WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Стратегія й тактика “солодкої” галузі - Реферат

Стратегія й тактика “солодкої” галузі - Реферат

Реферат на тему:

Стратегія й тактика "солодкої" галузі

Бурякоцукровий комплекс України стоїть на порозі великих змін. Часткова переорієнтація цукрових галузей багатьох країн на виробництво паливного етанолу, зменшення субсидій на вирощування солодких коренів для єврофермерів дають українським цукровикам шанс розправити плечі. Чи скористаються вони ним?

Кілька місяців тривають суперечки щодо обгрунтованості цін на солодкий продукт, та він дешевшати істотно не поспішає. Згідно з повідомленнями Мінекономіки, якщо в другій декаді лютого кілограм цукрового піску подорожчав на 4,4% — до 4 грн 53 коп., то в другій декаді березня (незважаючи на те, що до початку сезону консервацій ще далеко) змінився у ціні лише з 4,55 до 4, 54 грн/кг. Не порадував споживачів глобальними змінами цінників цукор і в перші десять днів квітня — в середньому він подешевшав ще на копійку: з 4,54 до 4, 53 грн/кг. Таке враження, що хтось стримує логічний процес обвалу невмотивовано високих цін, адже запаси солодкого піску в країні станом на 1 квітня оцінювалися в 1,4 млн т за середнього щомісячного споживання — 150 тис. т.

Хоча у високих кабінетах на "солодке", схоже, перехворіли. Ця тема більше хвилювала й урядовців, і народних депутатів, що рвалися зберегти мандати в оновленій Верховній Раді. Тепер тільки Мінекономіки звітує про поступове здешевлення стратегічного продукту: нічого, що по копійці на місяць, головне — тенденція. Оптова ціна теж стабілізувалася: 2750–3950 тис. грн/т. При цьому мало хто з високопосадовців згадує, що середня роздрібна ціна цукру в листопаді стояла на позначці 3,55–3,57 грн/кг.

А нинішня ціна, про яку рапортують, — то в середньому по країні. У багатьох торговельних точках за кіло "білої смерті" просять не менше п'яти гривень, мовляв, їхній пісок розфасовано в дорожчу упаковку...

Бразильці не винні

Хоч як це дивно, ціни злетіли вгору серед зими всього лише через півроку після цукрової кризи. Тодішнє подорожчання одні експерти пов'язували із притримуванням готової продукції, зосередженої в руках кількох цукрових "баронів", інші — з дефіцитом на світових ринках, причому не стільки білого цукру й цукру-сирцю, скільки енергетичних ресурсів. Стрімке зростання в 2005 р. цін на нафту на світовому ринку — у вересні до 70 доларів за барель — призвело до переходу цукру з групи продовольчих товарів у розряд енергетичних. Виявляється, з тростини вигідніше робити пальне для машин, а не продукти харчування. Приміром, у Бразилії (імпортом сирцю з цієї країни полюбили "опускати" ціни на вітчизняному цукровому ринку наші бізнесмени) половину тростини пустили на виробництво альтернативного палива — етанолу. А понад 80% нових авто, які нині продають у "країні, де живе багато диких мавп", придатні для заправки й етанолом, і бензином.

Тростинна Куба (традиційний постачальник цукру до сусідньої Росії), починаючи з 2003 р., активно згортає "солодку" галузь: на острові Свободи останнім часом закрилося чимало цукроварень. До того ж, торік сільське господарство карибського регіону постраждало від небувалої посухи... Як наслідок, у найближчій перспективі країні загрожує закриття близько половини з наявних восьми десятків заводів. Два посушливі сезони в Таїланді стали причиною скорочення врожаю тростини на десятки мільйонів тонн. А Євросоюз під тиском вимог СОТ скорочує свій експорт цукру з понад п'яти до півтора мільйона тонн і, відповідно, — площі під буряками.

За прогнозами Дмитра Рилька, директора російського Інституту кон'юнктури аграрного ринку, "ціни (оптові. — Авт.) на білий цукор переміщатимуться на дуже високих орбітах — 750–820 доларів за тонну". Такий прогноз він озвучив під час недавньої міжнародної конференції "Зміни в ЄС і на світовому ринку цукру — нові перспективи для України". Перспективи в нас, виявляється, у цьому секторі є. Якщо, звичайно, не тільки подвоїмо посівні площі під буряками, а й доведемо врожайність коренів хоча б до 450 ц/га (замість нинішніх 255 ц/га). У Польщі, до речі, в середньому збирають 465, в Німеччині — 635 ц/га. А також модернізуємо переробні потужності вітчизняних заводів, одночасно знизивши енергоємність виробництва. Нині на виробництво тонни цукру в Україні витрачають 360 кубометрів газу, тоді як у Польщі — 173, в Німеччині — 95 кубів. Причому завдання — удосконалити виробництво швидше, ніж "бразильці вирубають у себе джунглі й засадять їх тростиною". Потенційні площі розширення, як відзначалося на конференції, оцінюють там у 60 млн га (!). І це при тому, що Бразилія вже тепер контролює 25% світового ринку.

Водночас зміни позицій серед постачальників цукрової сировини — звична справа. На початку ХІХ століття світовим лідером із експорту цукру була Ямайка, а вже наприкінці століття ним стала Німеччина. З 1994 р. цю нішу займала Куба. Нині світовим експортером цукру є Бразилія (надлишок у 2004/2005 МР там — 20,9 млн т), за якою йдуть такі виробники, як Таїланд ("зайвого" цукру там — 4,4 млн т), Австралія (3,4 млн т) і Гватемала (1,6 млн т).

Кілька "прийомів проти лома"

Очевидно, якщо, приміром, наша держава (з її потребою у 1,8–2 млн т солодкого піску на рік) не захищатиме вітчизняну цукрову промисловість, то галузь візьмуть під контроль експортери-гіганти.

Аби такого не сталося, для України важливо створити умови для збереження власного виробничого потенціалу, що гарантує не лише забезпечення країни цукром, а й експортні поставки. Благо, після того як світові ціни менш як за два роки зросли на цей продукт майже вдвічі, український солодкий пісок став конкурентоспроможним (і бажаним) на тому ж таки сусідньому російському ринку, де більш як половину потреби для внутрішнього споживання перекривають за рахунок імпорту цукру-сирцю. За перші два місяці нинішнього року РФ імпортувала 400 тис. т сирцю, причому собівартість сирцевого цукру (зважаючи на ввізне мито в 140 дол./т) становила там 750 дол./т.

Разом з тим на конференції звучало й інше: дорогий цукор не потрібний ні процвітаючій Західній Європі, ні нам. Тож, щоб бути успішними, вітчизняним переробникам солодких коренів доведеться орієнтуватися в своїй роботі на європейські стандарти. Перепона тут — українські підприємства, які наразі мало пристосовані до світових технологічних стандартів, а тим більше до стандартів енергоємності виробництва.

— Газова проблема, — впевнений президент агропромислової асоціації "Група компаній "Укррос" Сергій Федоренко, — насправді тільки вершина айсберга наденерговитратної української економіки. На прикладі шести цукрових заводів асоціації можу сказати, що тільки одне підприємство — Чортківський цукровий завод — унаслідок проведеної модернізації має витрату умовного палива на одиницю виробленої продукції 3,9%, що наближається до показників підприємств таких країн, як Польща. Водночас упровадження енергозберігаючих технологій на вітчизняних цукрових заводах залишається доленосним, але через низку причин і досі малореалізованим завданням. Головна з них — бракує довгострокових дешевих кредитів. Але процеси глобалізації, а також можлива інтеграція в СОТ уже сьогодні спонукають поспішити з вирішенням питання про конкурентоспроможність вітчизняного бурякоцукрового комплексу на світовому ринку. Їх не зупинити політичними деклараціями або популістськими закликами. Ті підприємства, яким не вдасться вийти на світові стандарти, — приречені. І про це треба говорити відверто вже сьогодні.

Європа суворого режиму

Сучасний цукровий режим у європейському співтоваристві, зазначив Сергій Федоренко, було запроваджено в 1968 році, відтоді він майже не змінювався. Відповідно до цього режиму встановлюють інтервенційну ціну. З 1994 р. вона тримається на рівні 632 євро/т білого цукру й 524 євро/т сирцю. Однак імпортний захист установлено на такому рівні, до якого внутрішня ціна на цукор давно вже не опускалася.

Між країнами й, відповідно, виробниками розподіляють виробничі квоти двох типів: А і В, з яких 82% — квота А і 18% — квота В. Загальний обсяг квоти (А+В) дорівнює 17,4 млн т для 25 країн. Виробництво цукру понад ці квоти (іноді його називають квотою С) не схвалюється — його належить вивезти за межі ЄС. Для виробництва солодкого піску в рамках квоти А переробники мають платити фермерам 46,7 євро за тонну буряків, а в рамках квоти В — 32,4 євро/т.

Loading...

 
 

Цікаве