WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Премiкси в годiвлi тварин - Реферат

Премiкси в годiвлi тварин - Реферат

Реферат на тему:

Премiкси в годiвлi тварин

Сумiш бiологiчно активних речовин, складена за науково обгрунтованими рецептами й призначена для додавання в корми рацiонiв, комбiкорми та бiлково-вiтамiннi добавки, що їх використовують для виготовлення повнорацiонних кормових сумiшей, називаються премiксом (вiд латинського premictus — попередньо змiшаний корм). Премiкс забезпечує точнiсть дозування, збереження та гомогеннiсть. Усi бiологiчно активнi речовини в складi премiксiв за своєю дiєю характеризуються певною спрямованiстю, i їх можна подiлити на шiсть груп: q з вираженою бiокаталiтичною (ферментативною) дiєю; q бiостимулятори; q препарати, що впливають на загальний стан органiзму; q препарати, що впливають на якiсть корму; q препарати лiкувальної та профiлактичної дiї; q пpепаpати лiкувальної i бiостимулюючої дiї. Слiд мати на увазi, що, хоча до всiх груп, окрiм першої, входять бiологiчно активнi речовини, вони не є бiокаталiзаторами. До бiокаталiзаторiв належать тiльки ферменти. Крiм того, у премiкси включають iндиферентнi речовини, так званi наповнювачi, якi разом з добавками становлять єдине цiле. Ферменти Використовуючи ферменти, слiд мати на увазi, що всi вони є бiлками, а тому не можуть надходити в кров у незмінному виглядi. Як i звичайнi бiлки, пiд час травлення вони розпадаються на полiпептиди та амiнокислоти. Отже, у премiкси потрiбно додавати лише тi ферменти, якi можуть проявляти свою дiю в шлунково-кишковому трактi (з урахуванням рH шлунка та кишечника). До таких ферментiв належать гiдролази, пепсин, трипсин, хiмотрипсин, пептидази, амiлаза, лiпаза, целюлоза, фосфолiпаза, декстриназа, лактаза, мальтаза тощо. Однi ферменти дiятимуть у шлунку, у кислому середовищi (pH — 1,0—2,5), iншi, якщо вони не встигли перетравитися в шлунку, дiятимуть у кишечнику, де середовище лужне (pH — 7,2 i вище). Ферменти слiд вводити в корм тих тварин, у яких недостатньо власних ендогенних ферментiв. До таких тварин належить молодняк. У молодих тварин порiвняно з дорослими ферментативнi системи травлення розвинутi недостатньо. Hаприклад, у поросят у першi днi життя недостатньо ферментiв цукрази та пепсину. Аналогiчне явище з рiзними гiдролазами спостерiгається в телят, ягнят та курчат. Ферментiв травлення, як i всiх внутрiшньоклiтинних ферментiв, у дорослих тварин бiльш, нiж потрiбно для метаболiзму. У такому разi додавати ферментнi препарати в премiкси нерацiонально. Вiдомо, що в передшлунках жуйних доданi ферменти використовуються мiкрофлорою як звичайнi бiлки i втрачають свої ферментативнi якостi. Однак i молодняку, i дорослим тваринам слiд згодовувати ферментнi препарати, якщо корми мають високу ферментiнгiбуючу силу до певного травного ферменту. В iнших випадках згодовування ферментiв не поліпшує, а погiршує використання поживних речовин корму. Встановлено, що той самий фермент, отриманий з рiзних органiзмiв (грибiв, рослин, бактерiй, тварин, риб тощо) вiдрiзняється за своїми якостями. Це зумовлено особливостями вторинної i третинної структури його бiлкової молекули. Однак i дослiдники, i практики заперечують проти концепцiї нерацiональностi використання ферментних препаратiв у годiвлi тварин. Hа наш погляд, у таких випадках проявляється стимулююча дiя на продуктивнiсть не ферментiв, а бiологiчно активних речовин, що присутнi в премiксах: мiкроелементiв, гормонiв, антибiотичних речовин тощо, оскiльки в годiвлi використовують не чистi ферменти, а бактерiальнi ферментнi препарати, до складу яких входять не лише ферменти, а й iншi речовини. Завдання полягає не в тому, щоб згодовувати тваринам ферменти гiдролази (їх у здоровому органiзмi надлишок), а в тому, щоб забезпечити їх такими кормами, якi швидше й краще перетравлюються в присутностi ферментiв органiзму. Hа рiзнi корми, навiть за однакового їхнього хiмiчного складу, тi самi ферменти дiють по-рiзному. Рiзнi бiлки розщеплюються протеолітичними ферментами по-рiзному. Простi — швидше, нiж складнi, i т.iн. Отже, вiдповiдним добором поживних речовин для рацiону та певною обробкою кормiв можна значно посилити перетравнiсть останнiх ферментами самого органiзму. Бiостимулятори Цю групу речовин можна роздiлити на три пiдгрупи. До першої належать речовини, призначенi для побудови ферментiв. Це мiкроелементи, вiтамiни та деякi амiнокислоти. До другої — речовини, якi не беруть участi у побудовi ферментiв i не входять до структури бiокаталiзаторiв, але впливають на їхню активнiсть, змiнюючи молекули ферменту. До них належать гормони та деякi бiологiчно активнi речовини. До третьої пiдгрупи слiд вiднести препарати змiшаної дiї, тканиннi (бiогеннi) стимулятори. Отже, бiологiчно активнi речовини, що мають стимулюючi якостi, не можна прирiвнювати до бiокаталiзаторiв, тобто до ферментiв. Hайважливiшими серед мiкроелементiв є кобальт, мiдь, йод, марганець, цинк, молiбден, селен, хром, бор i фтор. Мiкроорганiзми в шлунково-кишковому трактi використовують кобальт для синтезу вiтамiну В12. Тому кобальтова недостатнiсть є не що iнше, як недостатнiсть вiтамiну В12. Кобальт активiзує перетравнiсть клiтковини кормiв. Мiдь iстотно впливає на синтез гемоглобiну. Вона входить до складу окисних ферментiв (цитохромоксидази, тирозинази тощо). Крiм того, сама мiдь є окислювачем. Проте надлишок мiдi пригнiчує дiяльнiсть лiпази, пепсину, уреази та дiастази. Солi мiдi дають iнсулiноподiбний ефект i спричинюють збiльшення тироксину в кровi тварин. Hа потребу тварин у мiдi впливає молiбден. Мiж ними спостерiгається антагонiзм, що його посилює присутнiсть фосфатiв. Йод є складовою тироксину. Йодзамiннi тироксини (дi-, три- i тетрайодтиронiни) стимулюють дiяльнiсть деяких ферментiв. Марганець необхiдний для росту та регуляцiї вiдтворних функцiй тварин. Hедостатнiсть його в кормах курей знижує несучiсть, мiцнiсть яєчної шкаралупи, виводимiсть курчат. Порiвняно багато марганцю мiститься в усiх грубих кормах. Цей елемент є кофактором багатьох ферментiв. Вiн бере участь у реакцiях дихання в мiтохондрiях клiтин. У органiзмi тварин марганець представлений у двовалентнiй формi. Вiн активує пептидази та аргiназу, посилює ефект iнсулiну та вiтамiну В1. Цинк входить до структури карбоангiдрази, яка розщеплює вугiльну кислоту на дiоксид вуглецю та воду. У кровi цинк мiститься переважно в еритроцитах. Вiн активує такi ферменти, як фосфатаза, уреаза, карбоксипентидаза, каротиназа тощо. Цинк мiститься в гормонi iнсулiнi та посилює ефект адреналiну. Багато цинку в тих органах, де вiдбувається iнтенсивний обмiн. Молiбден входить до складу ксантиноксидази та альдегiдроксидази. За великих доз його надходження в органiзм тварини знижується кiлькiсть мiдi в печiнцi. Токсичнiсть молiбдену в кормах компенсується пiдвищеним введенням у них мiдi. Вплив молiбдену на мiдь збiльшується пiд впливом фосфору. Виявлено, що вищою є кiлькiсть молiбдена в кормах, то менше його в тканинах тварин. Селен зв'язаний з бiлком i мiститься у мiкросомах клiтин. У бiохiмiчному вiдношеннi вiн поводиться, як сiрка цистину. Тваринам вiн потрiбний у дуже невеликих кiлькостях. Корм, що містить 10 мг селену на 1 кг сухої речовини, є отруйним. Селен нагромаджується у шкiрi та вовнi. Хром входить до складу рибонуклеопротеїдiв. Акумулюється вiн переважно в печiнцi та селезiнцi. Бор належить до бiогенних мiкроелементiв. Сiльськогосподарським тваринам вiн потрiбний у невеликих кiлькостях. Встановлено, що мiж обмiном фтору та залiза iснує прямий зв'язок. У великих концентрацiях фтор є отрутою, у складi фосфоритiв вiн менш токсичний, нiж фтористий натрiй. У тканинах тварин знайдено слiди таких мiкроелементiв: алюмiнiю, миш'яку, барiю, брому, нiкелю, кремнiю, стронцiю та ванадiю. Цi елементи виконують у тваринному органiзмi регуляторну функцiю, i незначна кiлькiсть їх у кормах є корисною. Головна функцiя вiтамiнiв — входження в молекули ферментiв для утворення активних центрiв даних бiологiчно активних речовин. Без вiтамiнiв органiзм не може побудувати молекулу ферменту. Так, у холодний перiод року й за недостатнього сонячного опромiнення потреба тварин у вiтамiнах збiльшується. Травоїднi тварини менш чутливi до браку вiтамiнiв групи В, нiж моногастричнi, тому що їхня шлунково-кишкова мiкрофлора здатна їх синтезувати. Але в мiкрофлорi можуть мiститися стафiлококи, що споживають такий вiтамiн, як В1, i вiн не надходить у кров. За годiвлi тварин свiжою рибою часто виникає нестача вiтамiну В1, адже в рибi мiститься фермент тiамiназа, що його руйнує. Окрiм того, потреба в цьому вiтамiнi завжди зростає, якщо в кормах мiститься багато жиру та вуглеводiв. Hедостатня кiлькiсть вiтамiну В2 знижує засвоєння бiлка та амiнокислот, особливо триптофану. Якщо цiєї амiнокислоти багато, потреба у вiтамiнi РР (нiкотиновiй кислотi) зменшується, оскiльки вiн синтезується з триптофану. Бiльш калорiйнi корми потребують пiдвищеної кiлькостi вiтамiну В3 (пантотенової кислоти). Вiдсутнiсть у кормах ненасичених жирних кислот спричинює ознаки, подiбнi до симптомiв В6-авiтамiнозу. Якщо корми бiднi на метiонiн, потрiбний вiтамiн В12, але синтезувати цей вiтамiн мiкрофлора здатна тiльки за наявностi кобальту. Висококалорiйнi корми потребують пiдвищеної кiлькостi вiтамiну В4 (холiну). За низького вмiсту протеїну в кормах необхiдно пiдвищити кiлькiсть iнозиту. Лiпонова (лiпоєва) кислота знижує потребу тваринного органiзму у вiтамiнах Е та С й захищає їх вiд окислення. Останнє слiд ураховувати при зберiганнi премiксiв. Hадмiрнi дози вiтамiну С спричинюють ураження пiдшлункової залози тварин. Якщо в кормах бракує вiтамiну А та каротину, синтез вiтамiну С в органiзмi рiзко знижується. У бiологiчнiй дiї вiтамiну С i вiтамiну РР багато спiльного. Один щодо одного вони є синергiстами, що слiд пам'ятати, складаючи рецептуру премiксiв. Бiологiчна активнiсть вiтамiну А втричi вища за бiологiчну активнiсть каротину. Hайактивнiшими є трансформи вiтамiну А та каротину. З усiх каротинiв найбiльш активним є бета-каротин. Вiтамiн А та каротин депонуються в органiзмi. Для птицi вiтамiн Д3 у 30 разiв активнiший за вiтамiн Д2. Hадлишок вiтамiну Д призводить до знекальцiювання кiстяка та пiдвищеного вiдкладання в органах i тканинах. Hайактивнiшою формою вiтамiну Е є альфа-токоферол. Вiн здатен затримувати окислення ненасичених сполук, у тому числi вiтамiну А та каротину. Вiн є також природним антиоксидантом. Вiтамiн Е бере участь в обмiнi речовин i вiдiграє велику роль в утвореннi м'язової тканини, що слiд брати до уваги, розробляючи премiкси для вiдгодiвельних тварин. Синтетичнi форми вiтамiну К (синкавiт, вiкасол тощо) для тварин є токсичними, але природний вiтамiн К такої якостi не має.

Loading...

 
 

Цікаве