WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів південної україни за остракодами (автореферат) - Реферат

Біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів південної україни за остракодами (автореферат) - Реферат

За умов фінансового дефіциту реформування системи ОЗ в Україні було спрямоване на скорочення ліжкового фонду – протягом 1990-2003 рр. мережа лікарняних закладів зменшилась на 23,1%, число ліжок в них – на 34,6%, забезпеченість ліжковим фондом – на 28,7%. Однак такі заходи не спричинили помітного зростання загальної ефективності ОЗ, оскільки скорочення відбувалось без реформування системи первинної медико-санітарної допомоги. З іншого боку, вони поглибили регіональні відмінності в рівні забезпечення населення потужностями системи ОЗ та доступності відповідних закладів для населення.

Для здійснення комплексної оцінки рівня розвитку системи ОЗ регіонів України () використано формулу:

,

де: m – число позитивних показників;

k – число негативних показників;

– значення j-го показника для і-го регіону;

– стандартизоване значення j-го позитивного показника для і-го регіону;

– стандартизоване значення j-го негативного показника для і-го регіону.

Стандартизація значень показників здійснюється наступним чином:

Враховано понад 30 показників, відбір яких, а також визначення характеру їх впливу (позитивний/негативний) проведено методом експертних оцінок. Це дозволило виділити регіони з рівнем розвитку ОЗ низьким (Київська, Донецька, Сумська, Херсонська, Миколаївська області), нижче середнього (Черкаська, Житомирська, Одеська, Вінницька, Хмельницька, Чернігівська, Волинська, Луганська, Кіровоградська, Запорізька області, м. Севастополь), вище середнього (Івано-Франківська, Дніпропетровська, Полтавська, Чернівецька, Харківська, Рівненська, Львівська області) та високим (Тернопільська, Закарпатська області, АР Крим, м. Київ).

З метою визначення економічних наслідків погіршення стану здоров'я населення України проведено оцінку медико-демографічної ситуації за допомогою показника вартості „тягаря хвороб", який включає:

  • прямі витрати на лікарняну і позалікарняну допомогу, санітарно-епідеміологічне обслуговування, придбання медикаментів в аптеках, а також витрати, пов'язані з соціальним страхуванням і соціальним забезпеченням;

  • непрямі економічні втрати ВВП у зв'язку з передчасною смертністю, стійкою, або тимчасовою втратою працездатності (так звана втрачена вигода у виробництві ВВП) (табл. 1).

Таблиця 1

Вартість "тягаря хвороб" в Україні, % до ВВП

Показник

1999

2000

2001

Пряма вартість

6,2

5,3

4,7

у тому числі:

витрати на охорону здоров'я

4,3

3,5

3,0

соціальні трансферти

1,9

1,8

1,7

Непряма вартість

20,2

17,5

21,3

у тому числі:

передчасна смертність

11,2

8,0

11,3

інвалідність

6,2

6,8

7,3

тимчасова непрацездатність

2,8

2,7

2,7

Загальна вартість

26,4

22,8

26,0

Для визначення ефективності діяльності в сфері ОЗ модифіковано підхід до розрахунку рентабельності з урахуванням особливостей фінансового механізму ОЗ, а саме: введено поняття „точки беззбитковості (порогу нерентабельності)", що дозволяє визначити суму „непокриття" затрат на ОЗ як різницю між перемінними витратами та виторгом за реалізацію медичних послуг, враховуючи при цьому обсяги бюджетного фінансування:

СН = ПеВ – ВР,

де: СН – сума непокриття;

ПеВ – перемінні витрати;

ВР – виторг від реалізації продукції (товарів, послуг).

Коефіцієнт непокриття визначається наступним чином:

КСН = СН/ПеВ,

де: КСН – коефіцієнт суми непокриття;

СН – сума непокриття;

ПеВ – перемінні витрати.

Як засвічують розрахунки, упродовж останніх років відбувається зниження збитковості ОЗ, у першу чергу за рахунок зменшення суми непокриття та росту обсягів оплати медичних послуг населенням. Величина платежів населення за медичні послуги та товари медичного призначення складала в різні роки 75–90% від суми бюджетного фінансування ОЗ. За часткою особистих витрат населення в сукупному обсягу витрат на ОЗ Україна наближається до рівня країн із низьким доходом на одну особу, в той час як за обсягом задекларованих конституційних гарантій у сфері ОЗ – знаходиться поряд із економічно-розвинутими країнами Європи.

Таким чином, структура та динаміка кількісних і якісних показників фінансово-економічної та матеріально-технічної бази ОЗ не відповідають наявним потребам. Ознаки кризи проявились ще за часів СРСР у, з одного боку, відсутності новітніх медичних технологій, з іншого – незацікавленості медичного персоналу в підвищенні якості наданих послуг, що обумовило вкрай низький стосовно світових стандартів рівень медичного обслуговування населення. Ситуація погіршувалась через низьку ефективність організаційно-управлінського механізму галузі, в тому числі стосовно організації процедури надання медичних послуг (переважання стаціонарної медичної допомоги, тривалий період госпіталізації хворих тощо). З початком трансформаційного етапу криза загострилась, головним чином через різке зниження обсягів фінансування, що унеможливило збереження існуючої мережі медичних установ, перехід пацієнтів на самозабезпечення лікарськими засобами навіть у стаціонарах, хронічний борг за оплату комунальних послуг медичними закладами. Іншим проявом кризи став неконтрольований розвиток квазіринкових форм медичного обслуговування – розширення спектру офіційно платних медичних послуг і зростання „тіньової" оплати медичних послуг. Пошук шляхів виходу з цієї кризи є головним завданням державної політики реформування галузі, передусім механізмів її фінансування та організації.

У розділі 3 „Пріоритети державної політики трансформації організаційно-економічних основ системи охорони здоров'я" визначено головні засади державної політики в сфері ОЗ в умовах соціально-економічних трансформацій, обґрунтовано напрями реорганізації механізмів управління і фінансування ОЗ, у тому числі проаналізовано можливості запровадження ОМС та розширення переліку додаткових джерел надходження коштів.

Економічне обґрунтування можливостей запровадження ОМС здійснюється шляхом розрахунку розміру страхових внесків виходячи з вірогідності звернень громадян за медичною допомогою з урахуванням ризикової стабілізаційної надбавки, вартості конкретних видів медичних послуг та інших поточних витрат, у тому числі на ведення справи (організаційних, управлінських тощо).

Згідно розрахунків, за існуючих обсягів бюджетного фінансування ОЗ та можливостей збору внесків на ОМС, брак коштів у випадку реалізації бюджетно-страхової моделі ОЗ, передбаченої Проектом Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування", становитиме близько 35-38% суми, необхідної для фінансування медичної допомоги в обсязі науково-обґрунтованої базової програми ОМС.

Таким чином, перехід до бюджетно-страхової медицини неможливий без попереднього створення відповідних передумов, у першу чергу підвищення клінічної та економічної ефективності ОЗ. Основними завданнями державної політики в сфері ОЗ у цьому плані є:

1. Визначення державних зобов'язань щодо обсягу медичної допомоги, зокрема: створення національних стандартів медичного обслуговування, вимог до об'єму та якості послуг зі ступенем деталізації, необхідним для однозначної оцінки фінансових видатків; формування базових нормативів вартості медико-профілактичної допомоги; розробка Державних цільових програм щодо забезпечення основних видів медико-профілактичної допомоги; розмежування повноважень стосовно забезпечення гарантій ОЗ між державою й органами місцевого самоврядування.

2. Опрацювання стратегії реформування ОЗ, яка передбачає поетапне формування багаторівневої системи медичної допомоги. Базовий рівень утворює бюджетна медицина, що фінансується з державного та місцевих бюджетів і покликана здійснювати профілактичні та санітарно-епідеміологічні заходи. Перший рівень охоплює програми медичного страхування, що надаються всім громадянам і цілком фінансуються за кошти ОМС. Послуги програм другого рівня для одних категорій населення оплачуються за кошти ОМС, для інших – на умовах співплатежів у момент одержання медичної допомоги, або ж шляхом попереднього додаткового добровільного чи обов'язкового страхування. Ключовим критерієм віднесення до тієї чи іншої групи населення є рівень доходів особи, а в деяких випадках і стан її здоров'я, наприклад наявність хронічних захворювань. Послуги, не включені до базових програм, надаються на наступних (третій і вище) рівнях обслуговування за допомогою ДМС. Така модель створює оптимальні інституційні умови та дозволяє поступово збалансувати державні гарантії медичного обслуговування з джерелами їх фінансування; розширюється предмет конкуренції, яким стає зміст страхових програм (перелік послуг, умови їх надання, ціна); відбувається легалізація приватного співфінансування медицини при збереженні доступності широкого спектра медичних послуг для осіб із низькими доходами та хронічними захворюваннями.

Loading...

 
 

Цікаве