WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Прогнозування ступеня важкості прееклампсії та адресатності терапії у вагітних з патологією сечовидільної системи (автореферат) - Реферат

Прогнозування ступеня важкості прееклампсії та адресатності терапії у вагітних з патологією сечовидільної системи (автореферат) - Реферат

Сутність центрального поняття соціології трансформаційних процесів було виведено на основі порівняння понять, що фіксують соціальні зміни в суспільстві – "революція", "еволюція", "реформа" та "соціальна трансформація". Для такого порівняння були використані роботи П.Штомпки, Т.Парсонса, О.Конта, К.Маркса, П.Сорокіна та інших.

В поняття "еволюція" включають лише поступові кількісні зміни, протиставляючи його розвитку, як якісному зрушенню, тобто революції. При трансформації відбувається не тільки поступове кількісне накопичення змін, а й утворення на основі цих змін якісно нової соціальної системи. Революційні соціальні зміни істотно відрізняються від еволюційних. Революційні зміни є радикальними, всезагальними, і, як правило, спираються на насилля. Революція, як і трансформація, призводить до виникнення нової соціальної системи. Але при трансформації відбувається поступовий розвиток всіх елементів соціальної системи, накопичення кількісних змін, потім поява якісних зрушень. В результаті цього поступово формуються нові соціальні інститути, встановлюються нові соціальні відносини та ін. На відміну від революції та трансформації, реформою не здійснюються радикальні зміни в суспільстві. Тут йде мова тільки про нововведення в певній сфері суспільства. В результаті реформи, як і в результаті еволюції, ми не отримуємо якісно нової соціальної системи. Трансформації здійснюються шляхом реформ, які поступово проводяться на всіх рівнях суспільства та у всіх сферах.

На теоретичному рівні дослідження трансформаційних процесів доцільно користуватися загальнонауковими методами, такими як аналіз, синтез, індукція, дедукція, ідеалізація, моделювання, узагальнення, абстрагування, історичний метод, логічний, гіпотетико-дедуктивний, аксіоматичний та іншими. На емпіричному рівні дослідження соціальних трансформацій потрібно користуватися відомими в соціології методами збору та аналізу інформації, найпопулярнішим з яких є метод опитування. Часто у цьому зв'язку використовують моніторингові дослідження, а також користуються методами аналізу документів, спостереженням тощо.

У другому розділі – "Специфіка інтерпретації соціальних трансформацій в контексті плюралізму соціологічних теорій" - розглянуто дві теоретичні традиції вивчення трансформаційних процесів – системну та синергетичну. Ці течії по-різному підходять до аналізу систем: теорія систем концентрується на можливостях підтримки рівноваги в системах, тоді як синергетика намагається аналізувати стани нерівноваги.

Системний аналіз, що має тривалу історію розвитку, є основою багатьох сучасних соціологічних парадигм. Основи системної парадигми викладені з урахуванням робіт Т.Парсонса.

В сучасній соціології існує чотири основні парадигми, в полі зору яких є трансформаційні процеси. Ці парадигми відрізняються між собою за евристичним потенціалом.

Модернізаційна парадигма, що вийшла з системної теорії, представлена в основному роботами В.Цапфа та С.Катаєва. Модернізаційними теоріями підкреслюється тісний взаємозв'язок між економічним розвитком та демократизацією. На базі матеріалів великої кількості емпіричних досліджень теоретики модернізаційної парадигми підтвердили тісну кореляцію між екомонічним розвитком та рівнем демократизації в країні.

Найвідомішими структуралістами, що розглядали трансформаційні процеси, є Баррінгтон Мур, Дітріх Рюшемайер та інші. Структуралістська парадигма концентрує увагу на владних відносинах. Вона ілюструє шанси та можливості діяльності, які пропонують певні соціальні структури політичним акторам. Ці структури детермінують не тільки майбутній розвиток, а й утворюють певний фільтр, який структурує поле та межі діяльності. Саме в цих межах і можуть діяти політичні актори. На відміну від модернізаційних концепцій структуралісти спроможні пояснити ті регресивні процеси в розвинених суспільствах, що інколи призводять до заміни демократичної системи диктатурою.

В рамках структуралістської парадигми викладено модель системної трансформації Вольфганга Меркеля, яка є достатньо універсальною для аналізу трансформаційних змін у всіх країнах, що стоять на шляху трансформацій. Ця модель набуває також значного евристичного потенціалу, оскільки складає основу для прогнозування соціальних трансформацій.

Деякі ідеї структуралістської парадигми наявні і в актортеоретичній парадигмі, в якій з мікросоціологічної перспективи розглядаються інтереси та діяльність окремих соціальних груп. Представники цієї парадигми (Адам Пшеворскі, Гуіллермо О'Доннел, Філіп Шміттер та інші) розглядають суб`єктивні відчуття, на основі яких формуються стратегії діяльності акторів. Актортеоретична парадигма при дослідженні трансформаційних процесів займається аналізом діяльності акторів на різних стадіях зміни системи, інтеракцією акторів, вивченням їх цілей, почуттів, дослідженням коаліцій, які утворюють актори і т.п.

Культуралістські теорії розглядають релігійно-культурні традиції та їх можливий вплив на розвиток демократії. В центрі розгляду виступає політична культура. До культуралістської парадигми входять теорії соціального капіталу та цивільного суспільства. Найвідомішим представником культурологічного напрямку є Клаус фон Байме, який розглядає зміну політичної культури в Cхідній Европі, нову ідеологію і т.д. Такі теорії розглядають цивільну культуру (вона може бути налаштованою до демократії скептично чи толерантно), відношення держави та релігії, а також морально-ціннісну систему певного суспільства, соціальні традиції та історичний досвід. Значення громадянського суспільства та державної культури в східноєвропейських країнах у рамках трансформаційних досліджень дискутується представниками культурологічної парадигми з різних аспектів.

На думку прихильників синергетичного напрямку системна теорія не могла вирішити багатьох теоретичних проблем, які могли б бути розв'язані на основі самоорганізаційних принципів. До таких проблем перш за все відносять можливість пояснювати виникнення революцій у суспільстві. Синергетична парадигма, представлена роботами Л.Бевзенко та Е.Ласло, надає пояснення радикальним змінам в суспільстві з точки зору активізації самоорганізаційних процесів. Саме для таких революційних моментів історії і використовується поняття біфуркації. Проходження нелінійної системи через біфуркаційну точку й подальша її самоорганізація дає можливість конструктивно трактувати революційні події.

Недоліки синергетичного аналізу полягають у неможливості прогнозувати трансформаційні процеси. Приймаючи до уваги основні положення синергетичної теорії, її особливе відношення до випадковостей (флуктуацій), її заперечення детермінованості та причинності, можна говорити лише про слабкий евристичний потенціал цієї парадигми у галузі прогнозування трансформаційних процесів.

У третьому розділі – "Вектори трансформаційного процесу в сучасній Україні" – проаналізовано проходження соціальних трансформацій на основі моделі системної трансформації Вольфганга Меркеля.

За моделлю В.Меркеля було встановлено, що при розпаді політичного режиму в Україні комбінувалися два основні процеси. З одного боку, це колапс режиму, який розвивався у тогочасному Радянському Союзі. З іншого боку, розпад тоталітарної радянської держави та виникнення ряду країн, які одержали шанс побудувати демократію.

З перших днів проголошення незалежності в Україні однрочасно відбувалися два процеси: розбудова української державності та руйнування політичної системи минулого й впровадження демократичних відносин. Такий спосіб переходу до демократії не був типовим для багатьох країн Західної Европи. Там процеси державотворення, впровадження ринкової економіки та демократичних відносин були розведені в часі. До того ж більшість країн прийшла до демократії еволюційним шляхом. А в Україні потрібно було "будувати" демократичні відносини, тобто проводити трансформацію соціальної системи водночас у різних сферах – політичній, економічній, духовній тощо.

Для проведення трансформації потрібно було створити модель трансформування суспільства від одного типу соціальної системи до іншого, не копіюючи західноєвропейські демократичні режими, а з урахуванням національних, історичних особливостей України. На момент розпаду Радянського Союзу такої моделі не існувало.

При аналізі фаз розвалу Радянського Союзу та демократизації в Україні були використані роботи В. Кременя, Д. Табачника, В. Ткаченка, Є.Головахи тощо. Для оцінки ситуації в Україні були також використані дані моніторингово дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України.

На основі результатів цього аналізу було встановлено, що на етапі демократизації протистояння політичних акторів затримувало та внеможливлювало подальший демократичний розвиток країни. Тому українське суспільство було на межі реставрації старого режиму. За моделлю В.Меркеля така ситуація в суспільстві свідчить про побудову демократії з "дефектами".

Стан демократизації в суспільсті був оцінений на основі запропонованих Р.Далем ознак демократії в країні. Але ці інституціональні ознаки були доповнені "соціологічними" ознаками, викладеними І. Бекешкіною. Ці "соціологічні" показники використовують для країн, що прийшли до демократії шляхом "переходу". "Соціологічні" показники показують відношення населення до демократичних інституцій.

В результаті аналізу цих показників встановлено, що за основими інституціональними ознаками в Україні відбулася демократизація. Але при врахуванні відношення населення країни до новоствореної демократії, можна сказати, що фаза демократизації містила значні "дефекти" й тому населення Україні на кінець 20 століття ще не цілком довіряло демократичним інституціям.

Loading...

 
 

Цікаве