WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Проблеми механізованого виробництва рису - Реферат

Проблеми механізованого виробництва рису - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми механізованого виробництва рису

Рис — вологолюбна культура, тому в нашій країні без зрошення його не вирощують. Витрата води на зрошення посівів рису сягає 20–30 тис. м3/га. Використання такої доволі великої кількості води не пов'язано з її витратою на транспірацію. Транспіраційний коефіцієнт рису майже такий самий, як і у пшениці, й становить близько 500 одиниць.

Проблеми механізованої технології вирощування рису нерозривно пов'язані з використанням зрошувальних систем, які будують для створення на полях регульованого водного шару та рівномірного розподілу води на них. Такі зрошувальні системи дають можливість повністю механізувати вирощування рису та культур, що входять у рисову сівозміну.

У рисосійних господарствах України основою інженерної рисової зрошувальної системи є поливні карти, які поділено на окремі чеки, відгороджені невеликими водоутримуючими земляними валами. Карти мають прямокутну форму, розміщують їх у напрямку основного схилу місцевості. Площа карти перебуває в межах 15–30 га за довжини гонів 1000–1500 і ширини 150–300 м. Межами карти служать зрошувальні та скидні канали, які проходять паралельно довшим її сторонам.

Поливну карту на чеки ділять валки. Поздовжні валки чеків ідуть паралельно з довшими сторонами карти. Площа чека — від 2 до 4 га, і залежить вона здебільшого від вирівняності рельєфу місцевості. Невеликі розміри чеків є однією із вад такої системи, бо через короткі гони зменшується коефіцієнт робочих ходів, знижується продуктивність агрегатів і, як наслідок, зростають витрати коштів на виробництво продукції.

Обов'язковою умовою успішного вирощування рису є ретельне планування рельєфу грунту. Сучасна техніка дає змогу планувати відхилення рівня грунту в чеках не вище 5 см, що створює перепад рівня води не більше 10 см. Така точність у плануванні сприяє утворенню рівномірного шару води та одержанню високих урожаїв. Висота шару води в чеках становить 10–15 см.

Колекторно-скидна мережа є складовою рисової зрошувальної системи. З її допомогою можна регулювати водний режим поля, відводити надлишки води з чеків для просушування їх перед збиранням урожаю.

Водоспуски застосовують для подавання води із зрошувача до чека і від чека на скидання. Іригаційну рисову систему устатковують потрібними регулюючими спорудами, а саме: шлюзами-регуляторами, перепадами, дюкерами, підпірними спорудами, аварійними скидами. Від злагодженості роботи цих споруд залежить правильне забезпечення водою окремих карт і зрошувальної системи в цілому.

Мережа доріг — невід'ємна складова рисових зрошувальних систем. Їх пов'язують із мережею зрошувальних і скидних каналів. Система доріг забезпечує зв'язок із полями та раціональне використання загальної системи. Ширина доріг має бути достатньою для безперешкодного проїзду всіх сільськогосподарських машин і агрегатів.

Для росту та розвитку рису велике значення має температурний режим. Насіння рису починає проростати за температури 12...14°С. Для нормального цвітіння й запилення рослин потрібна сонячна погода з температурою не нижче 18°С. Вегетаційний період у ранньостиглих сортів рису триває 100–110, а в пізньостиглих — 130–140 днів.

Запровадження та освоєння рисових сівозмін є основою системи заходів щодо найпродуктивнішого використання зрошуваних земель, підвищення родючості грунту й забезпечення завдяки цьому сталих урожаїв.

До кращих попередників рису належать люцерна, горох та інші бобові культури. Органічні речовини, які залишаються в грунті після цих культур, у разі затоплення без доступу повітря розкладаються, виділяють аміак і впродовж тривалого часу є джерелом азоту. Багаторічними спостереженнями встановлено: що вищий урожай попередньої культури, то вищою буде й урожайність рису.

Рис вибагливий до елементів грунтового живлення. Інтенсивний ріст і розвиток рису можливий лише за наявності в грунті достатньої кількості поживних речовин.

Для правильного визначення норм і доз мінеральних добрив варто знати, яка кількість поживних речовин виноситься з грунту разом із урожаєм. Дослідженнями встановлено, що для формування 1 ц зерна рису та відповідної кількості соломи витрачається 2,0–2,4 кг азоту, 0,8–1,0 фосфору та 2,3–2,5 кг калію. Крім того, з гектара посіву рис виносить майже 1 т кремнію, що концентрується переважно в листках і стеблах рослин.

Визначаючи оптимальну норму мінеральних добрив під майбутній урожай рису, слід враховувати запас поживних речовин у грунті, вид попередника та рівень запланованої врожайності.

Дефіцит азоту проявляється в поганому кущінні та сповільненому рості стебла, а також у світлішому забарвленні листків. За недостатнього забезпечення рослин рису цим елементом нижні листки мають жовтуватий колір, а верхні та середні — жовто-зелений.

Аналіз результатів польових дослідів свідчить, що норма азотних добрив коливається в межах 90–180 кг/га. Близько 70% цієї норми слід вносити за кілька днів до сівби, а решту — приблизно 30% — під час підживлення, яке проводять у період від появи сходів і до кущіння.

Основне внесення мінеральних добрив виконують розкидачами МВУ-8Б, МВУ-5А, МВД-900, МВД-100, МВУ-0,5 та ін. Для вищої ефективності добрива слід загорнути в грунт на глибину 8–10 см. Роблять це культиваторами для суцільного обробітку типу КП-4, КШУ-4 чи КПСН-4.

Уже на ранніх етапах розвитку для прискорення кущіння рослинам рису потрібен фосфор, бо в разі його нестачі листки стають темно-зеленими й тонкими, зменшується кількість паростків.

Найвищу врожайність рису на каштанових грунтах степової зони України мають за норми внесення фосфору 70–110 кг/га. Враховуючи особливу дію фосфору на рослини, слід усю норму фосфорних добрив вносити до сівби з обов'язковим загортанням у грунт. Підживлення посівів рису в пізніший період вегетації не збільшує його врожайності.

Не менш важливим компонентом живлення для рослин рису є калій, потреба в якому протягом вегетаційного періоду доволі висока. З урожаєм рису калію виноситься з грунту значно більше, ніж азоту та фосфору, бо він переважно міститься у листках і стеблах.

У зоні рисосіяння України більшість грунтів достатньо забезпечені калієм. Тому для отримання високих стабільних урожаїв рису достатньо внести калію 180–220 кг/га.

Потрібну кількість органічної речовини здебільшого забезпечують завдяки внесенню органічних добрив. Частіше — це підстилковий гній великої рогатої худоби. Оптимальна норма — 30–50 т/га. Вносять органічні добрива розкидачами кузовного типу ПРТ-16, ПРТ-10, МТО-12, РПО-6, МТО-6 тощо.

Для росту та розвитку рису велике значення мають мікроелементи: молібден, марганець, залізо, кобальт тощо. Найважливішим є залізо, яке сприяє окислювально-відновлювальним процесам у рослинному організмі. Заліза рослини рису потребують більше, ніж інші зернові та зернокруп'яні культури, а його вміст сягає 350–400 мг/кг сухої маси рослин. Бездефіцитний баланс заліза в грунті забезпечують внесенням залізного купоросу.

Ефективним способом застосування мікроелементів є передпосівна обробка насіння розчинами їх солей. Цю операцію виконують одночасно з протруюванням насіння. На 1 т насіння рису використовують близько 0,5 кг солей заліза, кобальту, молібдену та марганцю. За результатами наукових досліджень, завдяки обробці насіння мікроелементами, урожайність зерна рису зросла на 6–7 ц/га.

Поліпшення фізичного стану грунту, надання йому дрібногрудкуватої структури, збагачення орного шару киснем і знищення бур'янів, шкідників та збудників хвороб є найважливішими чинниками у підготовці грунту для висівання рису. Потрібні також максимальне його просушування та аерація, переміщення верхнього й нижнього шарів, загортання рослинних решток і ретельне вирівнювання поверхні.

Зяблева оранка в поєднанні з ретельним весняним обробітком та вирівнюванням поверхні є основою обробітку грунту. Оранка має велике значення в боротьбі з бур'янами, особливо з болотними, які уражують рисові поля, — бульбоочеретом, рогозом, очеретом та ін. Глибина оранки залежить здебільшого від типу грунту і змінюється у межах від 20 до 27 см.

Loading...

 
 

Цікаве