WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Племінна справа у вівчарстві України - Реферат

Племінна справа у вівчарстві України - Реферат

Реферат на тему:

Племінна справа у вівчарстві України

Культурне вівчарство почало розвиватися в VI тисячолітті до нашої ери, понад 8 тис. років тому. Вівці й кози були одними з перших видів одомашнених тварин. Предками свійських овець є муфлон, архар та аргалі, які й нині зустрічаються в дикому вигляді. Поступово вівці, що в дикому стані були лише предметом споживання, перетворилися на засоби виробництва.

З цього моменту започатковується племінна справа як засіб покращання продуктивних якостей тварин.

Створення тонкорунного вівчарства з білим кольором вовни було розпочато багато століть тому. Батьківщиною сучасних мериносів вважається Іспанія. Близько тисячі років вона зберігала за собою монопольне право розводити овець і отримувала величезні мита від продажу тонкої вовни.

У середині ХVIІІ сторіччя заборону вивозити мериносів з Іспанії було відмінено, й тонкорунне вівчарство стало швидко розвиватися по всій Європі, особливо в Німеччині.

В Україні склалися чотири основні напрями вівчарства: тонкорунне, напівтонкорунне, грубововнове та напівгрубововнове.

Від тонкорунних овець одержують однорідну вовну, з якої виготовляють найкращі тонкі тканини, баранину й хутрові овечі шкури. В Україні цей напрям представлено двома породами: асканійською та прекос.

Напівтонкорунне характеризується виробництвом напівтонкої однорідної вовни й молодої баранини. Напівтонка вовна така ж цінна, як і тонка: з неї виготовляють трикотаж, напівтонкі та деякі технічні сукна. Цей напрям представлено такими породами: цигайська, чорноголова, ромни-марш і кросбреди.

Від грубововнових овець отримують грубу неоднорідну вовну, баранину, смушки, овечі шкури, молоко. В цьому напрямі виділяють такі групи тварин: шубні, смушково-молочні, м'ясо-сальні, м'ясо-вовно-молочні, м'ясо-вовнові. В Україні представлена одна група овець цього напряму: смушково-молочна (сокольська та каракульська породи).

Напівгрубововновий напрям характеризується універсальністю отриманої продукції (вовна, м'ясо, молоко, овечі шкури). До нього належать гірськокарпатські вівці вовно-молочно-смушкового напряму.

За останні роки в Україні створено:

Таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорунних овець.

Його створено внаслідок тривалої роботи за допомогою чистопородного розведення та широкого використання австралійських мериносових баранів. Генеалогічна структура його — це чотири австралізовані заводські лінії баранів.

Тварини нового типу характеризуються міцною конституцією, мають помірну складчастість шкіри, вирівняну вовну за довжиною й тониною в штапелі, чітку, напівкруглу звивистість, білий та світло-кремовий жиропіт. Вони раціональніше використовують поживні речовини корму в вовноутворенні. За продуктивністю та якістю вовни відповідають світовим стандартам.

Вівцематки мають середню живу масу 56,5–63,3 кг, настриг митої вовни — 3,62–3,96 кг за довжини волокна 9–11 см та виходу чистого волокна 48–52 відсотки.

Баранів-плідників нового внутрішньопородного типу широко використовують для поліпшення племінних та товарних стад асканійської тонкорунної породи, застосування яких збільшує настриг митої вовни на 0,2–0,4 кг з однієї голови.

Вівці асканійської породи є рекордистами у вовновій і м'ясній продуктивності серед мериносів з усіх тонкорунних порід овець світу. Серйозний недолік овець асканійської породи — незадовільна якість жиропоту. За кольором жиропоту вівці різні: зустрічаються тварини з жовтим, темним і коричневим відтінком жиропоту. Крім того, у багатьох овець спостерігається мозаїчність кольору жиропоту по тулубу, а також високе співвідношення жиру й поту: на одну частину жиру припадає 1,5–1,7 частини поту. За такого співвідношення жиропіт має незадовільну захисну якість. Найкращі стада овець цієї породи зосереджено в племзаводах "Красный чабан," "Асканія -Нова" Херсонської та "Атманай" Запорізької областей.

Харківський внутрішньопорідний тип овець у породі прекос.

Прекос — скороспіла м'ясо-вовнова тонкорунна порода овець. У Франції, де її вивели способом схрещування мериносів типу рамбульє з баранами лейстерської довгововнової породи, її називають "мерино-прекос", що означає скоростиглий меринос, у Німеччині — "мерино-фляйш", тобто м'ясний меринос. Прекоси виведено для одержання тонкої камвольної вовни і молодої баранини.

Під час виведення типу застосовували відтворювальне схрещування з використанням тварин породи прекос (материнська форма) та поліпшуючих порід: мерино-фляйш, австралійський меринос, полварс і корідель (батьківські форми).

Головні ознаки типу: жива маса баранів-плідників — 114,5 кг, ремонтних — 83,9, вівцематок — 64,1 кг; настригвовни у баранів-плідників — 6,6 кг чистої вовни, у маток — 2,7 кг за виходу чистого волокна — 56–57% тониною 60–66 якостей у баранів, 60–64 — у вівцематок; високі показники відтворення (плодючість вівцематок — 118–121%). Середня довжина вовни у баранів — 11,9, вівцематок — 9,9 см. Під час відгодівлі від шести- до восьмимісячного віку баранці підтримують інтенсивність росту на рівні 270–341 г за добу, маса туш на час забою у восьмимісячному віці — 18–22 кілограми.

У структурі типу створено два заводські типи та п'ять нових ліній баранів-плідників. Базові господарства щорічно вирощують 3,3–3,4 тис. голів ремонтних баранів.

Недоліком овець прекос є: незадовільна оброслість черева, висока петляста звивистість на череві та боках, сухість верхівок штапелю і вимитість вовни на спині внаслідок нестачі жиропоту або низької його якості.

Краще поголів'я овець породи прекос доглядають на племзаводі "Степок" Барвінківського району та в дослідному господарстві Інституту тваринництва УААН "Чувиріне" Вовчанського району Харківської області.

Цигайська порода — одна з найстародавніших у світі порід, але найчисленніша і найпоширеніша серед напівтонкорунних овець. Від них одержують напівтонку вовну, якісну баранину, молоко і відмінної якості овечі шкурки.

Жива маса баранів — 80–90, вівцематок — 50–55 кг. Вовна біла з грубуватого пуху, довжина — 8–10 см, вихід чистого волокна — 55–58%. Настриг вовни у баранів — 7–8, вівцематок — 3,5–4 кг. З цигайської вовни виготовляють кращі технічні сукна, термін використання яких у чотири рази довший, ніж сукон із вовни овець інших порід.

М'ясо цигайських овець смачне, ніжне, без неприємного присмаку герсинової кислоти. Ягнята під час нагулу дають добові прирости 200–300 г. Забійний вихід м'яса — 50–55% за середньої вгодованості.

Цигайська порода овець характеризується високою молочністю. За лактацію від вівцематки надоюють 80–100 кг молока із вмістом жиру 8%, а деякі дають до 200 кг. Молоко використовують для виготовлення бринзи.

Плодючість цих овець висока: 140–170 ягнят на 100 вівцематок. Краще поголів'я таких овець тримають на племзаводі "Чорноморський" Сакського району АР Крим.

Закарпатський внутрішньопородний тип овець у породі прекос.

Над виведенням типу працювали протягом 15 років. Вихідним поголів'ям при цьому були тонкорунно-грубововнові помісі, на яких використовували і угорських камвольних, і радянських мериносів, і асканійську тонкорунну та прекос, а на завершення — австралізованих алтайську та асканійську породи.

Вівці нового типу мають високі продуктивні показники, міцну конституцію, добре пристосовані до місцевих умов, здатні ефективно трансформувати поживні речовини корму в продукцію, стійко передавати нащадкам свої цінні ознаки.

Середня жива маса вівцематок становить 57–58, настриг митої вовни — 2,8–3,1 кг, за виходу 53–55%. Вовна міцна зі світлим жиропотом, вищим, ніж у прекосів, коефіцієнтом вовнистості.

Використання баранів нового типу дало можливість довести кількість вовни І класу (за довжиною) в господарствах Закарпатської області до 95%. Генеалогічна структура — дві лінії баранів-плідників.

Loading...

 
 

Цікаве