WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактика перинатальної захворюваності та смертності новонароджених від матерів, що хворіли на сифіліс (автореферат) - Реферат

Профілактика перинатальної захворюваності та смертності новонароджених від матерів, що хворіли на сифіліс (автореферат) - Реферат

У третьому підрозділі (1.3)Проблема "маскулінного" суб'єктадосліджена специфіка суб'єктивації індивідів системою маскулінності, яка виявляє не тільки владу чоловіків над жінками (чоловіче домінування), але й владу одних чоловіків над іншими стосовно раси, сексуальності, етнічності, віку та фізичної сили (Р. Коннелл, М. Месснер, М. Кіммель, Д. Гілмор).

Американський соціолог Р. Коннелл виділяє чотири типи відносин у системі маскулінності: гегемонію, підлеглість, співучасть і маргіналізацію, які водночас виступають практиками організації гендерної, класової і національної різниці. Гегемонна маскулінність тут є регулятивним ідеалом, який лежить в основі організації спільноти. На думку Р. Коннелла, система маскулінності може розглядатися як визначена конфігурація відносин між маскулінностями та фемінінностями, тобто володіти ситуаційними характеристиками, але, водночас, система маскулінності має здібності змінювати конфігурацію відносин, тобто володіє трансформаційними характеристиками. Виходячи з цього, можна припустити, що в процесі вивчення специфіки трансформації відносин в системі маскулінності аналізуються трансформації мікропрактик влади і виникнення нових технологій суб'єктивації індивідів.

Таким чином, гегемонна маскулінність є головним конструктом, який лежить в основі створення системи етнічної приналежності та ієрархізації національної спільноти, а система маскулінності — головним механізмом конструювання національних суб'єктів. Практики національної системи маскулінності конструюються і реконструюються за допомогою змін гендерних значень та змін форм інституціонального контексту гендерних практик.

Другий розділ "Сучасні системи маскулінності в боротьбі за гегемонію" присвячено аналізу конструювання основних типів маскулінності в національній системі маскулінності, порівняльному аналізу систем маскулінності у сучасних національних суспільствах, а також аналізу сучасних трансформацій гендерної конфігурації систем маскулінності у контексті кризи національної ідеї і домінування практик глобалізації

У першому підрозділі (2.1) "Національна система маскулінності" автором дисертаційного дослідження виділено основні принципи маскулінізації національного суб'єкта. Початковою передумовою аналізу національної системи маскулінності виступає концепція К. Пэйтмана, згідно з якою створення національних держав на початку XVIII ст. здійснюється у термінах переходу від системи патріархату, в якій король (як фігура батька) управляв і чоловіками, і жінками, до системи братерства, в якій чоловіки керують жінками в особистій сфері, але займають рівні позиції між собою в суспільно-політичній. Таким чином, в основі конструювання національної спільноти знаходяться практики контролю і обмеженості жіночої сексуальності, що постають як борг жінок перед Батьківщиною.

На думку Д. Мостова, сповнена героїчним епосом, національна риторика спрямована на створення образу або "самовідданої матері", котра жертвує своїм чоловіком і синами, або вірної жінки, яка доглядає поранених вояків і народжує майбутніх героїв. Існують наступні практики національної суб'єктивації жінок: жінка як "відтворювач" здорового і "чистого" потомства; жінка як берегиня "справжньої" культури, що відповідає за її передачу нащадкам; жінка як "уособлення" родової/національної честі і гідності.

Основним інститутом, який виробляє і відтворює практики жіночої суб'єктивації і, відповідно, символічні межі національної спільноти, є інститут національної сім'ї. Р. Пірсон зауважує, що нації, котрі виникають у XVIII ст., в першу чергу характеризуються як патриархатно і ієрархічно організовані народні сім'ї, де чоловіки виступають захисниками сім'ї, контролюють та оберігають честь своїх жінок.

Отже, в процесі конструювання, контролю і захисту образу "гідної" і "правильної" фемінінності, система національної маскулінності виробляє і легітимує маскулінне панування.

Система гетеросексуальності в національній інтерпретації поділяє простір чоловічого і жіночого за допомогою заборони на участь жінок у війнах, які визначають основні стратегії чоловічої тілесності в національній системі маскулінностей. Одним з головних ефектів військово-патріотичного дискурсу виступає готовність чоловіка пожертвувати своїм життям в ім'я Батьківщини. Гегемонна маскулінність виробляє і культивує ідеал "Великих батьків", що віддали своє життя в ім'я Вітчизни та заповідали "святу" боротьбу нащадкам. Практика конструювання нормативної маскулінності передбачає наслідування прикладу "Великих батьків" і, таким чином, базується на понятті "крові", що пов'язує покоління, а гіпотетична можливість "пролити кров" створює символічні межі національної спільноти як кровного братерства. Отже, дискурс "священного права" убивати та вмирати в ім'я Вітчизни, втілений в образах гегемонної маскулінності, стає тим регулятивним ідеалом, за допомогою якого здійснюється суб'єктивація індивідів у національну спільноту.

У другому підрозділі (2.2) "Система національної маскулінності у сучасних контекстах" висунуто гіпотезу про те, що традиційні відношення у національній системі маскулінності є обов'язковою частиною процесу конструювання національної спільноти та активуються залежно від попиту режиму влади. Щоб довести цю гіпотезу, було проведено порівняльний аналіз специфіки національної суб'єктивації у Західній Європі, в постколоніальних державах і країнах колишньої Югославії.

У державах Західної Європи реконструкція традиційної маскулінності визначається неорасистським дискурсом нетерпимості по відношенню до іммігрантів. У дискурсах радикальних правих партій образ чоловіків-іммігрантів представлено характеристиками агресивної маскулінності, що загрожує жінкам як біологічним відтворювачам титульної нації. Водночас, вони позиціонуються як ліниві, неспроможні справитися навіть з примітивною работою, злодії. Загроза від іммігрантів обумовлена також тим, що більшість "нормативних" чоловіків, які зобов'язані захищати свою націю, втратили мужність, зробилися слабкими, беззахисними та тендітними. Єдиним типом маскулінності, який можна протиставити "агресивним" образам іммігрантів, є "класична" гегемонна маскулінність захисників своїх жінок і матерів. Таким чином, відбувається реконструкція дискурсу "біологічного" призначення чоловіків огородити та захистити своїх жінок від насильників. Образ традиційного чоловіка-захисника становиться визначеним тестом на справжню мужність і, відповідно, практикою маргіналізації усіх, хто цей тест не пройшов.

В ситуації національного будівництва у постколоніальних державах традиційні відношення в системі маскулінності можуть використовуватись у своєму "дзеркальному" відображенні. Якщо фемінізація стала синонімом колонізації та інших дискримінаційних практик, то невипадково, що у процесах опору і звільнення колоніальних держав центральною темою стало переосмислення та реконструкція жіночої сексуальності. Політична і культурна деколонізація увібрала у себе не тільки повернення до міфічного золотого віку в національному минулому. Емансипація жінок означає емансипацію країни в цілому. Водночас, за думкою Ф. Фанона, національна ідентичність стає есенціалістським поняттям, фетишем, який використовується місцевою буржуазією для стабілізації політично зручного розуміння єдиної і об'єднаної нації. За логікою Ф. Фанона, спроба інституалізувати західний націоналізм не тільки фізично виснажує націю, але й позбавляє її "доколоніальної" культурної спадщини в процесі заміни на колоніально-продуковане поняття нації. Отже, постколоніальні еліти продовжують успадковувати стандарти своїх колишніх колонізаторів.

Г. Співак передбачає існування наступної ієрархії: на першому місці знаходяться іноземні домінуючі групи; на другому — місцеві домінуючі групи загально індійського рівня; на третьому — місцеві і домінуючі групи регіонального та місцевого масштабу; на четвертому — населення, тобто соціальні групи і елементи, які уособлюють демографічну різницю між індійським населенням і тими, кого називають елітою. Отже, гегемонну позицію займають східні маскулінності, нормативна маскулінність представлена загальнонаціональними і регіональними елітами, тобто тими, хто робить спробу відповідати західним стандартам. В позиції маргінальної маскулінності виявляється пригноблена група, до котрої належить більшість населення держави.

Loading...

 
 

Цікаве