WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Технологія No-Tіll, стерня і живлення грунту - Реферат

Технологія No-Tіll, стерня і живлення грунту - Реферат

Під час застосування різних видів стерні на фермі Чекен великий вміст лігніну було виявлено у стерні сої (11,9%). Однак обсяг біомаси, одержуваний від цього виду злакових, незначний. Стерня пшениці важлива також для формування грунтової біології, тому що містить 9,3% лігніну (таблиця l).

Сівозміна кукурудза — пшениця на фермі Чекен є найбільш ефективною для вироблення гумусових складових.

Технологія No-Tіll із залишенням стерні на грунтовій поверхні збільшує грунтову біологічну активність, формуючи мікро- і макропори в грунтовому профілі. Це вони забезпечують аерацію грунту, необхідну для росту рослин. Коріння рослин створює також велику кількість каналів у грунтовому профілі, забезпечує інфільтрацію води в грунт, поліпшує в такий спосіб водозабезпеченість рослин. Канали, створювані в грунтовому профілі в разі застосування методів No-Tіll, зазвичай багаті гумусом, який може усмоктувати воду в кількості, що перевищує власну масу в 15 разів.

Стерня — важливе джерело вуглецю і, відповідно, гумусу. Використання гумусу відрізняється за різного гранулометричного складу грунту. Грунти, що містять велику кількість таких грунтових часток, як пісок, потребують значно більшої кількості стерні для утворення гумусових складових, аніж дрібнозернисті глинисті грунти: щорічна мінералізація гумусу в суглинках становить 1,3%. Це вказує на те, що гумусова заміна становить 620 кг гумусових складових на гектар, що еквівалентно 2,550 кг стерні на гектар, тому що ізогумусний коефіцієнт для соломи пшениці дорівнює 0,22 (визначається як кількість гумусу, утворена з одиниці маси пожнивної стерні). Отже, якщо ми хочемо збільшити вміст органічних речовин у грунті, нам треба додати гумусові складові в кількості, яка перевищує 2,550 кг соломи /га.

Не всі види стерні й органічних компонентів мають подібний ізогумусний коефіцієнт. У стерні, що сприяє утворенню більшої кількості гумусу в грунті, значно різниться співвідношення вуглецю до азоту. Що нижчий вміст азоту в стерні, то вища здатність до збільшення гумусових складових. Але добавка азоту до стерні за великого співвідношення C:N буде сприятливою. У цьому разі вміст лігніну в стерні забезпечить кращу якість гумусу, виражену в гуміні.

Стерня зернових культур має велике значення у формуванні гумусу грунту, оскільки вона може становити близько 20% сухої маси. Гній домашніх тварин має всього 10% сухої маси в гумусних матеріалах. Гній менш стійкий до зовнішніх умов, тому він розкладається швидше.

Незначний відсоток гумусу в гної сполучений із травною системою жуйних тварин. Вміст вуглецю, особливо в стерні, біологічно нижчий через вплив комплексної анаеробної ферментно-травної системи. З цієї причини вміст гумусових матеріалів у гної практично мізерний, і це в основному пов'язано з живленням грунту, а не з живленням рослин.

Гній домашніх тварин додають на грунтову поверхню відразу після його виділення. Що швидше гній буде внесено в грунт, то більше буде поживних речовин для грунту і/або для рослин. Утрати вуглецю, азоту й інших корисних компонентів унаслідок вилуження або газоподібної конверсії будуть прямо пропорційні часу, що минув з моменту виділення гною до його внесення в грунт. Гній додають в грунт перед дощем або зрошенням переважно за низьких температур. Утрати в разі газифікації аміаку (NH3) у гної під час внесення в грунт несуттєві порівняно із втратами вуглецю й ушкодженням грунтової структури під час оранки. Безпосередня добавка свіжого гною в співвідношенні 100–200 кг вапна (CaCo3) на тонну гною може запобігти втратам аміаку.

Складові гумусової речовини

Гумус представлений у грунті у формі фульвокислот, гіматомеланових кислот, гумусової кислоти і гумінів. Гумусові часточки не завжди можна класифікувати відповідно до хімічного складу органічних матеріалів, але їх можна класифікувати за молекулярною вагою та реакцією на кислоту, луг і спирт.

Фульвокислоти

Фульвокислоти різняться своєю відносно невеликою молекулярною вагою і можуть сполучатися з полісахаридами. Вони розчиняються під час реагування лугу з кислотою. Фульвокислоти мають велику здатність розкладати природні мінерали в грунті. Аніонні колоїди можуть створювати стійкі комплекси з багатовалентними катіонами: Fe+++, Al+++, Cu++ тощо.

Гумусова кислота

Гумусові кислоти нерозчинні в кислоті й спирті, у них середня молекулярна вага. Це тонкі пласкі частки, сполучені одна з одною так, що нагадують сітчастий губчастий матеріал. Це — найвідмітніша фізико-хімічна характеристика гумусової кислоти, тому що вона підсилює вологозатримання і забезпечує сильний аніонний заряд, що істотно поліпшує процес катіонного обміну. Гумусова кислота регулює окислювально-відновний процес едафічної системи, постачаючи киснем коріння рослин.

Як і фульвокислоти, гумусові кислоти можуть утворювати складні речовини, особливо з допомогою іонів металів. Гумусова кислота є основним чинником генезису грунту, формування доброї грунтової структури. Вона також важлива в агрохімікатах, що контролюють стійкість грунтового профілю до деградації.

Гумін

Гумін — стійкіший компонент грунту через свою велику молекулярну вагу. Гуміни не розчиняються хімічними агентами і залишаються тісно сполученими з мінеральними колоїдами грунту (частками глини). Ця властивість, імовірно, і дає їм можливість надовго зберігатися в грунтовому профілі за неушкодженого грунту. Структура гуміну твориться з лігніну органічних речовин, що утворює унікальний структурний взаємозв'язок. Гумінові частки збільшують катіонний обмін (у грунтах ферми Чекен після 20 років сівби без оранки і боронування катіонний обмін збільшився з 11 мг-екв./100 г до 26 мг-екв./100 г).

Гуміни — найсприятливіші для грунту компоненти, а їхня стійкість залежить від того, як фермер обробляє землю. Будь-який вид грунту в разі застосування традиційного орного способу обробітку буде стимулювати окислювально-відновні процеси і, відповідно, впливати на стабільність усіх складових гуміну.

Технологія No-Tіll, або землеробство із застосуванням прямого висівання, стимулює формування всіх компонентів гуміну, оскільки відбувається постійне додавання органічних речовин у грунт. Баланс вуглецю істотно вищий за сівозміни кукурудза — пшениця, порівняно із сівозміною пшениця — люпин і прерія — люпин, і особливо високий вміст гуміну. Баланс вуглецю на землях ферми Чекен пояснює, що вміст гуміну, гумусових і фульвокислот є максимальним у верхньому грунтовому шарі (5 см) за сівозміни кукурудза — пшениця порівняно з іншими сівозмінами. Це виникає завдяки великому вмісту стерні, що сприяє збільшенню вмісту органічного вуглецю в грунті. Сівозміна кукурудза — пшениця сприяє нагромадженню в грунті великої кількості вуглецю, хоча тільки у верхньому грунтовому профілі (5 см), як показано на графіку.

Loading...

 
 

Цікаве