WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Селекція у вівчарстві - Реферат

Селекція у вівчарстві - Реферат

Реферат на тему:

Селекція у вівчарстві

До початку 90-х років провідну роль у зростанні ефективності вівчарства відігравало виведення високопродуктивних порід, типів і ліній овець, пристосованих до інтенсивних технологій та поліпшення умов розведення, які дали б змогу більш повно реалізувати їх генетичний потенціал. Проте, водночас з'явилися тварини, у яких підвищення продуктивності пов'язане зі збільшенням стресочутливості, хворобами кінцівок, зниженням імунітету, порушенням плодючості та відтворної здатності. Це свідчить про те, що селекція за деякими ознаками продуктивності підійшла до біологічних меж їх розвитку. Масовий відбір, що його проводили раніше, став низькоефективним і, отже, постала нагальна потреба розробляти й впроваджувати нетрадиційні методи селекційно-племінної роботи. В інституті тваринництва "Асканія-Нова" свого часу було створено тип багатоплідних каракульських овець. На сьогодні чисельність його невелика. Тому такої ваги набуває проблема збереження та примноження цього цінного генофонду. Одним із головних напрямів селекційно-племінної роботи з даним типом овець є отримання потомства з бажаним типом смушку. На думку багатьох фахівців, найціннішим вважається, попри мінливість моди, жакетний тип, що характеризується чітким симетричним малюнком та вирівняністю основних ознак волосяного покриву. Селекція, спрямована на створення бажаного типу, ведеться з 30-х років нашого століття. Проте у процесі відбору безпосередньо за ознаками каракулю досягається плато, і подальші зусилля селекціонерів виявляються неефективними. Тому, щоб збільшити серед потомства цього типу частку тварин з малюнком каракулю, який відповідає вимогам часу, перед нами стояло завдання знайти, на основі власних генетичних досліджень з використанням досягнень попередніх дослідників, шляхи підвищення ефективності добору батьківських пар. У зв'язку з цим у племзаводі "Маркеєво" Херсонської області, де сконцентроване основне племінне поголів'я багатоплідного каракулю, були досліджені конституціональні та генетичні особливості 644 голів овець різних статевовікових груп. Вибірка була рендомізованою, щоб достатньо повно охарактеризувати генофонд популяції. Кожне ягня одразу після народження атестували за такими конституціональними ознаками: жива маса, коса довжина тулуба, висота в холці, ширина грудей, глибина грудей, обхват грудей, ширина в маклоках, висота в крижах. Крім того, все поголів'я типоване за 20 поліморфними системами груп крові та білків крові. Виділення "середніх" та "крайніх" особин у вибірці проводили одночасно за вісьмома скорельованими ознаками (табл.1), які відображають конституціональні особливості тварин. При цьому в ягнят індивідуально визначали суму нормованих відхилень, щзо дали змогу оцінити ступінь відмінності кожної тварини від середньої популяційної. Оскільки такі кількісні ознаки, як ріст та вага, значною мірою несуть у собі паратипову компоненту, ми побудували нашу класифікацію з урахуванням мінливості цих ознак у новонароджених ягнят, тобто коли індивідуальні відмінності, детерміновані генотипом, проявляються більшою мірою, ніж на наступних стадіях онтогенезу. Справді, якщо дослідити на різних стадіях розвитку тих самих тварин кореляцію між ознаками екстер'єру та ознаками, що характеризують якість волосяного покриву багатоплідних каракульських овець, то можна побачити не тільки очевидне ослаблення сили зв'язку, а й зміну їх знаку. Така тенденція виявляється вже у п'яти-, шестимісячних ягнят, причому послаблення кореляції спостерігається не тільки при зіставленні особливостей конституції тварини з ознаками волосяного покриву, а й за наявності лише конституціональних особливостей. Так, згідно з нашими дослідженнями, коефіцієнт кореляції (r) між вісьмома ваговоростовими ознаками при народженні мав позитивний знак і коливався в інтервалі від +0,184 до +0,897. У шестимісячному віці знак цього показника залишився незмінним, але його величина у більшості випадків знизилася. Так, наприклад, якщо r між живою масою та обхватом грудей при народженні дорівнював +0,720, то у шість місяців він був удвічі нижчим - +0,313. Лише у трьох випадках із 28 коефіцієнт колеляції підвищився: між глибиною грудей та обхватом грудей (від +0,646 до +0,860), між висотою в холці та косою довжиною тулуба (від +0,512 до +0,851), між висотою в холці та висотою в крижах (від +0,897 до +0,902). Залежно від суми нормованих відхилень новонароджений молодняк розбили на три класи: модальний (Мо) клас та два крайніх (М- — лівий, М+ — правий). До модального класу віднесли особин, які відхилилися від центру поділу на 1,0 праворуч і на 0,5 ліворуч. Така схема класифікації пов'язана з тим, що максимум пристосованості популяції, яка оцінюється за мінливістю вагових та ростових ознак, як правило, дещо зміщений праворуч від популяційної середньої. Ягнят з дискордантним поєднанням ознак із аналізу виключали і досліджували лише тих тварин, які є "біологічно" середніми та крайніми типами за сукупністю восьми ознак. Після такого поділу середня група —адаптивна норма (Мо) — була представлена 229 тваринами, а до груп М- та М+, відповідно, увійшли 97 та 108 особин. Тобто у даному разі має місце нормальний поділ тварин за зазначеними ознаками. Аналіз частоти отримання ягнят з різним типом смушку в межах кожної з трьох груп засвідчив, що в групі Мо кількість тварин жакетного типу з паралельно-концентричним малюнком каракулю досягла 58,11% проти 16,98 та 20,13% у групах М- та М+, відповідно (табл. 2). Зрозуміло, що і за ознаками якості смушку середні тварини також виявилися близькими до оптимальних як за величиною ознак, так і за розмахом їх варіювання. Отримані нами дані свідчать про наявність зв'язку між типом смушку багатоплідних каракульських овець та екстер'єрними особливостями їх на ранніх стадіях онтогенезу. Отже, відкривається можливість для більш цілеспрямованого добору батьківських пар з метою отримання потомства з бажаним типом каракулю. Очевидно, що особливий інтерес можуть являти собою спаровування крайніх або близьких до них морфотипів. Для з'ясування цього питання нами було проаналізовано 202 вірогідних за походженням батьківські пари, серед яких усі 8 плідників за своїми конституціональними особливостями представлені типом М+, а вівцематки — М-, Мо, М+. Як і очікувалося, максимальна частота морфологічно середніх ягнят виявилася серед потомства, отриманого від варіанту спаровування М+ х М- (табл. 3). Наші дані узгоджуються з даними, отриманими на чистопородних каракульських вівцях. Наведені вище результати досліджень свідчать про наявність зв'язку між конституціональними особливостями та смушковими якостями овець асканійського типу багатоплідного каракулю. Для з'ясування питання щодо можливості використання генетико-молекулярних маркерів для програмованого добору батьківських пар з метою отримання середніх генотипів було здійснено аналіз розвитку продуктивних та відтворних ознак овець залежно від рівня генетичної схожості їхніх батьків. Для розрахунку індексів генетичної схожості були використані результати типування тварин за 33 моноспецифічними сироватками та 11 типами поліморфних білкових локусів. Аналіз отриманих результатів свідчить, що такі ознаки, як жива маса при народженні, багатоплідність та якість смушку проявляються не однозначно залежно від індексу схожості батьків (табл. 4). Найвищу живу масу при народженні мають ягнята, отримані від батьків з індексом схожості 0,32 і нижче. Достовірно (Р < 0,01) менший показник цієї ознаки відмічено у молодняку, народженого від батьків з високим рівнем схожості (0,61—1,0). Проте ця група овець характеризується суттєво більшою плодючістю (179,8%) та кращою якістю смушку (71,2% — смушок жакетного типу). До цієї групи увійшли також дещо кращі за класністю тварини. Ягнята, народжені від батьків із середнім рівнем генетичної схожості, характеризуються проміжним між крайніми варіантами розвитком ознак. Таким чином, виходячи з результатів наших досліджень, можна отримувати молодняк багатоплідного каракулю з найбільш цінним малюнком смушку, добираючи батьків з рівнем генетичної схожості вище 65%. Аналізуючи в цілому наведені вище результати досліджень, можна твердити про наявність корелятивних зв'язків не тільки між якістю смушку та особливостями конституції багатоплідних каракульських ягнят при народженні, а й між цими двома характеристиками особин та генотипом за генетико-молекулярними маркерами. Зрозуміло, що ці зв'язки мають статистичний характер і, отже, проявляються лише в середньому на популяційному рівні. Проте можна зробити принаймні один важливий висновок - щодо більш високого рівня гетерозиготності групи овець з високими показниками маси тіла при народженні. Тварини модального класу як за цим показником, так і за іншими генетичними параметрами, посідають середнє положення між крайніми варіантами. Тобто група М+ пов'язана з максимумом, а група Мо- — з оптимумом загальної гетерозиготності.

Loading...

 
 

Цікаве