WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Соєвий шрот — основний високобілковий інгредієнт для комбікормів - Реферат

Соєвий шрот — основний високобілковий інгредієнт для комбікормів - Реферат

Реферат на тему:

Соєвий шрот — основний високобілковий інгредієнт для комбікормів

Одержаний із насіння сої без оболонок соєвий шрот позначається як соєвий шрот ВП (високий вміст протеїну). Соєвий шрот є повноцінним і збалансованим джерелом білка, незамінних амінокислот, мінеральних і цілющих речовин, необхідних для нормального розмноження, росту і розвитку, високої продуктивності нових порід тварин, птиці й риб. Разом із тим згодовування його має свої особливості, допустимі норми годівлі, з якими, на жаль, не всі знайомі. Найцінніше те, що соєвий шрот можна використовувати як єдиний високобілковий інгредієнт у дво-, трикомпонентних раціонах. Наприклад, для свиней на відгодівлі американські фермери включають зерно кукурудзи + соєвий шрот + премікс. Про ефективність такої годівлі свідчить цікавий виробничий українсько-американський експеримент, який було проведено Інститутом кормів УААН та Американською соєвою асоціацією у підприємстві "Липовецьке" Вінницької області. Тут, наприклад, першій групі свиней (720 голів) згодовували вологу подрібнену зернострижневу суміш кукурудзи (80% сухої речовини раціону) + соєвий шрот (18%) + премікс (2%), другій групі — зернострижневу суміш кукурудзи (80%) + соняшниковий шрот і горох (18%) + премікс (2%). За період відгодівлі свиней середньодобовий приріст їх живої ваги на раціоні зі зернострижневої маси і соєвого шроту становив 670 г (в окремі місяці — 820, у деяких тварин — до 965 г); у контрольній групі свиней, яким згодовували зернострижневу суміш, соняшниковий шрот і горох, — 619 г. Важливо, що у першій групі свиней, яким у складі раціону згодовували соєвий шрот, були вищими прирости живої ваги, скоротилися період відгодівлі та витрати кормів на приріст живої ваги, поліпшилася якість м'яса тушки. Світове виробництво соєвого шроту у 2001/2002 МР досягло рекордної величини — 124,8 млн т з тенденцію до збільшення у 2002/2003 МР до 130 млн т. Використання шротів білково-олійних культур у годівлі тварин і птиці — це нова епоха, головний і стратегічний напрям у постачанні високопротеїнових кормів, забезпеченні повноцінної годівлі і зростання їхньої продуктивності. У структурі світового виробництва шротів соєвий шрот становить 68,4% усіх шротів. Соєвий шрот відрізняється від інших високобілкових інгредієнтів збалансованістю амінокислотного складу, має особливості згодовування, ще маловідомі в Україні. Одержують соєвий шрот методом екстракції при переробці насіння сої. З 1 т одержують 750–800 кг шроту і 193 кг олії. Як бачимо, у цієї культури при переробці практично немає відходів, а основним продуктом, одержуваним під час промислової переробки її насіння, є соєвий шрот, що становить близько 80% його маси і містить 44–48% протеїну. У результаті подальшої поглибленої переробки одержують соєвий білковий концентрат, який містить 65–70% протеїну, та соєвий білковий ізолят, що містить 90–92% протеїну, які використовують переважно на харчові цілі. Тому сою можна назвати білково-олійною культурою, на відміну від соняшнику, у насінні якого міститься більше жиру, ніж білка, а отже, його можна віднести до олійно-білкових культур. Тонна сої дає удвічі більше білка, ніж тонна соняшнику, хоча менше олії. Через те що соя забезпечує більший збір цінного білка з гектара посіву, ніж інші культури, вона й має таке велике поширення і найбільші обсяги виробництва серед олійних і зернобобових культур. Це один із найбільших щорічно відновлюваних високобілкових рослинних ресурсів. За кормовими перевагами соєвий шрот перевищує всі інші рослинні джерела протеїну, має найвищу поживну цінність, найширше використання в годівлі, придатний для всіх видів тварин, птиці й риб. Теплова обробка його або тостування надають соєвому шротові приємного запаху і смаку, знешкоджують антипоживні речовини, поліпшують перетравність, тому його добре поїдають у складі комбікормів тварини, птиця й риба. Особливо ефективним є згодовування соєвого шроту як високобілкового компонента в поєднанні з такими високоенергетичними компонентами, як зерно кукурудзи, ячменю і сорго. Його включають до складу дво- трикомпонентних раціонів (кукурудза + соєвий шрот + премікс; кукурудза (ячмінь) + соєвий шрот + премікс) для багатьох видів тварин. При цьому забезпечуються кращі результати від годівлі, ніж з використанням м'ясо-кісткового борошна та інших дорогих високобілкових інгредієнтів. Попит на соєвий шрот на світовому ринку особливо підвищився після масового захворювання великої рогатої худоби на коров'ячий сказ у країнах Західної Європи, внаслідок якого було знищено дуже багато дорослого поголів'я і молодняку, що призвело до великих збитків фермерів. Після цього зросла недовіра до м'ясо-кісткового борошна як можливого джерела інфекції цієї хвороби. Аби не ризикувати, цю його частину в раціонах тварин можна повністю замінити соєвим шротом. Тепер у країнах з розвиненим тваринництвом основу високопротеїнових кормів у групі концентрованих кормів становлять шроти сої, соняшнику і ріпаку. Хоча вони є порівняно дорогими компонентами раціонів, однак їх згодовування економічно вигідне, без них неможливо одержати високу продуктивність нових порід худоби, птиці й риби та конкурувати на внутрішньому і світовому ринках. Навіть невеликі норми згодовування шротів у складі раціонів забезпечують ефективне використання решти кормів, що входять до цих раціонів, різко підвищують продуктивність тварин. Згодовування їх окуповується додатковою продукцією та високою її конкурентоспроможністю. Шроти сої як високопротеїновий корм належать до головних високобілкових інгредієнтів раціонів тварин та птиці у розвинених країнах. Світ знає дуже багато позитивних фактів використання соєвого шроту для виробництва якісних комбікормів на всіх континентах. Саме протеїнові корми є здебільшого основним лімітуючим чинником розмноження, вирощування і високої продуктивності тварин та птиці. Основні їх функції такі: 1) для нежуйних тварин — постачання протеїну та амінокислот, які тварини не можуть одержувати в потрібних кількостях з об'ємних кормів і зернової частини раціонів; 2) для жуйних — постачання попередників азоту для синтезу мікробного білка. Слід враховувати, що деякі тварини (норка, риба тощо) здатні використовувати багато протеїну як джерела енергії. Однак для цього існують більш економні, ніж високопротеїнові, кормові джерела енергії. Тому необхідно уникати згодовування протеїну понад зоотехнічну норму, а також не допускати його дефіциту, який призводить до низької продуктивності та значної перевитрати кормів, високої собівартості і низької конкурентоспроможності продукції. У товарній структурі високопротеїнових інгредієнтів, що надходили у 2001/2002 МР на світовий ринок у кількості 59,95 млн т, явно превалював соєвий шрот — 45,25 млн т, якому значно поступалися ріпаковий — 3,48 млн т, соняшниковий — 2,53, пальмовий — 3,29, копри — 0,97, бавовниковий — 0,72, рибне борошно — 5,43 млн т. Соєвий шрот становив найбільшу частку (75,5%) експорту високопротеїнових компонентів, усі інші шроти, разом узяті, значно поступилися йому. Світовий ринок соєвого шроту монополізований трьома країнами — Аргентиною, Бразилією і США, які разом експортували 35,88 млн т, або 79,3% усього його експорту. Основними імпортерами соєвого шроту в 2001/2002 МР були країни ЄС — 21,17 млн т, або 47,4% його світового імпорту, Азії та Океанії — 8,78 млн т (19,6%), а також Східної Європи — 3,31 млн т (7,4%), нарощують імпорт країни Африки — 4,80 млн т (10,7%) та Латинської Америки — 4,24 млн т (9,5%). Найбільшими імпортерами соєвого шроту є Франція — 4,61 млн т, Італія — 3, Голландія — 2,85, Німеччина — 1,88, Данія — 1,6, Велика Британія — 1,44, Бельгія — 1,31, Філіппіни — 1,2, Єгипет — 1,15 і Польща — 0,98 млн т. Важливим чинником у світовій торгівлі соєвим шротом є те, що країни ЄС імпортують його, на відміну від інших продуктів, без зняття мита. Звільнення від мита має ті переваги, що покупці соєвого насіння і шротів, імпортуючи ці продукти, позбавлені необхідності робити надбавки на ціни. Надбавки встановлюються на основі положення про ринкову торгівлю, що стосується майже всіх сільськогосподарських продуктів. Ця свобода ринку захищається міжнародними угодами. Ще в 1961 році країни ЄС відмовилися від імпортного мита й контингентів на соєві боби та соєвий шрот на переговорах у рамках "Генеральної угоди про тарифи і торгівлю" (ГУТТ). Аналогічне положення в рамках цього Союзу діє і для іншого насіння і шротів білково-олійних культур. Ці переговори багатосторонні, у них беруть участь понад 100 країн. Тому ринок соєвого шроту є досить ліберальним, що дає переваги на його відносно низькі ціни. У зв'язку з цим доступними стають споживчі ціни і на продукцію тваринництва і птахівництва. Найбільшими у світі споживачами власного та імпортованого соєвого шроту у 2001/2002 МР були країни Азії та Океанії — 33,13 млн т (Китай — 15,25 млн т, Південна Корея — 2,46, Тайвань — 1,58 млн т), США — 30,03 млн т, країни Європейського Союзу — 29,03 млн т (Франція — 5,13 млн т, Іспанія — 4,7, Німеччина — 4,22, Італія — 3,9, Голландія — 3,66 млн т), Латинської Америки — 17,02 млн т, (Бразилія — 7,92 млн т, Мексика — 4,16, Аргентина — 0,23 млн т), Африки — 6,65 млн т, Східної Європи — 3,75 млн т (Польща — 1,36 млн т), інші — 3,54 млн т. Найбільшим у світі виробником і споживачем соєвого шроту є США. Ще в 1935 році виробництво його в цій країні становило лише 556,4 тис. т. Надалі виробництво нарощувалося і в 1940 році становило 1400 тис. т, у 1950-му — 5351, у 1960-му — 8577, у 1970-му — 16366, у 1980-му — 22062, у 1990-му — 25697, у 2000-му — 35730, у 2001 році — 36697 тис. т. Характерно, що в цій країні зі зростанням виробництва соєвого шроту збільшувалося домашнє використання його в годівлі тварин, птиці й риби та зростав експорт. Однак помітним експорт американського шроту став лише з 1950 року, коли його було поставлено на ринок у кількості 164,3 тис. т (3,1% усього виробленого), хоча вже на той час основну його кількість — 5216,2 тис. т (96,9%) — згодовували тваринам і птиці; у 1960 році його експорт становив 535,1 тис. т (6,2%), домашнє використання — 8046,6 тис. т (93,8%); у 1970-му, — відповідно, 4137 (25,3) і 12220,5 (74,7%); у 1980-му — 6156,1 (27,9%) і 15962,8 (72,1%); у 1990-му — 4962,8 (19,3%) і 20693 (80,7%); у 2000-му — 6988 (19,6%) і 28706 (80,4%); у 2001 році — 6940 (18,9%) і 30028 (81,1%) тис. т. Як бачимо, основну кількість соєвого шроту використовують американські фермери в годівлі всередині країни. У 2000 році, наприклад, соєвого шроту було згодовано: у птахівництві — 15 млн т, у свинарстві — 6,7, м'ясному і молочному скотарстві — 5,1, аквакультурі — 0,18, інших — 1,73 млн т. За рахунок соєвого шроту в основному задовольняється потреба американської комбікормової індустрії у високобілкових інгредієнтах. Таким шляхом у виробництві збалансованих комбікормів іде тепер багато промисловорозвинутих країн.

Loading...

 
 

Цікаве