WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

Хоча культурні форми можуть передаватися від одного суб'єкта до іншого, але культура як така пов'язана з тими чи іншими формами колективності. Вона виступає як система форм діяльності тієї чи іншої спільноти. Це означає неможливість співіснування в культурній системі будь-яких довільних форм діяльності. Залишаться тільки ті, які відповідають системі. Інші вибраковуються нею. Крім культурних слідувань, які реалізуються в послідовності дій людей як індивідів, для культури властиві системні закономірності. Будучи системою форм людської діяльності, культура є колективною пам'яттю народу. Через свою структурну організацію вона впливає на вибір майбутнього. Хоча в культурі народу можна виділити суто етнічні елементи (їх найчастіше вбачають в традиціях, обрядах, ритуалах, формах побуту), але завдяки системності культура як цілісність теж набуває етнічного забарвлення.

При вивченні етнокультурного життя на регіональному рівні важливе методологічне значення має вирішення питання про типи етнічних спільнот. Воно має два аспекти. З одного боку, воно стосується ієрархії етнічних спільнот в синхронному плані, з іншого – історико-стадіальних типів етносів. Найгостріші суперечки точаться навколо основного етнічного підрозділу. Значного розповсюдження набула точка зору, згідно з якою в його якості слід розглядати субетнос. Але субетнос не є тотожним територіально-культурному підрозділу народу. Субетносами є відносно відокремлені, історично ізольовані частини етносу, які зберегли архаїчні риси. Сам же материк етносу складається з етнотериторіальних спільнот. Правда, етнотериторіальні спільноти не обов'язково представляють етнос в його ідеальній чистоті. На цьому рівні здійснюється міжетнічна взаємодія і розгортаються різноманітні етнокультурні процеси. Отже, погляд на етнос через етнотериторіальні спільноти дозволяє розглядати його в динаміці та у взаємодії з іншими етносами.

З усього сказаного випливає, що культурне життя як субетносів, так і територіальних спільнот не може бути охарактеризовано за допомогою терміну "субкультура". В усіх цих випадках ми маємо справу з культурою, яка є суспільною тотальністю, але існує через багатоманітні модифікації, пов'язані з різними соціальними суб'єктами. Отже культура сучасної України існує через культуру Поділля, Донбасу, Галичини тощо. Разом з тим вона існує через культуру робітників, селян, інтелігенції та інших соціальних груп.

Для України притаманна значна регіональна гетерогенність. Регіональний поділ України – результат багатовікової історії, адже різні її землі входили до складу різних державних утворень. Регіони України з соціальної точки зору є багатомірні спільноти з стійкою трансляцією соціальної інформації. В силу цього вони продукують регіональну ідентичність своїх мешканців. Отже, вивчення регіональних спільнот України – це вивчення колективних "Ми", що склалися в її землях.

Регіональна система України надзвичайно цікава, адже в її складі є регіони, які сформувалися різними шляхами. Один шлях – формування з доіндустріальних етнотериторіальних спільнот (властивий переважно Західній Україні), інший – формування шляхом колонізації (притаманний переважно Сходу та Півдню України).

Донбас як нова металургійна та паливна база Російської імперії почав формуватися з кінця XVIII ст., коли згідно з указом Катерини II від 14 листопада 1795 р. були засновані Луганський завод і вугільна ломка в урочищі "Лисича балка". Це поклало початок новому етапу в українсько-російській культурній взаємодії. Адже вперше на українській землі почав формуватися острівець індустріального суспільства. Але радикальні зміни в етнічній структурі населення регіону відбулися в другій половині XIX ст. Зі стрімкою індустріалізацією Донбасу, що притягувало робочу силу з місць аграрного перенаселення, виник суспільний механізм, який спрямовував переселенські потоки з українських та російських губерній в регіон, що тільки формувався. Внаслідок міграцій відбулися значні зміни в етнічній структурі населення Донбасу. По-перше, збільшилася питома вага росіян, по-друге, зросла кількість етнічних груп, представники яких мешкали в Донбасі. Незважаючи на наявність представників різних етнічних груп, основу етнічної структури Донбасу утворили українсько-російські відносини.

Для Донбасу характерною була взаємодія українських та російських народних мас практично без участі гуманітарної інтелігенції. Елітні прошарки суспільства тут представляла переважно технічна інтелігенція. Формувалося індустріальне суспільство без сегрегації за національними ознаками, але з сильними технократичними традиціями.Взаємодія між українцями та росіянами в Донбасі вже в другій половині XIX ст. почала породжувати синтетичні явища в культурі. Надійним індикатором, який дозволяє їх зафіксувати, є поява власної фольклорної традиції. В ній синтезувалися українські та російські елементи. Виникнення цього синтезу є проявом системних якостей нової етнотериторіальної спільноти, що складалася в нашому краї.

Міцність етнічної структури Донбасу найкраще була продемонстрована в часи таких випробувань як революції 1917 р. та громадянська війна. Продовжували діяти структурні закономірності, які були помітні вже в кінці ХІХ ст. Вони сприяли збільшенню російського населення, поширенню російської мови і збереженню відмінностей між переважно російськомовним містом та переважно україномовним селом. Але помітно й інше. Між українцями та росіянами не було сегрегації за способом життя, адже українців у місті було майже стільки як і росіян. Можна зробити висновок, що з початку формування регіону і до цього часу основою етнічної структури Донбасу є домінуюча коаліція українців та росіян. Це і є його найбільш важливою етнокультурною характеристикою.

Термін "русифікація" не зовсім точний при поясненні специфіки Донбасу. Неможливо заперечувати, що як царський уряд, так і радянське керівництво з сталінських часів проводили політику, спрямовану на розповсюдження російської мови та російської культури, на уніфікацію культурного життя Російської імперії і СРСР. Проте в різних регіонах ця політика мала різні наслідки. Що стосується Донбасу, то розповсюдження тут російської мови в поєднанні з українською побутовою культурою є результатом історії та внутрішніх закономірностей регіональної етнотериторіальної спільноти.

Закономірності, властиві розвитку етнічної структури Донбасу, знайшли вираження й у масовій свідомості мешканців Луганщини. Більшість опитаних в дослідженнях різних років схильні були визначити населення Донбасу як особливу спільноту людей. Громадська думка українців і росіян за цим параметром майже не відрізнялася. Відмінності між ними простежувалися в іншому. Серед українців було більше тих, хто схилявся до визнання етнічно українського характеру донбаської спільноти, а серед росіян відповідно було більше тих, хто нашу спільноту розглядав як російську.

Наявні дані дають можливість зробити висновок про те, що на Луганщині в громадській свідомості домінує позитивний регіональний автостереотип. Проте він не пов'язаний з "регіональним шовінізмом". Тут не помітно серйозної тенденції в громадській свідомості, яка була б спрямована на вивищення нашого регіону в порівнянні з іншими регіонами України.

Порівняння свідчать на користь того, що в Луганській області рівень міжнаціональної толерантності дещо вищий, ніж по Україні в цілому. Найбільша відмінність Донбасу від решти регіонів України в тому, що тут зафіксовано найвищу толерантність стосовно трьох східнослов'янських народів. Це ще одне підтвердження наявності в його етнічній структурі домінуючої етнічної коаліції. Саме суспільна угода східнослов'янських народів, перш за все українців та росіян, утримала українців від прагнення вимагати особливих прав для себе.

Для мешканців Донбасу наявність суперечностей між Сходом та Заходом України очевидна. Близько половини з числа опитаних на Луганщині в різні роки були схильні пояснювати міжрегіональні суперечності впливом політики. Тобто, в масовій свідомості присутній фактор, що може сприяти відносно "м'якому" сприйняттю цих суперечностей.

Міжрегіональні відмінності – це не лише факт суспільної свідомості, але й момент суспільних практик. Особливо чіткі уявлення про це дають результати виборів до Верховної Ради та президентських виборів. В масовій свідомості мешканців Луганщини всі регіони України поділяються на три групи. По-перше, це Донбас (оцінка "добре" переважає по відношенню до вихідців, котрі балотуються), по-друге, це Західна Україна (переважають стримані оцінки), по-третє, це решта областей (переважають нейтральні оцінки).

Loading...

 
 

Цікаве