WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Рис в Україні: сьогодення та перспективи - Реферат

Рис в Україні: сьогодення та перспективи - Реферат

Реферат на тему:

Рис в Україні: сьогодення та перспективи

З-поміж усіх зернових культур до найдавніших, найважливіших, найурожайніших і найкалорійніших належить рис. Вирощують його на всіх континентах. Під рис відводять найбільші площі посівів у світі, так само як під пшеницю та кукурудзу. Площі посіву рису за останні 100 років зросли втричі і на сьогодні становлять понад 150 млн га. Рис має вищу на 8–10 ц/га потенціальну врожайність порівняно з пшеницею, що забезпечує його щорічний валовий збір майже 600 млн тонн. Рис налічує близько 30 видів, але в культурі поширений здебільшого рис посівний, або культурний (О. Sativa), — однорічна рослина заввишки 50–200 см, в Україні — 80–140 см.

Історія й сучасний стан

Рис в Україні почали сіяти в 30-ті роки минулого століття, що було зумовлено потребою залучити в сільськогосподарське виробництво малопродуктивні засолені землі Причорноморської низовини в Херсонській та Одеській областях, а також у Криму. Але по-справжньому рисівництвом зайнялися лише в 60-ті роки. В 1964–1980 рр. було створено потужний потенціал рисосіяння, збудовано рисові інженерні системи на площі майже 63 тис. га, в тому числі в АР Крим — 30,8 тис., Херсонській області — 18 тис., Одеській — 13,8 тис. га. У їх будівництво та в інфраструктуру спеціалізованих рисосійних господарств вкладено великі кошти. Завдяки високій рентабельності виробництва рису, гроші швидко окупилися — за 3–5 років. Посівні площі під рисом стабілізувалися на рівні 33–38 тис. га. Рис на малопродуктивних раніше землях не тільки давав високі врожаї, а й, завдяки меліоративній технології його вирощування, сприяв створенню умов для вирощування в сівозміні суходільних культур, що стало основою інтенсивного розвитку галузей тваринництва. Високий економічний ефект, який господарства мали від вирощування рису й супутніх культур, сприяв притоку й закріпленню трудових ресурсів, розбудові інфраструктури села.

Наявний до 1990 р. рівень рисосіяння повністю задовольняв потреби України в рисі-сирці та продуктах його переробки.

Та загальний кризовий стан економіки країни після 1990 р. позначився і на рисівництві: скоротилися посівні площі, зменшилась урожайність, знизився валовий збір рису. Проте, починаючи з 2000 р., спад вдалося призупинити й певною мірою повернути втрачені позиції. Тому, попри всі негаразди, галузь збережено, й останніми роками вона набирає обертів.

Традиційними виробниками рису в Україні є господарства на півночі Криму, півдні Херсонської області, а також у заплаві Дунаю. Більшу частину рису (67%) виробляють в АР Крим; у цьому ж регіоні збирають і найвищі врожаї.

Головним завданням сучасного сільськогосподарського виробництва, в тому числі й рисівництва, є отримання високого економічно виправданого врожаю зерна, чому значною мірою сприяє сорт культури. Рисівництво як інтенсивна галузь потребує нових сортів із високою продуктивністю, адаптованих до біотичних та абіотичних факторів середовища, які б у різних агроекологічних умовах могли дати максимальну віддачу на вкладені гроші.

Останніми роками вчені Інституту рису створили нові високопродуктивні сорти рису: Антей, Україна-96, Зубець, Славутич, Дніпровський, які включено до Державного реєстру рослин України. Вони відносно пластичні до умов вирощування, характеризуються високими технологічними та господарськими ознаками, здатні давати високі врожаї. Під час вирощування в умовах дослідного виробництва показали високу продуктивність, стійкість до вилягання й уражень пірикуляріозом.

Наприклад, нинішнього року з площі 18,9 га зерна сорту Україна-96 зібрали 173,2 т за врожайності 91,6 ц/га в початково-оприбуткованій масі та 81,5 ц/га — у масі після доробки. Загалом на дослідних землях інституту (площа — 95,2 га) в поточному році зібрали 588,2 т рису, врожайність у початково-оприбуткованій масі становила 70,6 ц/га, а у масі після доробки — 61,8 ц/га.

Екологія рисосіяння

На Півдні України рис висівають в основному вздовж Чорного моря, тобто прибережної курортної зони, в зв'язку з чим особливу актуальність мають науково обгрунтовані системи землеробства й водокористування, що повинні підтримувати безпечний фітосанітарний стан, сприяти відтворенню гумусу в грунті й стабілізації екологічної рівноваги в зоні рисосіяння.

Промивний режим під час вирощування рису сприяє розсоленню грунту, і це дає можливість вирощувати в рисових сівозмінах інші сільськогосподарські культури. Таким чином, рисосіяння не тільки забезпечує країну цінним продуктом харчування, а й поліпшує грунтову родючість. Наукові дослідження та практика засвідчують, що в разі припинення вирощування рису через кілька років станеться вторинне засолення грунту, що знову перетворить ці землі на пустелю.

Рисові системи не тільки в нашій країні, а й у більшості рисосійних країн світу розміщені поряд із морським узбережжям і перебувають у безпосередній близькості до курортних зон. В перші роки рисосіяння в Україні технологія вирощування рису не відповідала вимогам забезпечення екологічної рівноваги. Тому вчені Інституту рису УААН провели глибокі дослідження й створили нову екологічно безпечну технологію з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища, на яку одержали позитивні висновки державних експертиз. Досвід Інституту рису з вирішення екологічних проблем привернув увагу й зарубіжних колег. Так, у 2002 р. Україну було прийнято в члени Середземноморської асоціації країн-виробників рису. Торік керівництво цієї асоціації запросило вчених інституту до Італії на міжнародну конференцію, учасники якої прийняли рішення про проведення в 2006 р. в Україні Міжнародного семінару на тему: "Екологічні проблеми рисівництва й шляхи їх вирішення на прикладі України".

Це демонструє, що й міжнародна спільнота прагне до поєднання розвитку як галузі рисосіяння, так і оздоровчих зон за умови збереження рівноваги навколишнього середовища.

Водночас, на жаль, деякі особи, в інтересах свого бізнесу, формують негативне ставлення до рисосіяння в Україні, пов'язуючи це з порушенням екологічної рівноваги, що не відповідає дійсності й завдає шкоди як рисосіянню, так і розвитку курортів.

В Інституті рису розробили (відзначено премією УААН) закриту рисову зрошувальну систему В. Маковського із замкненим циклом водообігу і повторним використанням дренажно-скидних вод, ввели в дію її дослідний зразок на площі 450 га, реорганізували та вдосконалили систему насінництва рису, яка дає змогу повністю задовольнити потреби рисосіяння України високоякісним насінням.

Природоощадна технологія вирощування рису, яку розробили науковці інституту, забезпечує врожай рису на рівні 60–65 ц/га й більше і вирізняється значно вищим рівнем екологічної безпеки, який зумовлюється:

- використанням дозволених пестицидів нового покоління з коротким періодом розпаду й дотриманням технологічного регламенту їх застосування;

- унеможливленням поверхневого скидання води в дренажні канали після обробки посівів пестицидами;

- застосуванням наземного способу внесення засобів захисту рослин лише за сприятливих метеорологічних умов;

- виконанням інструкцій про зберігання й транспортування хімічних препаратів;

- постійним моніторингом забруднюючих інгредієнтів у скидних водах та готовій продукції;

- забезпеченням належного технологічного стану рисових зрошувальних систем згідно з технологічними та експлуатаційними вимогами;

- підвищенням природної родючості грунтів завдяки застосуванню органічних добрив та хімічних меліорантів (гіпс, фосфогіпс, подрібнений вапняк);

- упровадженням закритої чекової зрошувальної системи (ЗЧЗС-М), повторним використанням дренажно-скидних вод, що на 30% економить зрошувальну воду.

Перспективи розвитку

Дослідження показують, що фактичний обсяг споживання рисової крупи в Україні становить 110–115 тис. т, або на 22–25% нижче за встановлені мінімальні норми споживання. Останніми роками в країні середньорічно виробляють 80 тис. т рису-сирцю. На насіння під урожай наступного року залишають 10% — 8 тис. т. Решта (72 тис. т) йде на переробку для виробництва круп. Вихід становить 65%, із них 55% — рисової крупи (близько 40 тис. т) та 10% (7 тис. т) — крупи рисової подрібненої. Отже, щорічно в Україні виробляють близько 47 тис. т рисової крупи, що становить 40% фактичного споживання. Інші 60% забезпечують за рахунок імпортних поставок.

Із загальної площі (62,3 тис. га) рисових систем під посівами рису та супутніх культур рисових сівозмін використовують усього близько 37 тис. га, або 60% наявного іригаційного фонду. Інші (40%) через розпадання господарств або в зв'язку з переходом землі у власність одноосібників використовують не за призначенням, або вони й зовсім вибули із сільськогосподарського обороту. Це й є головною причиною суттєвого скорочення посівних площ та спаду виробництва.

Посівні площі рису за рахунок відновлення експлуатації наявних рисових систем, визначення їх дієвих господарів можуть бути збільшені до 34 тис. га, що забезпечить насиченість сівозмін рисом на рівні 55%. Це найкращий економічно та екологічно обгрунтований показник використання рисових систем, який забезпечить виробництво рису в межах 150–160 тис. т, або близько 90% потреби.

Україна має все, що потрібно для розвитку власної галузі рисівництва. Сприятливі природно-кліматичні умови Півдня України, наявність інженерних рисових зрошувальних систем, тісна співпраця та співдружність Інституту рису з товаровиробниками, сорти вітчизняної селекції, екологічно безпечна технологія вирощування дають змогу одержувати високі врожаї. Країни з мусонним кліматом, які, завдяки погодним умовам, збирають урожай двічі на рік, мають не набагато вищу, а іноді навіть нижчу врожайність рису, ніж одержує Україна.

Якість та ціна

Рисову крупу вітчизняного виробництва виготовляють винятково зі свіжовирощеного зерна, оскільки державних запасів рису в Україні немає. Вона містить потрібний спектр цінних показників якості, за якими не поступається імпортній, а за окремими, в тому числі й кулінарними показниками, значно її перевищує. Однак в умовах ринку за ціною її вимушено прирівнюють до низькокалорійної. Із-за меж України в значних кількостях поступає найдешевша крупа третього гатунку, яку виготовляють із зерна державних запасів країн-експортерів після тривалого зберігання або з його суміші зі свіжовиробленим зерном. Така крупа за якістю значно гірша, ніж вітчизняна, як за біохімічними показниками, так і за зовнішнім виглядом і запахом, але, в зв'язку з дешевизною і низькою купівельною спроможністю населення, вона диктує загальне зниження цін на ринку.

Ліберальна політика держави щодо імпорту дешевої рисової крупи створює такі умови, щоб неякісна продукція, яку не приймають на свій ринок цивілізовані країни, різними каналами наповнила наш внутрішній ринок за зниженими цінами, що сформувало оптову ціну в межах 2,0 тис. гривень за тонну, або на 20% меншу за собівартість вітчизняної крупи, яка формується з урожаю 2005 року в нашій країні.

Основною причиною цього є те, що в Україні безпідставно зменшено ввізне мито на рис до 17 євро за одну тонну, тоді як, наприклад, в Росії, де рівень забезпеченості потреби перебуває на такому самому рівні, як і в нашій державі, ввізне мито збільшено із 30 до 70 євро за одну тонну, що, на думку вчених і виробників рису Росії, не повною мірою захищає галузь. В Європі для захисту галузі цей показник становить 400 доларів за одну тонну рису. Тому від імені виробників Інститут рису вніс свої пропозиції до директивних органів щодо прийняття рішення про збільшення ввізного мита на рис у межах 80–90 євро за тонну.

Це буде перший важливий крок на захист вітчизняного рисосіяння та вітчизняного товаровиробника. Покупець, який бажає придбати якісну в екологічному плані рисову крупу, повинен надавати перевагу вітчизняному товару, оскільки в Україні екологічний та санітарно-епідеміологічний контроль за технологією вирощування рису здійснюється на державному рівні. Якість виробленого в нашій країні рису одержала високу міжнародну оцінку. Європейський центр із вивчення ринку в 2004 році (м. Брюссель, Бельгія), провівши експертизу українського рису, не тільки рекомендував його реалізацію на міжнародному ринку, а й видав Сертифікат якості, який підтверджує його відповідність світовим стандартам, високу якість і конкурентоспроможність. Міжнародну Золоту медаль якості та Сертифікат якості український рис одержав також і в липні 2005 року на ІV міжнародній діловій зустрічі "Мальта: середземноморські перспективи". Отже, купуйте наше, купуйте українське!

Loading...

 
 

Цікаве