WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Стратегія вирощування і використання української пшениці в ринкових умовах - Реферат

Стратегія вирощування і використання української пшениці в ринкових умовах - Реферат

Системі добрив під пшеницю присвячено чи не найбільше наукових досліджень вітчизняної аграрної науки. Система добрив покликана вирішувати дві основні проблеми — отримання максимального врожаю і одночасне підвищення якості зерна. Насправді ж всі без винятку наукові роботи з проблеми застосування добрив концентрувалися тільки на одному питанні — отриманні максимального врожаю, або ще точніше — забезпеченні максимальної ефективності застосування добрив стосовно підвищення врожайності. Рівень якості зерна при цьому мав підпорядковане, другорядне значення. Всіх влаштовувало зерно (крім Москви і колишнього Ленінграда), вміст білка в якому перебував у межах 10–12%, а клейковини — 18–24% і забезпечував отримання прийнятного для нас хліба. У низці випадків юридично (за постановами Ради чи Кабінету Міністрів) хлібною вважалася пшениця, вміст клейковини в зерні якої становив 11% (8% білка). Отже, у ринкових умовах, коли ми повинні експортувати якщо не дві третини, то принаймні половину зерна пшениці за сучасного рівня її виробництва, таке зерно на світовому ринкові має низьку ціну і низьку конкурентоспроможність. І вирішальною передумовою якісного зерна є високий вміст білка. Аксіомою є те, що вміст білка в зерні пшениці визначається забезпеченістю посівів доступним азотом упродовж всього терміну її вегетації, у тому числі й на найостанніших етапах достигання зерна (Демолон). Висновок про те, що у першому мінімумі у наших безкрайніх чорноземів є азот, було сформульовано у Селекційно- генетичному інституті ще в 1970 році. З ним досі не погоджується абсолютна більшість наших учених і практиків. Щодо азотних добрив під пшеницю у нас завершеного змісту набув термін "підживлення пшениці". При цьому вноситься зазвичай 1–1,5 ц аміачної селітри (орієнтовно 35–50 кг азоту) на гектар посіву. При таких дозах добрив ефективність внесення 1 ц аміачної селітри справді найвища і часто окуповується 4–5 ц зерна. Все це логічно й аргументовано з погляду радянської економіки на використання дефіцитних добрив. Проте концепція "підживлення" пшениці абсолютно неприйнятна в умовах ринкової економіки. Річ у тім, що на переважній більшості площ посіву пшениці такий агротехнічний захід практично не впливає на підвищення вмісту білка і клейковини, або зростання білковості при цьому таке незначне, що не забезпечує навіть переходу зерна за якістю в наступний, вищий, клас. На бідних на азот південних чорноземах, де середній вміст гумусу не досягає 3%, ми часто спосперігали випадки, коли (як правило, на так званому чорному парові) без підживлення (контроль) врожай досягав 50 ц зерна, а вміст білка перебував на рівні 9%. Це зерно шостого класу, ціна якого останніми роками не перевищує 300 грн/т. Дохід при цьому становить 1500 грн/га. При підживленні 1,5 ц аміачної селітри врожайність в середньому зростає в умовах півдня на 5 ц зерна, а вміст білка підвищується до 9,2–9,4%. Таким чином, зерно залишається в шостому класі з тією ж ціною, а дохід підвищується до 1650 грн/га, тобто на 150 грн. Якщо вирахувати з цієї суми вартість добрив (90 грн) і вартість їх внесення (60 грy), то чистий прибуток за рахунок підживлення при цьому дорівнюватиме нулю. При внесені на цей же гектар 150 кг азоту (4,5 ц аміачної селітри) урожайність зерна в середньому за чотири роки наших досліджень зростала до 60 ц/га, а вміст білка щонайменше підвищувався до 12,5% (2001 рік) або навіть до 13,5 чи 14,5% (інші роки проведення досліджень). У найгіршому випадку таке зерно належить до третього класу, ціна якого навіть у жнива становить не менш як 500 грн/т. Дохід з 1 га при цьому зростає до 3000 грн, чистий прибуток, порівняно з варіантом "підживлення", — до 1020 (3000 – 1650 – 270 – 60) грн, а рентабельність застосування добрив — до 309% (1020 : 330 х 100 = 309). У теперішній ринковий період головним стає принцип економічності використання не добрив чи інших матеріальних витрат, а одиниці площі, тобто нашої землі, наших безмежних чорноземів. Нарешті ми мусимо усвідомити, що експорт 1 т сечовини за ціною 100 $/т приносить Україні збитки до 500–700 $. Не можна не враховувати й досвіду Франції в цьому питанні. Останні 20 років у цій країні оптимальною дозою внесення азотних добрив вважається внесення, залежно від особливостей грунтів, попередників і регіону, не менш як 150–220 кг азоту, що еквівалентно внесенню 4,4–6,5 ц аміачної селітри на середній гектар посіву пшениці. У своїх дослідах з добривами ми ставили єдине завдання: домогтися суттєвого підвищення вмісту білка у нашій пшениці. Через це й не торкалися проблем використання фосфорних і калійних добрив і найбільш прийнятного їх співвідношення з добривами азотними. Вважаємо, що такої гострої проблеми з фосфорними і калійними добривами в Україні немає і в наближчі 4–5 років вона занадто не загостриться.

Loading...

 
 

Цікаве