситуація прямо протилежна.

Ситуація двомовності в Донбасі пов'язана зі взаємодією між гомоморфним і гомоґенними мовами. Близькість мов полегшує звукові субституції, запозичення лексем, формування нових (синтетичних) лексем тощо. Двомовність у Донбасі пов'язана з бікультуральністю, тобто з одночасною орієнтацією на українську та російську культури. Є всі підстави стверджувати, що мовна ситуація в регіоні добре осмислена мешканцями Донбасу.

Будь-який регіон є специфічним полем масової комунікації. Не випадково і регіони, і інститут масової комунікації виникли з становленням індустріального суспільства. Інститут масової комунікації уможливлює єдність соціуму в умовах домінування саме суспільних, а не природних ритмів у житті людини. Він забезпечує безперервну вторинну соціалізацію населення в умовах постійних змін. Якщо локальна поселенська група постає перед індивідом в своїй фактичності, її можна, так би мовити, безпосередньо побачити, то нація чи регіон потребують посередника, який би засвідчував для кожного індивіда їх реальність. Таким посередником і стали ЗМІ, які забезпечили одночасну комунікацію в межах всієї нації, або її регіонів, яка відбувалася в опосередковано-символічній формі.

Нація, як спільнота індустріального суспільства структурована не лише за класовими, поселенськими та господарсько-галузевими, але й за інформаційними ознаками. В межах нації існує обов'язковий поділ на медіа та аудиторію. Це перетворює націю на поле масової комунікації, в якому хвилеподібно розповсюджується інформація. Система ЗМІ змушена повторювати внутрішні поділи нації. Поряд з загальнонаціональними ЗМІ повинні існувати ЗМІ регіональні та міські.

Становлення в Україні капіталістичних відносин не було радикальним розривом з радянським соціалізмом. Економічна еліта й бюрократичний апарат існують в симбіозі. ЗМІ теж є елементом цієї системи. Конфігурація системи ЗМІ в Україні відповідає конфігурації відносин між елітними групами. Безумовно, ця конфігурація вже значно відрізняється від радянського зразка. Перш за все це пов'язано з реальною конкуренцією між елітними групами. Але за нинішнього стану системи ЗМІ в Україні регіональні дискурси про ідентичність відповідної спільноти можливі лише, якщо вони будуть санкціоновані регіональними елітними групами. Поки що це малоймовірно. Скоріше, навпаки, традиційні ЗМІ наразі будуть закріплювати ієрархічну систему ідентитетів, де домінувати будуть саме ідентитети загальнонаціональні.

Мешканці Донбасу в загальноукраїнський комунікаційний процес перш за все включені за допомогою телебачення, а в регіональний – за допомогою газет. На основі результатів контент-аналізу можна твердити, що преса Луганщини показала свою нездатність виступити трибуною публічного суспільного дискурсу з найважливіших суспільних проблем. Ці ж дані дозволяють зробити висновок, що обласна преса переважно виконує роль знаряддя елітних груп. Оскільки наша еліта, особливо управлінська, організована за адміністративною ознакою, то й ЗМІ приковані до відповідних адміністративних одиниць. Це найголовніша причина, чому вони не можуть здійснювати значного впливу на суспільний дискурс про етнокультурну специфіку Донбасу. Через це не акцентуються його специфічні інтереси, не відбувається узгодження інтересів Донбасу з інтересами інших регіонів України. Завдяки цьому регіональна спільнота Донбасу багато в чому залишається "спільнотою в собі".

У п'ятому розділі „Між громадянським суспільством та неопатріомоніалізмом: соціальні наслідки культурних орієнтацій" досліджується вплив етнокультурних особливостей регіону на поведінку його мешканців в умовах суспільної трансформації в Україні.

Безумовно, не все в поведінці населення Донбасу в період суспільної трансформації обумовлено культурними особливостями регіону. Тут проявлявся цілий комплекс факторів: 1) криза індустріалізму; 2) особливості соціалізму; 3) особливості кризової трансформації. Але культурні детермінанти постійно виступають перемінними, які опосередковують вплив всіх інших перемінних.

Розуміння суспільної трансформації як незалежної перемінної, що викликає самоорганізацію населення, передбачає врахування рис попереднього суспільного ладу та форми процесу суспільних перетворень. Соціалізм як суспільний лад мав такі атрибутивні риси: 1) існування в якості держави-монополії; 2) телеологізм суспільних відносин; 3) економоцентризм мислення еліти в поєднанні зі знаходженням центру держави-монополії в політичній інституціональній підсистемі; 4) всезагальність подвійних стандартів. Криза соціалізму була одним з проявів кризи індустріалізму в світовому масштабі. Партійна ж еліта відповідної програми перетворень запропонувати не могла, адже постіндустріальний розвиток був несумісним з мобілізаційною моделлю суспільного життя. Носієм постіндустріальних тенденцій в Радянському Союзі була інтелігенція. Але становище цієї верстви було подвійним: з одного боку, вона відчувала потребу в свободі, але, з іншого боку, була пов'язана з державою, яка була монопольним замовником науково-технічних розробок. Через це інтелігенція змогла виступити лідером тільки на руйнівному етапі суспільної трансформації. Далі лідируючі позиції в суспільних перетвореннях перейшли до управлінської та господарчої еліти, яка була занепокоєна власним виживанням. Суспільна трансформація набула рис системної кризи суспільства. В цих умовах народні маси були позбавлені рис історичної суб'єктності, адже були змушені вирішувати тільки проблеми власного виживання. Перші роки суспільної трансформації в Україні були ускладнені відсутністю власної політичної еліти, яка формувалася з інших елітних прошарків (управлінських, господарчих, художніх та ін.). Наслідком такого процесу трансформації стало капіталістичне суспільство, багато рис якого являли собою іншобуття атрибутивних рис соціалізму. Центральним елементом нового суспільного ладу, який в дисертації запропоновано називати „мульковим капіталізмом" (від арабського "мульк" - влада-власність), є постійний взаємний процес конвертації влади і власності.

Loading...

 
 

Цікаве