WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Соняшник: шкідники й хвороби - Реферат

Соняшник: шкідники й хвороби - Реферат

На соняшнику виявлено бавовникову (Helicoverpa armigera Hbn.), люцернову (Heliothis dipsaceae L.) та інших совок. Останнім часом зростає їх чисельність і шкодочинність. Так, у 2005 році в окремих посівах спостерігалося пошкодження листогризучими совками 15–50% рослин. Підгризаючі совки (озима, дика, іпсилон) пошкодили 25–40%.

Із клопів (Hemiptera) найбільшої шкоди завдають ягідний (Dolycorus baccarum L.), польовий (Lygus pratensis L.) і люцерновий (Adelphocorus lineolatus Goeze).

Соняшникова міль, або вогнівка (Homoesoma nebulellum Schiff.). Метелик у розмаху крил 22–26 мм, передні крила жовтувато-сірі, з трьома-п'ятьма чорними плямами посередині. Гусениця завдовжки 15–18 мм, жовто-зелена з буро-червоними смугами. Лялечка завдовжки 9–13 мм, коричнева. Розвивається одне покоління, на півдні іноді спостерігається розвиток другого факультативного. Метелики літають у червні-серпні. Самиці відкладають яйця в кошики соняшнику. Гусениці спочатку живляться лише пилком і частинами вже запліднених квіток. Починаючи з третього віку, вони прогризають оболонки сім'янок і цілком або частково виїдають їх. Крім насіння, гусениці пошкоджують і кошик рослини. Пошкодження особливо небезпечні в дощові роки. Розвиток гусениць триває два-три тижні. Заляльковуються у верхньому шарі грунту, де й зимують.

Найдієвішим заходом захисту є вирощування панцирних сортів і гібридів, які не пошкоджує соняшникова міль. У панцирних форм між корковою тканиною й склеренхімою є прошарок твердих клітин, які цей шкідник не прогризає. Наявність такого прошарку надає білим ділянкам епідермісу сірувате забарвлення. Всі районовані вітчизняні сорти соняшнику стійкі до соняшникової молі.

Соняшниковий вусач (Agapanthia dahli Richt.). Жук завдовжки 19–21 мм, густо вкритий рудувато-жовтими волосками, які на передньоспинці утворюють три поздовжні смуги, а на надкрилах — плями. Яйце молочно-біле, матове, циліндричної форми. Личинка — 20–27 мм, жовто-біла, безнога.

Поширений у лісостеповій і степовій зонах. За рік утворює одне покоління. Зимують личинки в приземній частині стебел. Жуки з'являються пізно навесні. Живляться на соняшнику та інших айстрових, вигризаючи вузьку смужку шкірки на стеблах і біля черешків. Одна самиця відкладає близько 50 яєць. Кладе по одному всередину стебел через глибокі прогризи на висоті 20–60 см від поверхні грунту.

Личинка розвивається всередині стебла рослини, проточуючи зверху лише ходи та поступово розширяючи їх і просуваючись до приземної частини стебла, де після збирання й залишається на зимівлю.

Більше пошкоджуються рослини пізніх строків сівби. Іноді пошкоджені рослини під час вітру ламаються. Рослини, що заселені вусачами в ранньому віці, відстають у рості, нерідко в'януть до цвітіння.

Соняшникова шипоноска (Mordellistena parvula Motsch.). Жук завдовжки 2–3 мм, чорний, густо вкритий волосками. Черевце виступає у вигляді шпички за верхівку надкрил. Голова ширша за передній край передньоспинки. Личинка лимонно-жовта, вкрита щетинками.

Поширена в усіх районах культивування соняшнику, особливо в степовій зоні. Жуки з'являються в травні-червні. Яйця відкладають під шкірку стебла соняшнику та інших культур. Личинки живляться серцевиною стебла, проточують численні короткі, вузькі ходи, в яких і зимують, а навесні заляльковуються. На одному стеблі може бути до кількох десятків личинок.

Особливе занепокоєння викликає ситуація з південною соняшниковою шипоноскою (горбаткою) Mordellistena parvuliformis Stchegoleva-Barovskaja, 1930 (визначив кандидат біологічних наук В. Односум).

Ця комаха, описана в 1930 році, довгі роки практично не шкодила соняшнику. І раптом у 2005 році спостерігався спалах підвищеної чисельності та шкодочинності шкідника на Півдні України, й особливо в Донецькій області, що, поза всяким сумнівом, є результатом необгрунтованого розширення посівних площ соняшнику й перенасичення сівозмін цією культурою.

Якщо політика щодо дальшого нарощування виробництва соняшнику завдяки збільшенню площ не зміниться, то надалі на нас чекають такі самі сюрпризи й з іншими шкідливими організмами.

Захист соняшнику від хвороб і шкідників має грунтуватися на комплексному застосуванні агротехнічних, хімічних, селекційно-генетичних засобів.

Соняшник краще розміщувати по озимих зернових, кукурудзі на зерно, ярих колосових, що без додаткових затрат значно підвищує його урожай і знижує розвиток хвороб. Після гороху, сої, квасолі, ріпаку — через три-чотири роки. При цьому не можна допускати насичення сівозмін соняшником понад 9%. Повернення соняшнику на поле не раніше як через вісім-десять років разом із знищенням падалиці — дієвий захід захисту культури від несправжньої борошнистої роси, вовчка. За цей строк кількість ооспор несправжньої борошнистої роси й насіння вовчка знижується до мінімального, знищуються й склероції білої та сірої гнилей.

Важливим агротехнічним заходом зниження життєздатності патогенів і чисельності багатьох шкідників є очищення полів від уражених стебел, подрібнення та приорювання рослинних решток.

Під час вибору посівного матеріалу перевагу слід надавати стійким сортам і гібридам.

Ефективним заходом захисту посівів соняшнику від пліснявіння насіння й хвороб сходів є протруєння. Обробка насіння інсектицидними препаратами забезпечує захист проростків від комплексу шкідників сходів.

Важливим елементом є вибір строку сівби. Оптимальний час для висіву настає за температури 8...12°С на глибині загортання насіння. Ранні посіви значно пошкоджують грунтові шкідники та грибні хвороби. За пізніх строків сівби, коли температура грунту перевищує 14...16°С, сходи з'являються нерівномірно.

У період вегетації соняшнику у фазі бутонізації та формування кошиків рекомендується обприскування рослин фунігцидами. Вони значною мірою здатні стримувати розвиток фомопсису, сірої та білої гнилей, фомозу, несправжньої борошнистої роси.

У період фізіологічної стиглості соняшнику, особливо за високої вологозабезпеченості, коли ГТК перевищує 1, застосовують десикацію посівів одним із препаратів: Гліфоган 480, в.р.

(3 л/га), Раундап, в.р. (3 л/га), Домінатор 360, в.р. (3 л/га), Реглон супер 150, в.р.к. (2–3 л/га) — на початку побуріння кошиків, Баста 140, в.р.

(2 л/га) — у фазі повної стиглості та вологості насіння 33–37%.

Loading...

 
 

Цікаве