WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Обробка грунту - Реферат

Обробка грунту - Реферат

Наведені в таблиці 1 норми вапна потрібно уточнювати відповідно до конкретних грунтово-кліматичних умов та біологічних особливостей культур сівозміни. На досить зв'язних грунтах, особливо в зерново-бурякових сівозмінах, норми вапна доцільно збільшувати на 20–25%, а на піщаних і супіщаних грунтах, зокрема в картопляно-льонарських сівозмінах, зменшувати на 20–50%. У сівозмінах із житом, картоплею, вівсом на легких грунтах недоцільно доводити рН грунту вище 5,5–6,0, а в сівозмінах із чутливими до кислотності буряками, ячменем, люцерною, ріпаком, озимою пшеницею, овочевими культурами слід намагатися довести реакцію грунту до нейтральної (рН 6,5–7,0).

На легких грунтах доцільніше вносити вапнякове борошно, мергель та інші повільнодіючі вапняні добрива, а на важких — палене вапно й вапнякове борошно тонкого помелу. Повільнодіючі (карбонатні) форми вапна сильніше діють на другий і в наступні роки після внесення. Тому їх краще вносити під культури, які менше потребують вапнування (картопля, жито, овес, льон). У наступні роки дія таких добрив виразніше проявиться на культурах, вимогливих до вапна.

Сильнокислі грунти (з рН сольовим менше 4,5) доцільно вивести з орних земель під штучні сіножаті та пасовища із спеціальним підбором травосумішок, що стійкі й найбільш адаптовані до кислого середовища.

Показником родючості грунту є вміст гумусу. І головна роль тут, безумовно, належить органічним добривам.

За даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, внесення на сірому опідзоленому грунті г н о ю у кількості 15 т/га сівозмінної площі уже через вісім років забезпечує розширене відтворення родючості грунту: вміст гумусу зріс із 1,56 до 1,71%. А систематичне внесення (протягом 35 років) 10 т/га сівозмінної площі гною на кислому грунті (рН сольове 4,1) зберігає вміст гумусу та покращує його якісний склад способом синтезу цінних для структури грунту гумінових кислот, зв'язаних із кальцієм.

Слід звернути увагу власників землі на особливу роль гною не тільки як джерела живлення й підвищення потенційної родючості грунту, а й як меліоранта на кислих грунтах, що має здатність поглинати рухомі сполуки токсичного для рослин алюмінію й утримувати їх у вигляді органо-мінеральних комплексів і таким чином стримувати явища можливого вторинного підкислення під впливом мінеральних добрив. Дослідження нашого Інституту показали, що систематичне внесення протягом 35 років 10 т/га сівозмінної площі гною зумовило зниження вмісту рухомого алюмінію до 0,77 мг на 100 г грунту проти 6,0 мг до закладення досліду, що сприяло зростанню майже вдвічі продуктивності сівозміни.

Вносячи достатні для кожного типу грунту кількості гною, можна досягнути розширеного відтворення родючості або хоча б зберігати її на природному рівні й одержувати стабільні врожаї сільськогосподарських культур. Але таких кількостей гною в умовах різкого скорочення поголів'я худоби сільське господарство не може забезпечити. Нині на 1 га ріллі вносять, як водиться, 2–3 т гною (окремі господарства), за потреби, — 10–15 т. Отож, як резерв треба використовувати всі можливі види місцевих органічних добрив: торф, торфокомпости, зелені добрива, солому, побутові органічні відходи тощо.

Дослідження, проведені в умовах стаціонарних дослідів ІЗТ ЗР УААН, показали, що особливо перспективним і економічно вигідним на сьогодні, за умов недостатнього внесення чи повної відсутності гною, є сумісне використання соломи стерньових попередників і проміжних сидеральних культур.

Солома. За даними ІЗіТ ЗР УААН, застосування 4 т/га соломи на добриво (2 т/га сівозмінної площі) на фоні NРК по 60 кг д. р. стосовно впливу на гумус дещо поступається гною, але позитивна її дія очевидна.

Солома містить лише 15% води і на 85% складається із органічної речовини, дуже цінної для підвищення потенційної родючості грунту. Целюлоза, пентозани, геміцелюлоза і лігнін є вуглецевим матеріалом для грунтової мікрофлори. Це водночас основний будівельний матеріал для синтезу гумусу грунту. В складі органічної речовини соломи є всі потрібні для рослин поживні речовини, які переходять у легкодоступні форми внаслідок мінералізації грунтовою мікрофлорою. В разі внесення 4 т/га соломи в грунт надходить: органічної речовини — 3200 кг, азоту — 14–22, фосфору — 3–7, калію — 22–55, кальцію — 9–37, магнію — 2–7 кг/га, а також мікроелементів: бору — 24, міді — 12, марганцю — 116, цинку — 160 г/гектар.

Для переважної більшості зернових західної зони співвідношення маси зерна до маси соломи сучасних районованих сортів становить 0,85–1,20, в середньому можна користуватися співвідношенням 1:1, тобто маса врожаю зерна відповідає масі соломи, яка може бути використана на добриво. Співвідношення азоту до вуглецю (N:С) в соломі перебуває в межах 1 : 80–100. У розкладанні соломи беруть участь грунтові мікроорганізми, які для своєї життєдіяльності споживають мінеральний азот із грунту. Для зниження депресивного ефекту обов'язковим є внесення мінерального азоту (у формі азотного добрива) в кількості 8–10 кг діючої речовини азоту на 1 т соломи. Наприклад, якщо вносимо на гектар 4 т соломи, то потрібно додати 32–40 кг азоту, що в перерахунку на аміачну селітру відповідає 1 ц. Швидкість перетворення органічної речовини соломи в грунті значною мірою залежить від ступеня її подрібнення: що дрібніше її порізано, то вищий ступінь розплющення, то швидше відбувається процес розкладання до кінцевих продуктів.

Важливу роль у процесі гуміфікації має глибина загортання соломи. За глибокого заорювання інтенсивність мікробіологічного розкладання соломи уповільнюється, а це сприяє її гуміфікації. У разі загортання соломи у верхні шари грунту й підтримання його у розпушеному стані солома під дією аеробних мікроорганізмів швидко мінералізується, поліпшуючи забезпечення рослин поживними елементами, але значно меншим буде коефіцієнт її гуміфікації.

Loading...

 
 

Цікаве