WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактика перинатальної захворюваності та смертності новонароджених від матерів, що хворіли на сифіліс (автореферат) - Реферат

Профілактика перинатальної захворюваності та смертності новонароджених від матерів, що хворіли на сифіліс (автореферат) - Реферат

У країнах колишньої Югославії національна маскулінність визначає "віру в націю" у контексті священної боротьби Добра зі Злом, Світла з Темрявою, тим самим легітимуючи культ сили, дисципліни, суверенності держави, вождя і нації, котру ворог намагається зруйнувати. Основою національного відродження є ідея компенсації колоніальної/радянської травми і повернення "справжньої" національної культури, яку було зруйновано радянським режимом. У зв'язку з цим домінуючим став дискурс очищення від усіх сторонніх культурних традицій і наповнення національного дискурсу архаїчними формами мови і культури. Наприклад, як пише В. Кесик, "очищення" мови відбувалося як наповнення її архаїчними формами, що репрезентувалися як "по-справжньому хорватські", як мова, не забруднена впливом соціалістичної Югославії та інших етнічностей. У наступній війні традиційні відношення в системі маскулінності визначили радикальний розподіл чоловічого і жіночого простору — поле битви та сховище. Гегемонна маскулінність уособлюється образом вождя, а нормативна маскулінність співвідноситься з армією національного порятунку Батьківщини-неньки від фізичного руйнування. Таким чином, система національної маскулінності визначається гендерною конфігурацією образів чоловіків як воїнів та жінок як уособлення всіх тих цінностей, заради яких треба убивати і вмирати. Відповідно, від жінок вимагається народжувати нових вояків , а від чоловіків — бути єдиними з національними збройними силами на чолі з вождем-рятівником нації.

У третьому підрозділі (2.3)"Глобалізація і конкуренція систем маскулінності" зроблено аналіз сучасних трансформацій гендерної конфігурації систем маскулінності у контексті кризи національної ідеї і домінування практик глобалізації. Глобалізація є механізмом інституалізації нових відношень влади, що містять новий домінуючий ідеологічний апарат, нові стратегії тілесності, дискурс сексуальності і, відповідно, систему маскулінності. Новою формою організації суспільства виступає корпорація. Якщо в дисциплінарних спільнотах людина протягом життя переходить від однієї дисциплінарної системи до іншої, постійно починаючи все спочатку (від школи до бараків, від бараків до заводу), то в корпорації всі ці системи об'єднуються в одну. Як зазначає Ж. Дельоз, тотальним консолідуючим механізмом суспільства виступає метастабільність, яка об'єднує індивідів в єдине тіло, котрим і править, хоча, разом з тим, створює кінцеву форму кожного індивідуального фрагмента цього тіла.

Механізмом експансії нових відношень влади виступають практики глобалізації, що визначають нову дихотомію центр/периферія, яка вже не передбачає конкуренції національних держав, а, навпаки, створення транснаціональних об'єднань. При цьому, виробництво виноситься у країни "Третього світу", а в Європі та країнах північноатлантичного блоку зосереджуються так звані "високі технології". Новим домінуючим ідеологічним апаратом стають мас-медіа, які визначають сучасну епоху як епоху тотальної симуляції. В концепції Ж. Бодріяра, мас-медіа не виробляють зміст, а "розігрують" його, підміняючи реальність гіперреальністю, тобто надмірним роздуванням "хибних подібностей" реальності — симулякрів. Інакше кажучи, мас-медіа виробляють цілком самостійні системи симулякрів, які створюють середовище людини. Таким чином, системи симулякрів виступають основним механізмом суб'єктивації індивідів. Одним із засобів суб'єктивації індивіда системою симулякрів є рекламна технологія "персоналізації" індивідів ієрархією речей. Реклама кожного разу відсилає до речі як до якогось імперативного критерію статусу суб'єкта і, відповідно, його ідентичності. Отже, "стендінг", тобто торгівельна марка, форма, колір, окреслення, аксесуари будь-якого продукту створює універсальну систему знаків та їх прочитання, тим самим інтегруя суб'єктів у безперервний цикл споживання.

Гендерна конфігурація системи симулякрів наділяє продукти, що рекламуються, чоловічими та жіночими характеристиками і вже через них визначає "біологічну" стать індивідів. Наприклад, гетеросексуальна опозиція чоловічого/жіночого визначається за допомогою розподілу на жіночий "внутрішній" світ сімейного побуту (найновіша побутова техніка, якісні миючі засоби, продукти здорового харчування та ін.) і чоловічий "зовнішній" світ офісу (машини, ноутбуки, аксесуари ділової людини та ін.).

Гегемонна маскулінність являє собою образ корпоративного бізнесмена: гетеросексуального чоловіка, професіонала, який виконує чоловічу роботу, сексуально активного і фінансово самостійного, жорстко відокремлюючого себе від жіночого світу, світу сім'ї та емоцій. Гегемонний образ корпоративного бізнесмена уособлює головний принцип організації відношень у системі транснаціональної маскулінності. На відміну від системи національної маскулінності, система транснаціональної маскулінності визначається символічним простором сім'ї-корпорації, котра, на відміну від національної сім'ї, потребує не постійного захисту, а постійної роботи в ім'я кар'єри. Чоловік суб'єктивується таким чином, щоб бути на роботі постійно: і в робочий час, і після роботи. На думку А. Юрчака, корпоративний/транснаціональний чоловік є відданим корпоративному бізнесу не тільки тому, що відчуває відповідальність за спільну справу, любить свою роботу або боїться її втратити, але ще й тому, що він не мислить себе поза межами корпоративної сфери.

Гегемонний образ корпоративного бізнесмена постає як частина основного дискурсу експансії системи транснаціональної маскулінності і, відповідно, глобалістського "розмивання" меж національних суспільств. Одним із засобів легітимації цієї експансії є дискурс неолібералізму, демократичних цінностей, боротьби за права людини та ін. Держави, що не відповідають стандартам, ідентифікуються як маргінальні і, відповідно, потребують "допомоги", тобто втручання у внутрішню політику країни з боку ЄС і/або північноатлантичного блоку. Реакцією на глобалістську експансію є ренесанс ідеологій нації-держави, тобто активація практик традиційних систем маскулінності, у рамках якої відбувається реконструкція традиційних гендерних відносин: чоловік-захисник і Батьківщина-ненька, яку необхідно уберегти від чужого втручання. За прикладом конкуренції національної і транснаціональної системи маскулінностей автор дисертаційного дослідження звернувся до протистояння держав північноатлантичного блоку, головним чином, США і країн Ісламу.

На думку Дж. Батлер, репрезентація у транснаціональних мас-медіа ісламського фундаментализму як загальної ознаки, яка постійно використовується для виділення мусульманського „іншого" з його ірраціональною, морально більш варварською маскулінністю і з його пасивною, віктимною і підлеглою фемінінністю, сприймається радикально "зовні" універсальних структур розуму і демократії, і тому потребує вимушеного розташування у середені них.

З іншого боку, як зауважує М. Кіммель, ісламісти чинять опір глобалізації, експансії західних цінностей, культивуючи образи справжніх синів та дочок національної і/або транснаціональної спільноти. На думку Р. Коннела, транснаціональна бізнес-маскулінність за останні десятиріччя набула тільки одного суперника за гегемонію — жорстку, орієнтовану на контроль маскулінність воєнного типу.

У третьому розділі "Системи маскулінності у пострадянській Україні", аналізується роль систем маскулінності в процесі конструювання національного суб'єкта у пострадянській Україні.

У першому підрозділі (3.1) " Український національний суб'єкт" розглядаються проблеми походження української нації і специфіка української національної ідентичності в концепціях українських теоретиків нації і націоналізму.

Представники примордіалізму (І. Лисяк-Рудницький, Л.Залізняк, Я. Дашкевич, А. Пономарьов та ін.) визначають поняття український народ та українська нація в термінах "природної", етнонаціональної спільноти — особистий, самобутній, етнокультурний і етнополітичний організм на віковічній етнічній території. Українська нація виникла ще за доби Київської Русі як "природна" етнокультурна, етносоціальна і етнополітична спільнота, що визначила розвиток української нації. Етнічна приналежність до української нації в такому контексті мислиться як онтологічна властивість всіх українців, яка дозволила їм створювати національні суспільства в різні історичні епохи. На підставі системи понять "етнос–народ–нація" примордіалістська концепція обґрунтовує припущення про те, що існувала "домодерна українська нація" як замкнений у собі та однорідний колектив. На протязі різних історичних епох українська нація приймала різні форми: від "самостійної національної спільноти" до "латентного стану" у складі інших націй. В процесі становлення української нації І. Лисяк-Рудницький виділяє наступні три фази: княжо-феодальну (від Київської Русі до Люблінської унії), козацьку (XVII–XVIII ст.) і модерну (вона починається з "національного відродження" XIX ст.). Як генетичний зв'язок цих фаз існування української нації виступає український народ. Інакше кажучи, нація виступає як "надбудова" над біологічною/етнічною приналежністю українців.

Loading...

 
 

Цікаве