WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Складові продуктивності персика - Реферат

Складові продуктивності персика - Реферат

Наведений аналіз кліматичних умов засвідчує, що вирощування персика на переважній більшості території України є доволі ризикованою справою. Але надзвичайна скороплідність, висока врожайність та неперевершена якість плодів роблять персик дуже прибутковою культурою.

До врожаю — два роки

На відміну від яблуні, дерева персика навіть на сильнорослих підщепах (сіянцях абрикоса, персика та аличі) перший урожай дають уже на другий-третій рік після висадження, а масово плодоносять на четвертий-п'ятий. Таку надзвичайну скороплідність зумовлює масове формування генеративних бруньок на однорічних сильних пагонах. Навіть в умовах Київщини достатня кількість вологи та тепла сприяють формуванню бічних пагонів другого-третього порядку, тобто на вже існуючих знову з'являються бічні. Таке явище не спостерігається ні в яблуні, ні в груші, добре виражене в абрикоса, дещо менше — в аличі й вишні та ще менше — у сливи.

Навіть у разі сильного пошкодження, як узимку 1986/1987 рр. — по рівень снігу, персик здатен легко й швидко відновити крону й плодоносити. Тобто він має високу регенеруючу здатність. Для відростання ж уражених узимку дерев зерняткових порід (яблуні й груші) потрібно три-чотири, а то й більше років. Ось чому підмерзлі взимку дерева персика вигідно омолоджувати та утримувати ще сім-вісім років, а насадження яблуні треба викорчовувати та замінювати.

За силою росту персик знову ж таки займає дуже вигідну позицію. На сильнорослій підщепі його дерева виростають, як правило, заввишки близько 3,5– 4,5 м, а в діаметрі сягають 4–5 м. Це значно менше, ніж спостерігається у яблуні, груші, черешні та абрикоса на тих самих сіянцевих підщепах.

Однак "тривалість життя" таких компактних та високоврожайних дерев менша й дорівнює яблуневим, щепленим на слаборослих підщепах (близько 16–18 років).

Плоди

За розміром, формою, забарвленням м'якоті та іншими ознаками персики дуже різняться. У садівників існує загальноприйнята градація плодів персика за розміром (масою):

• дуже дрібні (менше 60 г);

• дрібні (61–90 г);

• середні (91–150 г);

• великі (151–180 г);

• дуже великі (понад 180 г).

Мова йде про середню масу 100 штук плодів за нормального навантаження дерева врожаєм. Залежно від географічної зони вирощування, маса плодів одного й того самого сорту з одновікових дерев та за рівної врожайності буде різною. Найбільшою — на півдні Криму; меншою — в степових областях республіки, ще меншою — в північніших регіонах країни. Це зумовлено різною кількістю тепла та сонячного освітлення, співвідношенням вологості повітря та температури (так званим гідротермічним коефіцієнтом).

За рівнем потенціальної продуктивності сорти персика умовно поділяють на чотири групи (Алексеева О. Н., Клочко Н. Н., 2003):

• з низькою потенціальною продуктивністю — зав'язують близько 2,5 тис. плодів на дереві (сорти Янтарний, Мелітопольський 20–43);

• із середньою потенціальною продуктивністю — 2,5–3,5 тис. плодів (Мелітопольський 14–21, Золотистий, Мелітопольський ясний, Вимпел, Золотий вогник, Остряковський білий, Запорожець);

• із продуктивністю, вищою за середню, — 3,5–4,5 тис. плодів (Київський ранній, Мелітопольський 4-1, Новина степу, Сочний, Коллінз, Приазовський);

• з високою потенціальною продуктивністю — 4,5–7 тис. плодів (Таврія, Транспортабельний, Райдужний).

Шкірка плодів у більшості сортів має опушення — це справжні персики; а сорти без опушення плодів виділені в окрему групу — нектарини. У товарному виробництві та торгівлі про ці дві групи іноді говорять як про окремі культури, але це не так.

За кольором м'якоті персики поділяють на два типи: білом'ясі (Київський ранній, Сочний, Пам'яті Родіонова та ін.) та жовтом'ясі (Редхейвен, Ветеран тощо). I якщо білом'ясим сортам здебільшого властива ніжна та соковита консистенція м'якоті, то у жовтом'ясих вона щільніша, ніби "хрящувата". Завдяки цьому жовтом'ясі персики більше придатні для виготовлення високоякісних продуктів переробки (компотів, джемів) та мають значно крашу транспортабельність.

У більшості сортів, особливо білом'ясих, кісточка не відстає.

Глибокий та вимушений спокій

Стан біологічного спокою — це, образно кажучи, "зимова сплячка", коли всі системи організму завмирають, окрім глибоких внутрішніх процесів розвитку квіткових бруньок. Завершення глибокого спокою настає лише після тривалої дії температур у межах 0...7,2°С. Залежно від необхідної тривалості дії таких температур — одиниць охолодження — сорти персика суттєво різняться між собою. Згідно з дослідженнями Нікітського ботанічного саду, основні сорти персика умовно розділено на такі групи /Перфильева З. Н., Елманова Т. С., Шишкина Е. Л., 1989/.

1. Сорти з коротким періодом зимового розвитку генеративних бруньок та зниженою потребою (від 950 до 1150 одиниць) охолодження: Кардинал, Коллінз, Київський ранній та ін.

2. Сорти із середньою тривалістю періоду зимового розвитку генеративних бруньок та середньою потребою у таких температурах (від 1150 до 1350 одиниць охолодження) — Ветеран, Грінсборо, Пушистий ранній, Сочний, Фаворит Мореттіні тощо.

3. Сорти з довгим періодом зимового розвитку генеративних бруньок та з потребою від 1350 до 1550 одиниць охолодження — Редхейвен, Успіх, Франт...

Тривалість глибокого спокою тісно пов'язана із зимостійкістю. Так, у сортів першої групи (час зимового спокою в умовах Криму — до другої-третьої декади грудня) на вcix етапах морфогенезу зимостійкість квіткових бруньок була нижчою, ніж у сортів другої групи (спокій до першої-другої декади січня), i ще нижчою, ніж у сортів третьої групи (з найдовшим періодом спокою — до третьої декади січня — першої декади лютого) /Перфильева З. Н., Елманова Т. С, Шишкина Е. Л., 1989/.

У саду взимку значно краще почуватимуться сорти з тривалішим біологічним спокоєм. I якщо зима буде piвномірною за температурами, бруньки не підмерзнуть. Але, на жаль, в Україні, особливо у південних та центральних областях, дуже частими є тривалі відлиги. А ще гірше — сильні перепади між денними та нічними температурами (іноді 15...20°С). Це вкрай негативно впливає на зимостійкість бруньок, а також на штамби та розвилки "скелетних" гілок.

Цвітіння та достигання плодів

Щоб квіткові бруньки персика почали розпускатися, потрібна середньодобова температура 6...7°С /Соколова С. А., 1973/. За поступового підвищення температури навесні різниця в строках цвітіння між ранніми та пізніми сортами може становити шість-вісім днів; а за різкого потепління — всього два-три. Відповідно до характеру потепління i тривалість цвітіння може бути або шість-дванадцять днів, або всього два-три. Зазвичай, для Криму характерне тривале цвітіння, для Закарпаття — менш тривале, для Київщини — коротке.

Одна з вагомих переваг персика, порівняно з іншими плодовими, —відносно пізнє цвітіння. Так, на Закарпатті персик цвіте на чотири-вісім днів пізніше, ніж мигдаль, абрикос та ранньоквітучі сорти аличі /Заєць В.А., 1999/. На Київщині — пізніше, ніж алича, на три-чотири дні та значно пізніше, ніж абрикоса, майже одночасно із середньопізніми сортами сливи: в останніх числах квітня та на початку травня. Пізнє цвітіння — це можливість уникнути впливу небажаних весняних заморозків. Ось чому персик плодоносить регулярніше за абрикос.

Майже всі сорти персика, на відміну від багатьох плодових культур, є самоплідними /Перфильева З. Н., 1982; Байметов К. И., 1988/, тому питання добору запилювачів для нього не актуальне.

3 моменту закінчення цвітіння до зняття плодів із дерева виділяють три основні періоди росту плодів персика /Хлопцева И. М., 1983/. Перший триває близько 15–20 днів пicля запилення квітки, коли зав'язь розриває сухі залишки квітки. Другий — це період швидкого збільшення плоду за рахунок формування кісточки: вона наростає дуже швидко, а м'якоть — мінімально. Саме в цей період відбувається червневе опадання надлишку вже досить великої зав'язі, тобто саморегуляція відповідно до кліматичних умов.

Потім настає певна пауза — формується насінина як носій спадковості. Таке гальмування росту плодів є короткочасним у ранніх сортів та значно тривалішим (близько 25–40 днів) у середньопізніх. Саме тому в ранньостиглих плодів насінина недорозвинута, що обумовлює низьку схожість насіння в розсаднику. Тож для вирощування підщепного матеріалу в розсадництві використовують переважно пізні сорти.

Третій період росту плодів — це інтенсивне нарощування м'якоті. Насінина остаточно формується всього за сім-десять днів до достигання; плоди персика в цей період збільшуються на 25 –35%! У них формуються типова для сорту форма, консистенція м'якоті, соковитість, смак. Ось чому плоди, зняті в Криму надзелень (ще ж треба везти!), продаватимуться в Києві гірше, ніж плоди того самого сорту, зняті "в соку". Існують певні тонкощі комерційного успіху: шість-сім днів передчасного збирання дають втрати по 10–12 кг плодів з дерева, або майже 5–6 т з гектара! А оскільки плоди на дереві достигають неодночасно, доцільним є дворазове їх збирання.

За строками достигання сорти персика здебільшого поділяють на три групи: ранні, середні та пізні. Кожній з них властива певна сума так званих ефективних температур, тобто вищих за 10°С. Обліки за проходженням фенофаз та обробка метеорологічних спостережень за період від 17 до 36 років дали змогу встановити таке: в районах, де сума ефективних температур за вегетаційний період становить 1440°, можливе визрівання плодів ранніх сортів персика /Налетова О. Д., 1982/. Нагромадження вказаної суми температур протягом восьми років із десяти відбувається на більшій частині території України, за винятком північно-східних та найпівнічніших районів, а також передгірних районів Карпат /Мухина Е. Г., 1969/. Плоди середньостиглих сортів персика достигають за нагромадження суми ефективних температур близько 2000° i трохи більше; для достигання плодів пізніх сортів треба 2450° і більше /Налетова О. Д., 1982/.

Тривалий вегетаційний період, велика кількість тепла та сонячного світла на Півдні України та в Криму дають змогу вирощувати тут пізні персики, що достигають наприкінці вересня — на початку жовтня. Для центральних областей вирощування пізніх персиків уже менш доцільне, а на Київщині — взагалі неприйнятне.

Loading...

 
 

Цікаве