WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Проблема зберігання сільськогосподарської техніки - Реферат

Проблема зберігання сільськогосподарської техніки - Реферат

Реферат на тему:

Проблема зберігання сільськогосподарської техніки

На думку фахівців, порушення правил зберігання сільгосптехніки на стадії використання — це бомба уповільненої дії, якій, до речі, надають руху самі експлуатаційники.

Не секрет, що під час тривалого неробочого періоду (близько 80,43%) технічні та експлуатаційні показники не можуть залишатися на одному рівні, але акселератором у цьому разі є те, що господарі не здійснюють більшості робіт з технічного обслуговування під час постановки, в процесі та під час зняття зі зберігання.

Витрати на зберігання складної сільгосптехніки, зокрема самохідних комбайнів, утричі-вп'ятеро більші за аналогічні витрати для простих машин. Ця цифра є технічною потребою для збереження експлуатаційних показників під час зберігання кормозбиральної, картоплезбиральної та бурякозбиральної техніки. Проте більшість експлуатаційників примудряються зменшити її навіть до одиниці, що автоматично означає перевитрату коштів під час дальшої експлуатації. Тут справедлива приказка: "Скупий платить двічі": економлячи одну копійку на зберіганні, власники складної сільгосптехніки можуть втрачати близько 13 копійок під час експлуатації.

Перш ніж готувати техніку до зберігання, слід визначити, який його спосіб доступний для використання в господарстві: 1 — відкритий; 2 — закритий; 3 —комбінований.

Для складних машин перевагу потрібно надавати закритому, бо за цього способу мінімізуються затрати часу на підготовку й забезпечується належна збереженість технічних та експлуатаційних показників. Однак через нестачу приміщень використовують комбінований і, що найгірше, відкритий, який у поєднанні з низькою якістю підготовчих робіт (якщо такі ще є) успішно перетворює дорогу та надійну техніку на металобрухт.

Підготовка двигунів до зберігання

Кількість відмов самохідної сільгосптехніки, що припадає на двигун, становить близько 9–13%. На перший погляд, цифра видається невеликою, проте трудомісткість усунення, якої потребують ці відсотки, сягає вже 34–39%. Прискорювати інтенсивність спрацювання двигунів, а отже, збільшувати час простоїв через неправильне зберігання — недоцільно.

По закінченні польових робіт сільськогосподарську техніку діагностують, визначають потребу в ремонті двигунів, редукторів, коробок передач тощо (ГОСТ 7751—85 п. 6.2) та ремонтують під час неробочого періоду. Брак діагностичних засобів у більшості господарств спричиняє спрощення даного пункту стандарту до використання універсального діагностування "на око". Разом із хронічною нестачею запасних частин агрегати, вузли та деталі залишаються на машині до відмови. Це неодмінно позначається на подальшій експлуатації.

Підготовка двигуна до тривалого зберігання передбачає:

1 — консервацію поверхонь деталей, розміщених усередині двигуна (внутрішню консервацію), і промивання системи охолодження;

2 — герметизацію внутрішніх порожнин двигуна;

3 — консервацію зовнішніх нефарбованих поверхонь деталей двигуна (зовнішню консервацію);

4 — упаковку двигуна в чохол з полімерної плівки або іншого матеріалу (якщо немає капота).

Цим діям мають передувати ретельне очищення та миття. Як свідчить практика, налиплі пил, бруд та рослинні рештки на місця підтікання паливно-мастильних матеріалів часто слугують так званим консерваційним засобом.

Для зовнішньої консервації двигунів чинним стандартом ГОСТ 7751—85 рекомендується використовувати матеріали: мікровоскове покриття на водній основі ЗВВД-13 за ТУ-38-101-716—78, мастило ПВК за ГОСТ 19537—83. Якщо немає безпосередньої дії атмосферних опадів, можна застосовувати рідкі інгібовані мастила: НГ-203А (НГ-203Б) за ГОСТ 12328—77; К-17 за ГОСТ 10877—76.

Якщо з напрацюванням виникає потреба в черговому технічному обслуговуванні, його теж слід здійснити, при цьому треба замінити оливи й мастила, що відпрацювали свій термін. Допускається заміна відпрацьованих олив і мастил після періоду зберігання.

Згідно з ГОСТ 7751—85 п. 6.3.3, за відсутності палива в баку або якщо його менше 15%, заливають дизельне паливо з 5%-ним вмістом присадки АКОР-1 (ГОСТ 15171—78), попередньо підігрітої до 60°С. Об'єм робочого консерваційного палива має бути достатнім для роботи двигуна протягом 5–8 хвилин.

Паливну апаратуру консервують додаванням у робоче паливо та оливу присадки АКОР-1 або КП у кількості 5–10%, попередньо підігрітої до 60...70°С.

Картер двигуна консервують додаванням 1% робочого об'єму картерної оливи інгібітору (наприклад, ИМ), запускають двигун на 5–10 хв для повного розчинення інгібітору.

Консервацію коробок передач, дизельної паливної апаратури та інших механізмів, а також картерного простору пускових двигунів здійснюють аналогічно: заповнюють їхні внутрішні порожнини інгібованими оливами зазначеного складу.

Для консервації системи охолодження використовують інгібітор ИВ. Із системи зливають охолоджувальну рідину. У м'якій воді за температури 50...60°С розчиняють 1% інгібітору. Систему повністю заповнюють консерваційною рідиною, витримують близько 5 хв. для адсорбції інгібітору на поверхнях деталей системи, після чого рідину зливають. Під час зберігання заливний і зливний отвори мають бути зачинені. За температури повітря 0°С та менше, щоб уникнути намерзання розчину на стінки системи охолоджування, його треба підігрівати до 30...50°С. Якщо використовують антифриз, його із систем не зливають, а додають до нього 0,5% інгібітору.

Циліндри карбюраторних двигунів, у тому числі пускових, консервують, заливаючи інгібітор ИП у кожний циліндр через отвори під свічки, з розрахунку 1 г на кожні 3 л об'єму циліндра. Коли агрегат знімають зі зберігання, його не розконсервовують. Потім для консервації паливної системи запускають двигун на 5–8 хв. Для консервації трансмісії, заповненої робочою консерваційною оливою, комбайн на низьких передачах переміщують уперед і назад. Аналогічно консервують і гідросистему машини. Після консервації всіх систем вимикають подавання палива й прокручують пусковим двигуном або стартером колінчастий вал основного двигуна протягом 1,5–2,0 хв з дотриманням правил експлуатації.

Пусковий двигун теж можна консервувати, заливаючи по 30–40 г робочої консерваційної оливи в кожний циліндр через отвори свічок із подальшим прокручуванням колінчастого валу на три-чотири оберти. Для економії паливо та оливу після консервації одного двигуна можна злити та використати для консервації інших двигунів і машин.

Перш ніж поставити машину на зберігання, зливають воду із системи охолоджування двигуна, консервують і ретельно герметизують її зовнішні поверхні.

Така технологія консервації двигуна забезпечує збереження й захист від корозії зовнішніх і внутрішніх його поверхонь на період до дванадцяти місяців. Перевага такої технології полягає в тому, що не доводиться заливати консерваційну оливу безпосередньо в циліндри двигуна через всмоктувальний колектор або отвори форсунок (не треба знімати турбокомпресор або форсунки, використовувати додаткові пристосування для введення оливи в циліндри).

Під час такої консервації (заливання робочої консерваційної оливи в картер двигуна з дальшим прокручуванням колінчастого вала) олива подається на внутрішні поверхні гільз циліндрів завдяки використанню низки конструкційних і технологічних чинників (насосна дія компресійних кілець, акумуляція оливи в порах і мікронерівностях тертя тощо).

Loading...

 
 

Цікаве