WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Система захисту конюшини від шкідників - Реферат

Система захисту конюшини від шкідників - Реферат

Реферат на тему:

Система захисту конюшини від шкідників

Якщо люцерну називають культурою Степу, то конюшину повною мірою можна назвати культурою Полісся та Лісостепу, адже значна частка(25% загальних площ під багаторічними травами) посівів конюшини зосереджена переважно в цих зонах.

Конюшина буває різною. На полях Київщини ми здебільшого бачимо конюшину лучну та її суміш із злаковими травами. Конюшину повзучу та гібридну культивують частіше в західних областях. Першу використовують для створення культурних пасовищ, другу — для поліпшення осушених лук і боліт. Проте ці види мають важливе значення в кормовому балансі не тільки західних, а й усіх поліських і більшості лісостепових областей.

За виходом протеїну конюшина, як і люцерна, значно перевищує інші кормові культури та є найкращою сировиною для виготовлення високобілкових трав'яного борошна, сіна, січки, брикетів, сінажу та білково-вітамінних концентратів. Культура справді продуктивна, адже в разі запровадження інтенсивної технології вирощування можна одержати 300–400 ц/га зеленої маси, за зрошення — 600–700 і навіть 800 ц/га, або, відповідно, — 75–100 і 150–200 ц/га сіна. Вміст перетравного протеїну в зеленій масі становить 3,2–4,8%, збір із гектара — 25–32 центнери.

Протеїн... Про що свідчать ці порівняно невеликі відсотки — 3,2–4,8? Яке їхнє значення? Хоч як це дивно, але саме протеїн (а, радше, його нестача у зеленій масі) спричиняє мільйонні міграції травоїдних тварин африканськими просторами. Дивина: трави ростуть понад метр заввишки, але незначна їхня поживність призводить до загибелі травоїдних від голоду! Погодьтеся, незвично це чути: антилопи та зебри гинуть від голоду поміж трав, які вони їдять і не можуть насититися, тварини просто не встигають пропустити через себе таку масу непоживного корму, щоб отримати потрібну для життя кількість калорій! Отож, цінність рослинної маси як корму для тварин визначають саме ці 3–5% протеїну. Без них трави "мертві".

Звичайно, маючи високий вміст протеїну, тобто поживність, конюшина цінна не лише для худоби. Її цінність добре "розуміють" і комахи. Саме тому на цій культурі здавна сформувалася система трофічних зв'язків фітофагів, у яких головною ланкою є конюшина. Так, у нашій країні на ній зареєстровано 116 видів шкідників, поміж яких 31% — жорсткокрилі, 20 — трипси, 20 — лускокрилі, 11 — напівжорсткокрилі, 8 — рівнокрилі, 4 — двокрилі, 3 — прямокрилі, 2 — перетинчастокрилі та 1% — кліщі.

Істотної шкоди конюшині завдають 34 види, з яких десять (зверніть увагу на цю кількість!) є спеціалізованими: переважно довгоносики родів Apion, Phytonomus та Sitona і лише один вид із ряду перетинчастокрилих — конюшинний насіннєїд Bruchophagus qibbus Boh. Вражає й частка трипсів (20%) у конюшинному ентомокомплексі.

Головні шкідники конюшини найчисленніші в лісостеповій зоні. Та це й не дивно, адже всі види довгоносиків найбільш інтенсивно розмножуються в зоні достатнього зволоження, спалахи їхньої чисельності у цих умовах бувають набагато частіші, ніж у посушливих зонах. Розмноження попелиць, клопів, трипсів, листогризучих і підгризаючих совок спостерігається переважно у східній і центральній частині Лісостепу, за винятком совок с-чорне та гамми, кількість яких значно більша в Західному Лісостепу.

Біологічні особливості деяких головних шкідників

Конюшинний насіннєїд-апіон — Apion apricans Hbst. Зимують жуки на полях конюшини, в лісосмугах, на межах та узбіччях, а також у поверхневому (до 5 см) шарі грунту. Виходять жуки рано навесні й живляться листками конюшини, вигризаючи паренхіму у вигляді невеликих отворів. Яйця відкладають у другій половині травня в період бутонізації. Самки відкладають яйця в бічні листкові та квіткові бруньки, головки, а найбільше — в головки конюшини перед квітуванням і під час квітування. Ембріональний розвиток триває п'ять-вісім діб. Личинки з'являються в головках до квітування — в третій декаді травня (Київська область) або в першій декаді червня (Чернігівська область), а наприкінці другої декади в квітуючих головках перебувають уже личинки різного віку та лялечки. Личинки живляться рослинними тканинами там, де відродилися. Розвиваються вони 15–20 діб. Успішному розвитку сприяють помірна температура та опади. Стадія лялечки триває п'ять-шість діб. Відродження жуків нового покоління починається в другій половині червня й закінчується у вересні-жовтні. Весь період розвитку в лісостеповій зоні триває 30–32 доби.

Личинки конюшинного насіннєїда пошкоджують листкові бруньки, нерозвинуті головки, суцвіття та головки з насінням. Перед заляльковуванням личинка вигризає заглибину для лялечки. Отже, пошкодження головок конюшини на насінниках двоукісної червоної конюшини сягає 90, а квітів — понад 40%. Втрати насіння можуть досягати 44 відсотків.

Цікаво, що така значна шкодочинність ще сто років тому була неоднозначною. Ентомолог Шатилівської дослідної станції Ф. С. Щербаков для оцінки рівнів шкідливості комах на прикладі конюшинних жуків-апіонів одним із перших застосував "математично-статистичний" метод. Свої роботи "Перспективы изучения клевера с точки зрения опытно-энтомологической" та "Энтомологические заметки о клевере" він опублікував у 1914–1915 роках у солідних тогочасних наукових часописах: "Энтомологическом вестнике", що видавався в Києві, та "Вестнике сельского хозяйства". Наскільки жорстка полеміка точилася тоді навколо цієї проблеми, можна судити зі статті А. Сопоцько "Вредны ли семенному клеверу жуки-семяеды рода Apion?", надрукованої в журналі "Хозяйство" за 1916 рік, у якій автор із сарказмом заявляє, що "Ф. С. Щербаков выступил в этом своем произведении энергичным защитником клеверных семяедов, напрасно обвиненных во вредоносности для семенного клевера. В результате своей защитительной статьи автор приходит к заключению, что "Apionв хозяйственном смысле для клевера безвреден" (Сопоцько, 1916).

Конюшинний стебловий довгоносик — Apion seniculus Krby. Зимують жуки в траві на узбіччях, лісосмугах і на полях багаторічних бобових. Виходять у квітні — на початку травня й починають живитися молодими листочками конюшини, вигризаючи на них паренхіму у вигляді "віконечок". У міру відростання стебел жуки живляться й ними. Відкладати яйця жуки починають у половині травня, розміщаючи їх усередині головних стеблин і бічних гілочок. Інколи відкладають у жилки та черешки листків. Живляться личинки всередині стеблин, прогризаючи ходи завдовжки 2–3 см. Період відкладання яєць тотожний із періодом життя жуків і триває до кінця липня — початку серпня. Розвиток личинок триває 20–25 діб, а перші лялечки з'являються в першій половині червня. Жуки нового покоління виходять через прогризений личинкою перед заляльковуванням круглий отвір, прикритий зовні тонкою плівкою. Шкодочинність проявляється у зменшенні продуктивності пошкоджених рослин.

Конюшинний насіннєїд — Bruchophagus gibbus Boh. Спеціалізований шкідник, розвивається лише на різних видах конюшини. Літ імаго починається в першій декаді червня й триває до кінця липня. Спаровуються відразу після вильоту. Яйця відкладають у м'яке молоде насіння конюшини. Личинки відроджуються вже через три-чотири доби. У процесі розвитку личинка проходить п'ять віків, що триває 19–20 діб. За цей час вона повністю знищує насіння й заляльковується всередині нього. В умовах посухи частина личинок може діапаузувати до весни наступного року. Стадія лялечки першого покоління триває чотири-п'ять діб. Увесь період розвитку літньої генерації не перевищує 27 діб. Доросла комаха прогризає в насінні отвір і виходить назовні. Літ другої генерації відбувається в другій половині липня — в серпні. Личинки цього покоління не заляльковуються, а залишаються зимувати всередині насінин. Заляльковування відбувається навесні після встановлення постійної теплої погоди. Зниження врожаю насіння від пошкоджень цим видом може коливатися від 10 до 50 відсотків.

Конюшинний кореневий довгоносик — Sitona puncticollis Steph. Зимують личинки та жуки. Останні, однак, яєць не відкладають і гинуть навесні. Личинки живляться бульбочками, а також тканинами бічних і стрижневих коренів конюшини, вигризаючи в них заглибини та ходи. До осені не всі личинки досягають старшого віку, а тому закінчують свій розвиток навесні. Звичайно вони живуть у шарі грунту до 15 см, але можуть заглиблюватися до 50 см. Заляльковування личинок і відродження жуків нового покоління спостерігається в другій половині травня — на початку липня. Поява молодих жуків зазвичай збігається з початком квітування двоукісної червоної конюшини, а оскільки її у цей час підкошують на сіно, то жуки живляться молодим листям, об'їдаючи краї листкової пластинки. Через три тижні молоді жуки перелітають переважно на посіви конюшини першого-другого років життя. Жуки здатні мігрувати на значну відстань, підіймаючись часто на висоту до 10 м. Жуки нового покоління стають статевозрілими через 15–20 діб після появи. Масове відкладання яєць починається в липні й триває до кінця вересня — жовтня.

Конюшинний бульбочковий довгоносик — Sitona sulcifrons Thunb. Зимують жуки під розетками конюшини або зрідка в рослинних рештках поблизу кормових рослин. Після виходу жуки живляться молодими листками, вигризаючи невеликі заглибини по краю. Яйця самки відкладають на поверхню грунту або на рослини, звідки вони скочуються на грунт після підсихання. Плодючість самок становить 665 яєць. Ембріональний розвиток триває 13–16 діб. Розвиваються личинки в грунті, живлячись вмістом бульбочок і частково м'якими тканинами молодих коренів, вигризаючи в них неглибокі ямки. Масове заляльковування відбувається в третій декаді червня — першій декаді липня. Лялечки розміщуються у грунтових колисочках. Молоді жуки, що відродилися протягом п'яти-вісьми діб, залишаються у колисочках, після чого виходять на поверхню грунту й залишаються під прикриттям розетки листків кормової рослини, якими й живляться, не піднімаючись високо на стеблину.

Шкодочинність кореневого та бульбочкового довгоносиків проявляється в зрідженні травостою внаслідок випадання пошкоджених рослин.

Конюшинна совка — Descestra trifolii Hfn. Широкий поліфаг. Крім конюшини, пошкоджує цукрові буряки, овочеві культури (капусту, томати, цибулю, картоплю), тютюн, бавовник, кенаф, льон, коноплі, шалфей, рицину, соняшник, кукурудзу, арахіс, сою, горох, люцерну, капустяні, моркву, баштанні культури, в плодових розсадниках — сіянці яблуні, вишні, абрикоса, шовковиці, горобини. Крім того, може живитися на великій кількості видів дикорослих рослин (зокрема, й тих, що мають значення як бур'яни).

Loading...

 
 

Цікаве