WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Україна зернова - Реферат

Україна зернова - Реферат

Непогані врожаї пшениці в 2001 та 2002 роках, а також сприятлива кон'юнктура на світовому ринку дали можливість українським зернотрейдерам суттєво збільшити її експорт — 5,49 у сезоні 2001/02 рр. та 6,5 млн т у 2002/03 рр. За підсумками цих двох сезонів, Україна посіла шосте місце серед країн-експортерів. А нашу пшеницю (в основному, фуражну) вивозили до ЄС, Північної Африки, Близького та Далекого Сходу. Загалом її закуповували понад 30 країн світу. Цього року врожай пшениці очікується на рівні 16–17 млн т.

Ячмінь

На початку 90-х років українські аграрії збирали непогані обсяги ячменю (12–14 млн т), що давало змогу експортувати його на зовнішні ринки. Так, у сезоні 1995/96 рр. було зафіксовано рекордний показник експорту — майже 1,8 млн т. Але в подальші роки валові збори цього зерна почали суттєво зменшуватися, що відразу ж позначилося на експортних показниках, які не перевищували 1 млн т ячменю за сезон. Втім, сприятлива кон'юнктура світового ринку та певне поліпшення матеріального стану сільськогосподарських підприємств сприяли поступовому розширенню посівних площ ячменю та нарощуванню обсягів його експорту. Хоча зазначимо, що на зовнішніх ринках ми продаємо переважно фуражне зерно. Традиційно його закуповують країни Близького Сходу та Північної Африки.

В основному наші селяни вирощують ярий ячмінь, питома вага якого в загальному виробництві цього зерна становить майже 90%. Ярий ячмінь — друга за популярністю культура, яку вирощують майже 60% фермерських господарств та близько 90% сільськогосподарських підприємств. Причому щороку, з урахуванням непоганої ліквідності культури, посіви ярого ячменю в фермерських господарствах стійко зростають. Та й самі селяни вважають ячмінь другою, після пшениці, найбільш рентабельною культурою серед зернових.

Основними регіонами вирощування ячменю в Україні є центральні, східні та південні області. Зокрема, в останні роки найбільше його збирають господарства: Дніпропетровської — 700–800 тис. т щороку, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Запорізької та Харьківської областей — по 700–750 тис. т кожна. Дещо менші врожаї мають хлібороби Донецької — 600–700 тис. т, Вінницької — 500–600, Херсонської та Черкаської — 400–500, Хмельницької й Київської областей — близько 400 тис. т.

Починаючи з 2000 року, наші аграрії збирали понад 10 млн т зерна щороку (не враховуючи неурожайний в цілому 2003 рік). Зрозуміло, що відтоді почали збільшуватися й експортні постачання українського ячменю на світовий ринок. Так, у сезонах 2001/02 та 2002/03 рр. Україна експортувала, відповідно, 2,8 та 2,9 млн т цього зерна.

За офіційною статистикою, торік в Україні було зібрано рекордний урожай ячменю — 11,07 млн т у вазі після доробки (у 2003 році — 6,83). Причому збиральна площа під культурою зменшилася, порівняно з 2003 роком, із 4,6 до 4,51 млн га, проте середня врожайність зерна, навпаки, істотно збільшилася — з 14,9 до 24,5 ц/га. Як наслідок, очікується й рекордний обсяг експорту українського ячменю, що займає лідируючі позиції поміж інших зернових культур, які експортують. Прогнозується, що на експорт у сезоні 2004/05 рр. буде реалізовано близько 4 млн т ячменю.

Кукурудза

Загалом цю сільськогосподарську культуру вирощують у всіх регіонах. Та основними виробниками зернової кукурудзи є північні, центральні й південні області, де середньорічні показники врожаю коливаються в межах від 400 до 600 тис. т. Традиційно найбільше зерна кукурудзи збирають господарства: Полтавської, Одеської, Дніпропетровської, Черкаської та Кіровоградської областей.

Аналізуючи динаміку виробництва кукурудзи в Україні за перші десять років незалежності, можна сказати: посівні площі під культурою залишалися більш-менш стабільними і в середньому не перевищували 1,2 млн га. Єдине, що впливало на валовий збір — урожайність, яка тільки в останні кілька років сягнула середнього показника в 33-34 ц/га. Водночас збільшилися її посіви — до 2,5 млн га, тобто майже вдвічі. Тож зрозуміло, чому так суттєво в останні три-чотири роки зросло виробництво цього зерна. Але, слід зазначити, ця культура, яку в усьому світі вирощують, головним чином, задля кормовиробництва, в Україні була мало затребувана в зв'язку із суттєвим скороченням поголів'я худоби, з кризою у крохмале-патоковій галузі та мінімальним попитом з боку експортерів на це зерно. Селяни, зернотрейдери й переробники раніше більше орієнтувалися на фуражну пшеницю, виробництво якої в минулі роки було досить значним. І збільшення виробництва кукурудзи, головним чином, пов'язано з підвищенням експортного попиту.

За офіційною статистикою, в 2004 році в країні одержали рекордний обсяг зерна кукурудзи за останні 14 років — майже 9 млн т (2003 році — 6,86, 2002 — 4,17 млн т). Однак незалежні експерти ринку вважають, що торішній врожай значно завищено, насправді аграрії спромоглися зібрати 5–6 млн т. Хоча дуже низькі ціни на неї навіть наприкінці сезону 2004/05 рр. засвідчують факт значного її виробництва торік. Враховуючи суттєве скорочення посівних площ зернової кукурудзи цього року до рівня 1,723 млн га, що на 700 тис. га менше порівняно з минулим роком, її валовий збір за збереження середньої урожайності в 34–35 ц/га становитиме 5,5–6 млн т. У разі зменшення прогнозованого показника врожайності обсяги збору будуть дещо меншими.

До речі, врожай кукурудзи, на думку експертів, повинен збільшуватися не за рахунок розширення посівних площ, а за рахунок підвищення врожайності культури. Наприклад, у країнах ЄС та США за останні десять років, завдяки використанню нових агротехнологій, середня врожайність кукурудзи підвищилась на 12–18% і становить приблизно 80–85 ц/га, тоді як в Україні вона значно менша (хоча є незначна кількість господарств, де збирають по 80–120 ц/га). Отже, для наших аграріїв ще є широке поле діяльності щодо удосконалення агротехнології вирощування кукурудзи з використанням нових високопродуктивних сортів та гібридів, оскільки навіть у разі збереження посівних площ на рівні 2 млн га, але за умови підвищення середньої врожайності до 70—80 ц/га наші аграрії збиратимуть по 14–16 млн т зерна кукурудзи щороку. Проте тут слід знову ж таки зазначити, що виробництво таких обсягів без обрахування потреб у цьому зерні (споживання, переробка та експорт) немає сенсу.

Жито

За період 1990–2004 рр. середньорічний показник валового збору жита становить 1,2–1,4 млн т, окрім кількох років, коли валові обсяги виходили за межі середньорічних показників. Наприклад, у 2001 році українські хлібороби зібрали рекордний врожай жита — 1,88 млн т, що дало можливість Україні два сезони поспіль експортувати це зерно у рекордних обсягах — майже по 300 тис. т за сезон. Традиційні покупці українського жита — Росія та Білорусь. У різні роки певні обсяги цього зерна закуповують також країни ЄС, Прибалтики та Близького Сходу — головним чином для промислової переробки на спирт і виготовлення кормів.

Загалом, частка жита в загальному виробництві зерна в Україні не перевищує 4%, що значно поступається валовим обсягам пшениці, кукурудзи, ячменю. Порівняно з названими культурами, обсяги зовнішньої торгівлі українським житом теж невеликі, що пояснюється значно меншим попитом на це зерно на світовому ринку.

Експерти ринку вважають, що існує кілька факторів, які стримують українських аграріїв у намаганні збільшувати виробництво жита, а саме: низька рентабельність цієї культури порівняно з іншими, приміром, пшеницею, ячменем чи насінням соняшнику, а також незначний попит на жито на зовнішньому ринку. Однак за високого попиту на жито з боку основних покупців — Росії та Білорусі — вітчизняні виробники можуть збільшити його виробництво. Але в будь-якому разі традиційно "житні" регіони України (а це, в основному, північні області), з огляду на менш сприятливі природно-кліматичні умови для культивування інших зернових культур, і надалі вирощуватимуть жито.

Овес

Питома вага вівса в загальному обсязі виробництва зернових в Україні останніми роками становить приблизно 2–2,3%, хоча раніше цей показник перевищував 3%. Овес аграрії вирощують як допоміжну зернофуражну культуру. Посівні площі останнім часом коливаються в межах 500–550 тис. га, а основні регіони вирощування зосереджено в Поліссі та Прикарпатті, хоча овес вирущують у всіх регіонах країни. Найбільше його виробляють у трьох областях: Чернігівській — приблизно 130 тис. т щороку, Житомирській — 85–90 і Сумській — 80–85 тис. т. Дещо менші обсяги (від 40 до 60 тис. т) збирають сільгосппідприємства Волинської, Київської, Рівненської, Полтавської та Хмельницьої областей.

Ще на початку 90-х років українські аграрії збирали 1,2–1,5 млн т вівса щороку. Але потім обсяги виробництва зменшилися до 730–760 тис. т внаслідок зменшення середньорічної врожайності культури з майже 23 до 13,5 ц/га. Тільки в останні кілька років за рахунок дотримання агротехнологій показник урожайністі вівса підвищився до 19 ц/га, хоча, приміром, у Великій Британії аграрії одержуюють на круг близько 70 ц/га вівса, у Франції та Німеччинні — по 45, Швеції — понад 40 ц/га.

Поступове відновлення виробництва вівса в Україні спостерігається в останні 4–5 років, коли середньорічний врожай культури підвищився до 0,9–1 млн т. Хоча, порівняно з обсягами виробництва 15-річної давнини, селяни недозбирують приблизно 1/3 частину. Найбільший обсяг вівса за вказаний період зібрали в 2001 році — 1,12 млн т за врожайності — 20 ц/га. Площі збору того року теж були найбільшими — майже 560 тис. га. Згідно з інформацією Держкомстату, в 2004 році виробництво вівса в Україні становило 1 млн т у масі після доробки, що на 6,9% більше, ніж попереднього року. Незважаючи на скорочення збиральної площі на 6% (до 510 тис. га), збільшення валового збору відбулося за рахунок вищої врожайності культури — з 17,3 у 2003 році до 19,7 ц/га в 2004.

Loading...

 
 

Цікаве