WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Проблеми механізованого виробництва рису - Реферат

Проблеми механізованого виробництва рису - Реферат

Висівати насіння на велику глибину можна лише на незасолених грунтах. За такої технології кращими попередниками рису є зернові та зернобобові культури, а також люцерна й однорічні трави.

Під майбутнє висівання рису поле готують з осені. Спочатку виконують дискування або лущення стерні попередника дисковими знаряддями, а в разі потреби (після люцерни) проводять лемішне лущення на глибину 5–6 см. Через 10–12 днів після цього застосовують оранку на глибину 20–22 см. Експлуатаційне вирівнювання поверхні грунту слід виконати до зими.

Для збереження грунтової вологи рано навесні поле боронують важкими боронами типу БЗТС-1,0. Наявність вологи в грунті гарантовано забезпечить добрі сходи зерна рису та їх ріст на початку вегетації.

Напередодні сівби вносять фосфорні добрива і виконують передпосівний обробіток на глибину загортання насіння, після чого грунт прикотковують.

Висів рису з глибоким загортанням насіння розпочинають, коли грунт на глибині 10 см прогріється до температури 8...10°С. Для рисосійних господарств Півдня України такі погодні умови настають приблизно в половині квітня. Це дещо раніше, ніж у разі вирощування рису за технологією із затопленням полів. Запізнення із сівбою може призвести до висушування верхнього шару грунту, що негативно вплине на появу сходів.

Важливою є глибина загортання насіння. На важких грунтах вона має бути 4–5, а на легких — приблизно 6–7 см. Після сівби поле обов'язково прикотковують.

Щоб одержати потрібну густоту посівів, потрібно використовувати насіння з високою енергією проростання і висівати на 1 га не менше 7–8 млн схожих насінин.

Механізована технологія вирощування рису без початкового затоплення значною мірою змінює поливний режим рисових полів. Дослідження свідчать, що найвищий урожай зібрали на плантаціях, де чеки затопили через 10–15 днів після появи сходів. При цьому постійний шар води на посівах рису з глибоким загортанням насіння треба робити після підживлення азотними добривами та обробки полів гербіцидами проти злакових бур'янів.

Одержання сходів рису завдяки природним запасам вологи в грунті скорочує період затоплення поля на 20–30 днів, дає можливість на кожному гектарі зекономити близько 5,0 тис. м3, зменшує пошкодження рослин рису вологолюбними шкідниками.

Висока забур'яненість посівів рису є однією з основних причин одержання низьких урожаїв цієї культури. Дослідженнями встановлено, що на рисових полях росте близько 250 видів бур'янів, але найбільшої шкоди завдають 30 їх видів. Визначено, що бур'яни можуть спричиняти втрати врожаю рису від 10 до 60%.

Усі бур'яни, що ростуть на рисових полях, можна поділити на такі групи: суходольні, вологолюбні, болотні, водяні та водорості. Суходольні бур'яни не витримують тривалого затоплення, тому не засмічують полів, вони ростуть лише на схилах каналів і на валах.

Найбільш поширеними і шкодочинними серед бур'янів є вологолюбні та болотні. Серед групи вологолюбних бур'янів найчастіше дошкуляють плоскуха рисоподібна, плоскуха великоплідна та плоскуха звичайна.

Бур'яни болотної групи найбільше поширені на залитих водою і заболочених грунтах, легко витримують тривале й глибоке затоплення. Чисельність їх у чеках відчутно збільшується, якщо рис вирощувати на одному полі кілька років підряд. Розмножуються болотні бур'яни насінням, бульбами та кореневищами. Серед болотних бур'янів найчастіше зустрічаються бульбоочерет морський, бульбоочерет компактний, рогіз широколистий, рогіз вузьколистий і судак зонтичний.

У посівах рису боротися з бур'янами можна, тільки поєднуючи агротехнічні й хімічні заходи. До агротехнічних заходів належать правильні сівозміни, вчасний і якісний обробіток грунту, ретельне очищення посівного матеріалу та утримання в чистоті зрошувальної мережі.

Як свідчить практика, успішна боротьба з бур'янами на рисових полях без застосування хімічних препаратів практично неможлива. Тож, вибираючи засоби захисту рослин рису, слід враховувати загальну специфіку розміщення рисосійних господарств у межах країни, тобто те, що цю культуру вирощують поблизу з курортними зонами Півдня України, де особливо суворі екологічні та санітарні норми.

Найоптимальнішою з погляду ефективності дії та екологічної безпеки є обробка посівів рису композицією гербіцидів Фацет КС (Німеччина) та Сіріус (Японія).

Великої шкоди завдають рисовим посівам хвороби. Найпоширеніші з них: пірикуляріоз, фузаріоз, альтернаріоз та гельмінтоспоріоз. Основними причинами рознесення хвороб є рослинні рештки та вирощування рису на одному місці протягом кількох років. Для боротьби з ними слід перед сівбою протруювати насіння фунгіцидами, а щоб локалізувати хвороби, врожай потрібно збирати в стислі строки, а солому та післяжнивні рештки спалювати.

Рослини рису пошкоджує чимало шкідників. Найпоширенішими є муха прибережна, комарики-дзвінці, рачок щитневий тощо.

У боротьбі зі шкідниками слід дотримуватися сівозмін, правильного режиму затоплення чеків; використовувати сорти, стійкі до ураження; знезаражувати насіння та обробляти посіви інсектицидами.

Важливим етапом механізованого виробництва рису є збирання. До початку збиральних робіт воду з чеків скидають, щоб висохла поверхня грунту.

Збирають рис як роздільним способом, так і прямим комбайнуванням. Складність збирання пов'язана із біологічними властивостями рису: з достиганням зерна листостеблова маса ще має високу вологість. До того ж, у кожній волоті зерно має різний ступінь стиглості. Тому для рівномірного достигання та можливості застосування прямого комбайнування посіви обробляють десикантами.

Розпочинають збирання тоді, коли не менше 75% зерна має повну стиглість. Вологість зерна у період збирання повинна становити 22–24%, а незернової частини врожаю — 60–70%.

У валки рис скошують навісними валковими жатками ЖРВ-5 і ЖРН-5, які навішують на комбайни. Для кращого підсихання та провітрювання валків залишають стерню заввишки 15–20 см. Через 3–5 днів, за умови сприятливої погоди, валки підбирають і обмолочують. Не можна допускати великого розриву в часі між скошуванням і підбиранням валків, тому що тривале лежання скошеного рису призводить до погіршення якості врожаю та його втрат.

Вологість зерна рису на момент обмолоту має становити 18–20, а соломи — 30–38%. Скошений рис обмолочують спеціальними рисозерновими комбайнами СКПР-6 "Колос", СКД-5Р "Сибіряк". Конструктивною особливістю рисозбиральних комбайнів є наявність двох барабанів: штифтового та бильного. Для якісного обмолочування валків і забезпечення мінімальних втрат слід встановити швидкість обертання штифтового барабана 650–680, а бильного — 850–900 хв-1.

Рисову солому найкраще збирати за потоковою технологією з одночасним подрібненням і транспортуванням тракторними причепами 2ПТС-4-887Б до місця зберігання. Така технологічна схема дає можливість без затримки приступити до підготовки грунту.

Після обмолочування зерно обробляють на зерноочисних машинах ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 та зерноочисно-сушильних комплексах КЗС-50, КЗС-25Ш і КЗС-25Б. У господарствах, де обсяги вирощування рису невеликі, використовують зерноочисні машини ОВП-20А, ОВС-25, МС-4,5.

Доведення зерна до оптимальної вологості є потрібним технологічним заходом, який сприяє створенню кращих умов зберігання врожаю. Оптимальна вологість зерна рису має бути не більше 14%. За вищої вологості його уражають шкідливі мікроорганізми, й воно втрачає схожість.

Loading...

 
 

Цікаве