WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-гематологічна ефективність терапії інтерфероном альфа 2b хворих на ідіопатичний мієлофіброз (автореферат) - Реферат

Клініко-гематологічна ефективність терапії інтерфероном альфа 2b хворих на ідіопатичний мієлофіброз (автореферат) - Реферат

За результатами дослідження одержано патент на винахід (патент України № 63740A „Спосіб лікування підгострого сальпінгоофориту").

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована наукова та патентно-інформаційна література з проблеми підгострого запалення придатків матки. Автору належить вибір теми, визначення адекватної мети й задач дослідження. Проведено формування груп, які обстежувались, первинна обробка та статистичний аналіз клініко-лабораторних, бактеріоскопічних, бактеріологічних, імунологічних досліджень. Велика частина лабораторних досліджень виконана автором безпосередньо чи за його участю. Дисертантом написані всі розділи роботи, сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації, забезпечено їх впровадження в практичну охорону здоров'я та відображено в опублікованих роботах за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації було докладено й обговорено на засіданні Харківського наукового медичного товариства акушерів-гінекологів м. Харкова (2003, 2004); на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції „Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація, біотехнологія" (Харків, 2003); на науково-практичній конференції „Сучасні аспекти репродуктології, перинатальної медицини та кріобіології" (Харків, 2003); на міжвузівській конференції молодих учених і фахівців „Медицина третього тисячоліття" (Харків, 2004); на науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальні питання діагностики, лікування та профілактики шкірних, венеричних, ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів В, С, TORCH-інфекцій та проблем косметології" (Харків, 2004); на науково-практичній конференції „Актуальні питання сучасного акушерства" (Тернопіль, 2004). Обговорення матеріалів роботи відбулося на сумісному засіданні співробітників кафедр акушерства та гінекології №1 і №2 Харківського державного медичного університету (2004).

Публікації за темою дисертації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 праць, 4 з яких у журналах, зареєстрованих ВАК України. Серед інших публікацій – 1 патент, 2 роботи – у збірниках наукових праць, 2 – у збірниках тез доповідей науково-практичних конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 143 сторінках друкованого тексту й складається зі вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури, що включає 165 вітчизняних і 76 закордонних авторів. Робота ілюстрована 43 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для досягнення поставленої мети обстежено 120 жінок, які було розділено на клінічні групи. Контрольну групу становили 30 жінок, які не мали гінекологічної патології. 90 пацієнток з підгострим сальпінгоофоритом були поділені на дві клінічні групи: 45 хворих жінок, які отримали традиційне протизапальне лікування (I група) та 45 пацієнток, яким проводили комплексну протизапальну терапію з використанням трансфузії препарату гемокорд (II група).

При цьому обидві групи хворих на підгострий сальпінгоофорит були однорідними за віком, скаргами, даними анамнезу, вихідними даними клінічного та лабораторного обстежень.

Традиційна терапія включала антибактеріальні засоби, анальгетики, седативні, антигістамінні та вітамінні препарати, симптоматичні засоби, біостимулятори, фізіотерапевтичні процедури, імуностимулюючі препарати.

Крім того, у лікуванні жінок II групи застосовували трансфузію препарату гемокорд внутрішньовенно крапельно в сумарному об'ємі 50-60 мл.

Діагноз підгострого сальпінгоофориту встановлювали на підставі клініко-анамнестичних даних, результатів гінекологічного, ультразвукового, бактеріоскопічного, бактеріологічного, гематологічного та імунологічного досліджень.

Для мікробіологічного дослідження використовували бактеріоскопічний й бактеріологічний методи. Визначення мікрофлори піхви, цервікального каналу й уретри здійснювали шляхом мікроскопії зскрібків, отриманих із цих відділів і пофарбованих за Грамом. Ідентифікацію виділених мікроорганізмів проводили за допомогою аеробних та анаеробних тест-систем фірми „Lachema" (Чехія). Визначали чутливість усіх виділених культур до антибіотиків диско-дифузним методом.

Діагностику TORCH–інфекцій здійснювали за допомогою визначення специфічних антитіл у сироватці крові методом імуноферментного аналізу (ІФА), використовуючи тест-систему „Биосервис" (м. Москва).

Наявність збудників, що передаються статевим шляхом, визначали також у біопробах цервікального каналу методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) з використанням наборів „Полімін" (фірма „Літех"). Результати ПЛР-діагностики зіставляли з результатами виявлення антитіл класів IgG і IgM до ВПГ-II, ЦМВ, хламідій, мікоплазм, уреаплазм.

Імунологічний статус оцінювали за основними популяціями й субпопуляціями лімфоцитів Т- і В-систем імунітету шляхом фарбування клітин в імунофлюоресцентному тесті, використовуючи моноклональні антитіла до структур мембран CD3 (загальні Т-лімфоцити), CD4 (Т-хелпери), CD8 (Т-супресори), CD16 (ПK-клітини), CD19 (В-клітини), що були отримані в імунологічній компанії ТОВ „Сорбент" (м. Москва).

Імунорегуляторний індекс (ІРІ) розраховували як відношення відносної кількості Т-хелперів до відносного вмісту Т-супресорів; лейкоцито-Т-клітинний індекс (ЛТІ) – як співвідношення абсолютного числа лейкоцитів і Т-лімфоцитів.

Відносну кількість 0-лімфоцитів визначали при обчисленні різниці суми загальних Т-лімфоцитів і В-лімфоцитів від 100%.

Концентрацію IgA, IgG, IgM у периферійній крові досліджували методом радіальної імунодифузії за Mancini (1965). Рівень ЦІК у сироватці крові визначали методом преципітації в розчині поліетиленгліколю.

Фагоцитарна активність встановлювалася за допомогою показників фагоцитарного індексу (відсоток фагоцитуючих нейтрофілів на 100 нейтрофілів) і фагоцитарного числа (середня кількість коків у клітині), ІЗФ розраховували як відношення коків, які були перетравлені, до коків, які були поглинені.

Статистичну обробку матеріалу здійснювали методом варіаційної статистики з обчисленням середніх величин і помилок (Mm), критерію Стьюдента й показника вірогідності (p), виконаних за допомогою програми Microsoft-Excel 2000 для Windows XP.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналізанамнестичних даних, який проводився, показав, що 49 (54,4%) пацієнток почали раннє статеве життя, при цьому майже половина хворих не були в шлюбі, 46 (51,1%) жінок на ПСО піддавалися різним внутрішньоматковим втручанням, 90% хворих на ПСО раніше вже неодноразово проходили курс протизапальної терапії, яка виявилася недостатньо ефективною.

Аналіз ведучих симптомів захворювання виявив, що всі 90 жінок на ПСО скаржилися на біль у нижніх відділах живота, 63 (70%) пацієнток - на посилення виділень зі статевих шляхів, 39 (43,3%) – на різноманітні порушення менструального циклу, 14 (15,5%) – на неплідність. Субфебрильна температура тіла була відзначена у 24 (26,7%) жінок від загальної кількості хворих. При об'єктивному обстежені було встановлено, що живіт при пальпації був болісним у 23 (25,6%) хворих.

При гінекологічному обстеженні було встановлено, що придатки матки були болісними при пальпації у всіх жінок на ПСО. Збільшення та пастозність маткових труб і яєчників виявлені в 71 (78,9%) хворої на підгостре запалення придатків матки.

Дані ультразвукового дослідження відповідали клінічному діагнозу в 65 (72,2%) випадках.

За даними бактеріоскопічного дослідження виділень з піхви у хворих на підгострий сальпінгоофорит II ступінь чистоти піхви був виявлений у 27 (30%) спостереженнях, III ступінь чистоти – у 55 (61,1%) пацієнток з ПСО, IV – у 8 (8,9%) випадках.

При бактеріологічному дослідженні найбільш часто виділялися різноманітні форми патогенного стафілокока – в 51 (56,7%) спостереженні, трохи рідше (у 26,7% хворих) - стрептокока. У 56 (62,2%) пацієнток виявлені різні асоціації мікроорганізмів. Виділені мікроорганізми були високочутливими до цефтріаксону (90% спостережень), зинацефу (85,6%), метрогілу (91,1%).

При аналізі гематологічного статусу хворих на ПСО було виявлено достовірне (р<0,05), порівняно з жінками контрольної групи, зниження рівня гемоглобіну (110,32,2 г/л) і кількості еритроцитів (3,680,19х1012/л), абсолютного вмісту нейтрофілів (2,680,05х109/л) і відносної кількості моноцитів (3,020,48%), підвищення ШОЕ (10,800,42 мм/г), відносної й абсолютної кількості еозинофілів (4,030,18% і 0,160,02 х109/л відповідно).

За даними імунологічного дослідження у хворих на ПСО були встановлені виражені зміни в клітинній ланці імунітету. Мало місце достовірне (р<0,05), порівняно з контролем, зниження відносної кількості загальних лімфоцитів (26,011,55%), Т-лімфоцитів (52,81,9%), Т-хелперів (27,41,9%), абсолютного вмісту загальних лімфоцитів (1,040,09х109/л) і їх субпопуляцій, а також значне підвищення відносного вмісту недиференційованих лімфоцитів (22,311,45%). Це привело до достовірного (р<0,05) щодо контролю зниження ІРІ (1,270,09 ум. од.) і підвищення ЛТІ (7,280,48 ум. од.).

Дисбаланс у гуморальній ланці імунітету у хворих на ПСО знайшов відображення в достовірному (р<0,05), порівняно зі здоровими жінками, підвищенні рівня ЦІК (130,511,6 ум. од.) і ІgG (14,450,78 г/л), а також істотному (р<0,05) зниженні вмісту ІgA (2,360,17 г/л).

Відзначалося значне (р<0,05) зниження бактерицидної активності (27,510,68%) і перетравлювальної здатності нейтрофілів периферійної крові (ІЗФ - 0,760,03 ум. од.).

Порівняльний аналіз результатів лікування хворих I і II груп показав наступне. У I групі після закінчення лікування неістотно виражені періодичні болі внизу живота турбували 21 (46,7%) хвору, посилені виділення зі статевих шляхів відзначали 14 (31,1%) пацієнток, у той час як серед хворих, що одержали трансфузію гемокорду, було тільки 3 (6,7%) пацієнтки на такі скарги (р<0,05). Періодичне підвищення температури до субфебрильних цифр аж до моменту виписки, а також незначну болючість при пальпації живота в нижніх відділах до моменту виписки відзначали 4 (8,9%) пацієнтки I групи; у II групі таких жінок не виявлено.

При гінекологічному дослідженні, відразу після закінчення лікування, деяка болючість при пальпації придатків матки була виявлена в 21 (46,7%) жінки I групи й у 3 (6,7%) - після комплексного лікування з трансфузією гемокорду, а анатомічні зміни, характерні для сальпінгоофориту, - у 19 (42,2%) і 2 (4,4%) пацієнток відповідно (р<0,05).

Ехографічні ознаки запального процесу придатків матки збереглись у 21 (46,7%) хворої I групи й тільки в 3 (6,7%) пацієнток після трансфузії гемокорду (р<0,05).

Аналіз результатів бактеріоскопічного дослідження піхвового вмісту при виписці зі стаціонару показав ІІ ступінь чистоти в 31 (68,9%) і 42 (93,3%) хворих, а ІІІ ступінь чистоти - у 14 (31,1%) і 3 (6,7%) жінок у I і II групах відповідно (р<0,05).

При бактеріологічному дослідженні після закінчення лікування патогенна флора була виділена в 14 (31,1%) хворих після традиційного протизапального лікування й у 3 (6,7%) хворих після комплексного лікування із застосуванням трансфузії гемокорду (р<0,05).

При виписці з клініки видужання було констатовано у 24 (53,3%) пацієнток I групи й у 42 (93,3%) жінок II групи (р<0,05). Жодного випадку реакцій та ускладнень, пов'язаних із застосуванням препарату гемокорд, не виявлено.

Тривалість перебування в стаціонарі хворих I і II груп склала 19,80,7 і 13,91,1 ліжко-днів відповідно (р<0,05).

Комплексне лікування з використанням гемокорду привело до нормалізації рівня гемоглобіну (136,22,6 г/л) й еритроцитів (4,70,15х1012/л), відносної кількості моноцитів (5,330,46%), а також до достовірного (р<0,05), порівняно з результатами обстеження при госпіталізації, зниження ШОЕ (3,870,32 мм/г), кількості еозинофілів (2,110,12%), підвищення абсолютного вмісту лейкоцитів (5,990,43х109/л), нейтрофілів (3,710,07х109/л) і моноцитів (0,320,03х109/л) (табл. 1).

Після курсу традиційної терапії показники гемоглобіну (104,32,1 г/л) й еритроцитів (3,440,18х1012/л) залишилися більш низькими (р<0,05), ніж у контролі. Крім того, відбулося, порівняно з даними до лікування, подальше зниження (р<0,05) абсолютної кількості лейкоцитів (3,520,25х109/л), нейтрофілів (2,350,05х109/л) і підвищення вмісту еозинофілів (4,810,23% і 0,170,02х109/л). При цьому величина ШОЕ була вірогідно (р<0,05) вище (6,310,38 мм/г), ніж у жінок після трансфузії гемокорду.

Таблиця 1


 
 

Цікаве

Загрузка...