WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

Формування інформаційної культури студентів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах (автореферат) - Реферат

Після Г.Зіммеля проблема єдності фізичного та соціального простору фактично зникла з соціології. Найбільше цьому посприяв П.Сорокін. Вивчаючи соціальну мобільність, він дійшов висновку про принципову відмінність фізичного та соціального просторів, про те, що між ними немає нічого спільного. Вчений не тільки стверджував реляційний характер соціального простору, але й ототожнював його з стосунками між соціальними акторами. Значне спрощення П.Сорокіним проблеми соціального простору, з одного боку, сприяло розробці інструментарію аналізу соціальної мобільності, але, з іншого боку, надовго закріпило в соціології розуміння простору тільки як одного з аспектів соціальної структури.

Тільки П.Бурдьє повернув соціологічну думку до різностороннього аналізу просторових феноменів. Саму соціологію він визначав як "соціальну топологію". Багатомірність соціального простору, з його точки зору, проявляється як взаємодія різних суспільних полів, які виділяються в залежності від виду влади та капіталу. В кожному з полів точиться безперервна боротьба за класифікацію, тобто за виділення легітимних принципів їх поділу. Отже, на кінець XX ст. соціологія тільки поновила ті позиції просторового аналізу, які на початку цього століття були закладені Г.Зіммелем. Через це вона виявилася не готовою до відповіді на просторовий виклик сучасного світу.

Можна назвати три головні причини, які обумовили недостатність соціологічної методології для просторового аналізу сучасного суспільства.

Перше.Нечутливість соціологічних методів до просторових проблем суспільства обумовлено тим, що соціологія склалася і до цього часу існувала як теорія індустріального суспільства. Це суспільство пов'язане з тенденціями універсалізму і просторові особливості суспільного життя схильне розглядати як прояви архаїзмів.

Друге.Найважливішою світоглядною та ідеологічною категорією індустріального суспільства була категорія прогресу. Вона була спорідненою з прагненням до подолання простору як перепони на шляху людської всемогутності. Позитивно оцінювалася категорія часу. Саме він розцінювався як вираження суспільної субстанції.

Третє.Для індустріального суспільства є характерним економоцетричний погляд на свою будову. В економіці ж простір розглядається через поняття витрат.

Ситуація почала радикально змінюватися з становленням постіндустріального суспільства, для якого є характерними екологічні інтенції, що знайшли вираження в ідеї стабільного розвитку. Будь-який стабільний розвиток неможливий без врахування просторового фактора. Постіндустріальний перехід породив не тільки ідею сталого розвитку, але й суперечливий просторовий морфогенез, двома формами якого є глобалізація та регіоналізація. Хоча вони мають спільні витоки, але пов'язані з різними соціальними силами і мають різні наслідки. Головним агентом глобалізації є транснаціональна буржуазія, а її знаряддями – транснаціональні корпорації та інші організації, які в світовому масштабі як домінуючу насаджують логіку ринкових відносин. Ця логіка є антиекологічною. До того ж процес глобалізації, який розвивається стихійно, знижує здатність національних держав до регуляції суспільних відносин на своїх територіях. Регіоналізація і виступає проявом примордіальних сил суспільної самоорганізації, які створюють на регіональному рівні поля інституціональної регуляції.

Шлях освоєння соціологією просторової проблематики сучасного світу лежить через розробку соціології регіонів. Справа в тому, що існує декілька типів регіонів, які в своїй сукупності охоплюють весь географічний простір нашої планети. Саме вивчаючи регіони та регіональні системи можна створити добре уявлення про сучасний просторовий морфогенез в суспільстві.

Контури якісної моделі предметного поля соціології регіонів можна звести до декількох пунктів.

Перше. Регіон формується як результат адаптивно-адаптуючої взаємодії суспільства та природи. Зараз ця взаємодія, як це не парадоксально, часто розглядається позапросторово. Між тим, природа як умова людського існування є не тільки сховищем предметів праці, але і простором. Вивчаючи морфогенез регіонів простір потрібно розглядати в двох аспектах. Перший передбачає погляд на простір як на просту протяжність. Таке припущення покладене в основу просторових моделей економіки, починаючи від сільськогосподарського штандорта Й. Тюнена до вчення про просторову організацію А. Льоша. Другий аспект передбачає погляд на регіон як на конкретну геоторію (термін Е. Алаєва). В цьому разі для аналізу будуть важливими конкретні характеристики геоторії (ландшафт, корисні копалини, біологічна різноманітність, соціальна освоєність). При такому підході регіон є результатом історичного освоєння природної реальності суспільством. Регіони формуються у вигляді різноманітних локалізацій кластерів суспільних практик.

Друге. Регіон – поняття історичне. До виникнення індустріального суспільства існували інші просторові морфології (території племен, провінції, історичні землі та ін.). Регіони виникають як основні субнаціональні підрозділи. Отже, феномен регіону отримує адекватну інтерпретацію в теорії нації. Власне регіони виступають головними субнаціональними одиницями. На рівні регіонів відбувається цілісна інтерпретація національної культури.

Третє. В рамках нації регіони конституюються в межах регіональних систем. Поява нових регіонів відбувається в результаті виникнення проблем, які в межах старої регіональної системи не можуть бути вирішені. Будь-який регіон формується в результаті взаємодії сил самоорганізації та організуючих зусиль держави.

Четверте. В результаті процесів самоорганізації формуються регіональні спільноти, що мають свої інтереси та свою самосвідомість. Наслідком цього є формування регіональних ідентитетів та регіональної ідентичності, які співіснують з іншими ідентитетами та ідентичностями, визначаючи поведінку людей. Тим самим регіони виступають як соціокультурне середовище для своїх мешканців.

П'яте. Формування регіону пов'язане з телеономною спрямованістю в бік політичного вираження його специфіки. В силу цього регіональна система пов'язана не тільки з безпосередніми міжрегіональними стосунками, але й з відносинами з центром.

Шосте. Регіони існують як складні поселенські системи. Конурбації можуть не тільки взаємно доповнювати одна одну, але й конкурувати між собою. Тому для забезпечення керованості суспільних процесів часто необхідно створювати різні адміністративні одиниці в межах одного регіону.

Сьоме. Вся ієрархія субнаціональних регіонів являє собою взаємопов'язану локалізацію суспільних практик. Їх носії – це територіальні спільноти. Що стосується наднаціональних регіонів, а особливо геополітичних регіонів, то їх конституювання пов'язане з діяльністю держав, взаємно спрямовуючих свої інтереси на певну ділянку земної поверхні.

Соціологія регіонів, як спеціальна соціологічна дисципліна, покликана пояснювати просторову локалізацію різних соціальних практик, виникнення в цих процесах різноманітних територіальних спільнот. Вона повинна дати теоретичні моделі регіональних систем, показавши взаємодію в процесі їх формування та розвитку примордіальних та суб'єктивних факторів. Ці завдання не в змозі своїми методами вирішити жодна з існуючих наук. На основі теорії регіону більш глибокими та змістовними стануть також соціографічні описи конкретних регіонів. Отже в період становлення постіндустріального суспільства розвиток соціології регіонів перетворюється на нагальну наукову потребу.

У другому розділі „Етнічні характеристики регіональної спільноти Донбасу"розглядаються особливості етнічного життя на регіональному рівні, характеризується формування та розвиток етнічної структури Донбасу.

Розгляд етнічної проблематики через просторовий аспект дозволяє запропонувати нове визначення етносу.Етнос – соціальна спільнота, яка існує завдяки обмінним процесам, що розгортаються в площині повсякденності та отримують легітимацію через діалектику профанного й сакрального, маючи своєю метою відтворення людини як цілісної особистості. Етнічність, перш за все, пов'язана з формами спорідненості та з повсякденним спілкуванням. Повсякденність передбачає територіальні локалізації відповідних людських практик, виникнення сталих життєвих світів на певних територіях.

Адаптивно-адаптуюча діяльність етнічної спільноти включає в себе і певні форми семіозису. Внаслідок цього знакову роль починають відігравати елементи ландшафту, флори й фауни, з якими пов'язана життєдіяльність етносу. Символічного значення набувають краєвиди, а потім і символічні зображення своєї місцевості. Завдяки цьому простір існування етносу стає простором культури.

Loading...

 
 

Цікаве