WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Особливості утримання індиків - Реферат

Особливості утримання індиків - Реферат

Реферат на тему:

Особливості утримання індиків

Приміщення для індичат у перші дні життя повинно бути добре освітлене. На кожні 10 м підлоги потрібна приблизно одна електролампа потужністю 150 Вт. У перший тиждень лампи працюють цілодобово, потім поступово (до місячного віку індичат) — до І5—І7 год/добу, і їх замінюють лампами потужністю 50 Вт. Готуючи приміщення, слід брати до уваги щільність посадки. У перший місяць вирощування на І м2 підлоги розміщують не більш як 15 голів, до 2-місячного віку — 8—10, а старше — 5—6 голів. Не можна забувати, що скупченість птиці призводить до відставання в рості й сприяє виникненню захворювань. З другого тижня у теплу й суху погоду індичат можна випускати на вигул на 15—20 хв, поступово подовжуючи термін. Не слід випускати їх ранком по росі чи одразу після дощу, бо вони швидко намокають і можуть застудитися, що для більшості з них становить смертельну небезпеку. Найбільше індичата бояться сирості. Їх не можна утримувати на сирій холодній підлозі, прогулювати на сирій землі й протягах. У годівницях на вигулі має бути сухий корм, проте не можна забувати й про напувалки. У приміщеннях, а також під навісом, де індичата гуляють удень, на висоті 45—50 см від підлоги чи землі облаштовують сідала з розрахунку 30—35 погонних сантиметрів на 1 голову. Бруски для сідал мають бути із заокругленими краями, відстань між ними — 40—50 см. Сідалами індичата починають користуватись у віці 1—1,5 міс. Вирощувати індичат під квочкою значно легше. Одна індичка може мати виводок з 15—20 індичат. Вона їх оберігає, обігріває, учить знаходити корм і воду, захищає від хижаків і негоди. Індички піклуються про індичат: водять їх до 50—60-денного віку, тобто протягом найважчого періоду їх вирощування. Звісно, це не означає, що виводок треба кинути напризволяще. За ним треба постійно спостерігати. Індичок годують тричі на день, а індичат частіше, відповідно до їхнього віку. Для індичок з індичатами слід відвести сухе й тепле місце. Якщо індичці не вдалося вивести власних індичат, то до неї можна підпустити індичат, виведених в інкубаторі. Роблять це вночі, обережно, щоб її не злякати, підпускають не всіх одразу, а по одному-двоє. За станом здоров'я і поводженням індичат уважно стежать, відсаджуючи вчасно слабких і призначаючи їм кращу годівлю. Одним із головних елементів утримання індичок є правильна організація їхньої годівлі, мета якого — знизити собівартість м'яса і підвищити рентабельність індиківництва. Індички відрізняються від інших видів птиці високою вимогливістю до годівлі, особливо в молодому віці. Доброякісні різноманітні корми повинні містити всі необхідні поживні речовини: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мікро- та макроелементи. Основними поживними речовинами корму є протеїни (білки). Білок служить найважливішим структурним та біологічно активним матеріалом, який бере участь у всіх фізіологічних процесах організму. У процесі травлення протеїни розщеплюються на амінокислоти і в такій формі засвоюються організмом. Цінним джерелом протеїну для птиці служать зернові корми і продукти їхньої переробки. Вони забезпечують від 30 до 70% потреби організму в протеїні. Із зерна злакових найбільш біологічно повноцінними є протеїни вівса та гречки. Повніше відповідає потребам птиці (дорослої — майже на 100%) в амінокислотах очищений від плівок овес. Зерно злакових є переважно енергетичним кормом; зерно бобових містить у 2—3 рази більше сирого протеїну, однак його енергетична цінність помітно нижча, ніж у зерна злаків. Поєднання в раціонах молодняку і дорослої птиці бобових і злакових кормів дає хороші результати. Макуха і шроти (соєвий, соняшниковий, ріпаковий, лляний, арахісовий та ін.) — це відмінні білкові добавки до злакових кормів. Вони містять 30—40% протеїну, багаті на всі незамінні амінокислоти. Джерелом усіх незамінних амінокислот є білковий корм тваринного походження, який являє собою найціннішу складову раціонів для всіх видів сільськогосподарської птиці. Амінокислоти, потрібні організму для побудови білків власного тіла і утворення продукції, мають надходити з кормом рослинного і тваринного походження. Потребу індичок у протеїні приблизно на 1/3 слід покривати за рахунок білкових кормів тваринного походження. Формуючи раціон молодняку, слід пам'ятати, що молочні продукти містять мало оргініну і гліцину. Найціннішими білковими кормами для сільськогосподарської птиці є рибне та кров'яне борошно, також свіжа кров. Вони багаті на всі незамінні амінокислоти. У м'ясному та м'ясо-кістковому борошні трохи менше, ніж у рибному, міститься гістидину, лізину, метіоніну і триптофану. Крім того, у м'ясному борошні не вистачає гліцину для молодняку. Особливості кормів тваринного походження полягають у тому, що надлишок тих чи інших амінокислот у них не буває надміру великий, як у рослинних. Такі корми дорожчі й дефіцитніші, тому вони мають становити в раціоні не менше 10% загального обсягу. Норми тваринних кормів можна знизити до 3—5%, а в деяких випадках виключити зовсім за рахунок точнішого балансування амінокислотного складу раціону і введення в них мінеральних речовин, вітамінних препаратів, мікроелементів, різноманітних добавок. Важливу поживну частину кормів для птиці становлять жири. Біологічна цінність їх полягає ще й у тому, що вони містять низку таких жирних кислот, які не утворюються в достатній кількості і є певною мірою незамінними. Жири беруть активну участь у загальному обміні речовин, підвищують яйценосність індичок, активізують ріст оперення і забезпечують високу товарну якість тушок. Жир відкладається під шкірою (підшкірний жир) і у черевній порожнині (внутрішній жир) птиці. На відміну від м'язів тварин, м'язова тканина птиці не містить жирових відкладень. Цим значною мірою пояснюються високі дієтичні якості пташиного м'яса. У тушках індиків першого сорту жир становить 21% їстівної частини, а в тушках індичок — 28. Потреба племінних індичок у жирі дорівнює 3,5—4,3% усього раціону. Для індичат, вирощуваних на м'ясо, цю кількість можна збільшити до 5—6% — м'ясо стане ніжнішим і соковитішим. Якщо потрібну кількість жиру не вдається забезпечити за рахунок основних кормів раціону, до останнього треба додавати сало, рослинну олію та інші жири, причому вони мають бути доброякісними, неокисленими. Однак жири погано перетравлюються, і якщо вміст їх у раціоні перевищує 7%, ріст індичат затримується. Риб'ячий жир вводять до раціону в обмеженій кількості, через те що він додає м'ясу специфічного присмаку й запаху. За два тижні до забою птиці його виключають з раціону повністю. Основними джерелами жиру є макуха, шроти, зерно бобових, кукурудзи, тваринні корми, рослинні й тваринні жири. Згодовування кукурудзи, трав'яного борошна та жиру надає тушкам жовтуватого відтінку. Овес, ячмінь, соєвий шрот є "відбілюючими" кормами, введенням їх до раціону досягають забарвлення м'яса у білий колір. Гарні тушки індичок можна одержати, використовуючи в заключний період відгодівлі (останні два тижні перед забоєм) суміші вівса. Індичат можна відгодувати за 4 місяці і навіть за менший термін. Для цього застосовують інтенсивні способи відгодівлі й утримання птиці без вигулів — у клітках і на глибокій підстилці. Велика кількість жиру (І9,5%) міститься в жолудях. Індички люблять жолуді й горіхи, використання цих продуктів у відгодівлі дає змогу отримати гарні тушки з відмінними смаковими якостями. Велике значення у відгодівельних раціонах індичок мають вуглеводи, особливо крохмаль і цукор. Основні їх джерела — зелені (як свіжі, так і в сухому вигляді) та зернові корми. Невелика кількість клітковини як механічний засіб для перетравлювання більш цінних поживних речовин потрібна індичкам будь-якого віку. Практично допустимими дозами сирої клітковини можна вважати 3,5—9%, оптимальними — 4—5,5. Багаті на клітковину корми (сіно, солома, пересохла трава) непридатні для індичат у перші 2—4 тижні. У цьому віці треба особливо уважно стежити за тим, щоб не допустити закупорки їхнього травного тракту. Таке часто трапляється, коли індичатам згодовують непросіяний овес, ячмінь та інші корми з великим вмістом клітковини. Потребу молодняку в клітковині треба задовольняти за рахунок звичайних кормів раціону — ніжної, дрібно нарізаної зелені в кількості 3,5—5,5%. Важливу роль у регулюванні обмінних процесів організму птиці відіграють мінеральні речовини та мікроелементи. Вони входять до складу всіх тканин тіла. Необхідними нормованими речовинами для індичок є кальцій, фосфор та марганець. Нестача чи неправильне співвідношення цих трьох елементів, іноді в сполученні з браком вітамінів, призводить до патологічного розвитку кістяка. Кальцій потрібен для згортання крові, а також служить основним елементом у формуванні шкаралупи яєць. Кальцій та фосфор необхідні для побудови кісткової тканини. Найоптимальніший для індичат рівень кальцію становить 2% за наявності в раціоні 0,55% неорганічного фосфору. Багатими джерелами кальцію є черепашка, вапняк, кісткове борошно. Значна кількість фосфору міститься у кормах рослинного походження, м'ясо-кістковому та рибному борошні. Надлишки фосфору в раціонах індичок небажані, тому такі добавки варто вводити обережно, норми ж кальцію та фосфору рекомендуються такі: кальцію у віці 1—60 днів у середньому 1,9—2,1%, 60—120 днів — 2,7, у племінний період — 2,3%; фосфору у віці 1—60 днів у середньому 1,0%, 60—120 днів — 1,5, у племінний період — 0,8%. Нестача марганцю в раціоні племінної птиці призводить до загибелі зародків, зниження виводимості, а також до захворювання на перозис індичат до двох- місячного віку. У раціоні сільськогосподарської птиці, крім кальцію, фосфору, натрію та марганцю, повинні міститися в різних мікродозах хлор, сірка, йод, магній, цинк, мідь, залізо, кремній та кобальт. Тваринному організмові для нормальної життєдіяльності потрібні вітаміни, які належать до біологічно активних речовин. Більшість їх в організмі птиці не синтезуються і мають надходити з кормом. До браку вітамінів індики особливо чутливі.

Loading...

 
 

Цікаве