WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Особливості ранньовесняного підживлення озимої пшениці - Реферат

Особливості ранньовесняного підживлення озимої пшениці - Реферат

Реферат на тему:

Особливості ранньовесняного підживлення озимої пшениці

До початку весняно-польових робіт спеціалістам господарств слід провести обстеження площ озимої пшениці, озимого жита, озимого ячменю на предмет їх перезимівлі та визначити стан їх зрідженості. Рекомендується так ремонтувати площі озимої пшениці з відповідною щільністю стеблостою: 220—300 рослин/м2 підлягають підсіву, менше 220 — пересіву. Підсів проводять в основному ярим ячменем. Насіннєві ділянки особливо цінних сортів з густотою в межах 200 рослин/м2 доцільно залишити без підсіву. Підсів і пересів ранніми зерновими культурами доцільно проводити у перші два-три дні польових робіт з нормою висіву, щоб на час дозрівання забезпечити одержання продуктивних стебел не менш як 600—800 шт./м2. На легких і неущільнених грунтах необхідно підсівати дисковими сівалками, на середньоущільнених — дисковими сівалками зі спеціальними пристосуваннями для поглиблення загортання насіння, а на значно ущільнених — сівалками СЗС-2,1 та зі знятими культиваторними лапами. Посівні ділянки слід закоткувати кільчастими котками. Важливим резервом підвищення врожайності та якості зерна озимої пшениці є весняно-літнє підживлення рослин азотними добривами. В Україні лише за рахунок підживлення прогнозної площі озимої пшениці мінеральними добривами можна додатково одержати 1,3—2,0 млн т зерна. Підживлення озимої пшениці навесні азотом у нормі 30 кг/га д.р., за багаторічними даними науково-дослідних установ, забезпечує підвищення врожаю у Степу — на 2–3 ц/га, а в Лісостепу та на Поліссі — на 2–5 ц/га. Ранньої весни вміст азоту у верхніх шарах грунту здебільшого не задовольняє потреб озимої пшениці для активного росту, особливо якщо її вирощують після кукурудзи на силос і стерньових попередників. У цей період рослини відчувають гостру нестачу азоту і добре реагують на його внесення, оскільки він як найрухоміший елемент живлення частково засвоюється рослинами з осені, частково вимивається з верхніх шарів грунту талими водами, а мікробіологічні процеси в цей період внаслідок браку достатньої кількості тепла не проявляють себе. Рослини ж, відновивши вегетацію, активно розвиваються і потребують багато поживних речовин, й особливо азоту. Якщо вони приречені на азотне голодування в період органогенезу — процесу утворення органів, коренева система в них розвивається слабо, і вони закладають менше колоскових горбків. Унаслідок цього, якщо навіть у наступні фази розвитку рослин для них створюються сприятливі умови, врожай буває низьким. Тому весняне азотне підживлення в усіх господарствах є одним з обов'язкових прийомів вирощування пшениці. Зазвичай кожен кілограм діючої речовини азотних добрив, внесений у цей час, оплачується 8–10 кг додаткового врожаю пшениці. Ефективність строків та способів підживлення мінеральними добривами великою мірою залежить від стану посівів, попередників, основного внесення добрив, типу грунту тощо. Слабкі посіви краще підживлювати аміачною селітрою поверхневим способом по мерзло-талому грунту, зокрема на полях з вирівняною поверхнею, де добрива не змиватимуться під час танення снігу. Запізнення з підживленням призводить до зменшення врожаю. У наших дослідах у південно-західному Лісостепу на темно-сірих опідзолених грунтах приріст урожаю (4 ц/га) одержано від внесення азотних добрив у формі аміачної селітри в дозі 30 кг/га д.р. А за підживлення аміачною та кальцієвою селітрою на фоні Р30К30N30 спостерігався найвищий приріст урожаю (5,2—5,0 ц/га). До того ж, на цих варіантах підживлення вміст сирої клейковини в зерні збільшився на 2,5–3,8%, сила борошна — на 4,8 од. а., склоподібність — на 6–9%. Загальна оцінка хліба підвищилася з 4 до 5 балів. Слід пам'ятати, що добре розвинуті, розкущені посіви на удобрених грунтах підживлювати ранньої весни поверхневим способом азотними добривами недоцільно. Азот, внесений рано, посилює весняне кущіння, внаслідок чого посіви ще дужче загущуються, мінеральні добрива і волога використовуються для живлення паразитичних непродуктивних пагонів, що призводить до ослаблення продуктивних стебел рослин. Ранньовесняне поверхневе підживлення таких посівів часто зовсім не дає приросту врожаю або навіть знижує його. Такі посіви треба підживлювати азотом кореневим способом. Цей спосіб підживлення озимих здійснюють зерновими сівалками СУК-24 або СЗ-3,6 в агрегаті з боронами впоперек посіву наприкінці весняного кущіння, коли визначаться продуктивні пагони і внесені добрива буде використано для формування врожаю. За цього способу мінеральні добрива загортають у вологий шар грунту на глибину 4—5 см, а борони, що йдуть в агрегаті з сівалкою, добре розпушують верхній шар грунту, створюючи нормальні умови для процесів нітрифікації, росту і розвитку рослин. Досліди, закладені в багатьох господарствах Київської області, показали, що кореневе підживлення в середньому дає 2 ц/га приросту зерн, порівняно з поверхневи, та наступним боронуванням. У наших дослідженнях, проведених у південно-західному Лісостепу в середньому за три роки при підживленні озимої пшениці кореневим способом у дозі N30P30K30 на кожному гектарі одержано додатково 5,9 ц зерна, тобто на 2,5 ц/га більше порівняно з підживленням при поверхневому внесенні добрив. У районах достатнього та надмірного зволоження ефективність поверхневого способу підживлення подібна до кореневого. У дослідах Чернігівської сільськогосподарської дослідної станції на дерново-підзолистому грунті (Полісся) за підживлення озимої пшениці аміачною селітрою (N40) поверхневим способом по мерзлому грунту одержали приріст зерна 8,1 ц/га, а прикореневим — 7,1; сечовиною — відповідно, 7,5 і 6,1 ц/га. При цьому в роки з недостатнім зволоженням верхнього шару грунту (1974 і 1975) деяка перевага спостерігалася за прикореневого способу підживлення, зокрема сечовиною. У вологі, типові для Полісся, роки найвищий ефект одержали від поверхневого внесення добрив, зокрема аміачної селітри. За даними Тернопільської сільськогосподарської дослідної станції (лісостепова зона — чорнозем глибокий малогумусовий), поверхневе або прикореневе підживлення азотом (N40) на фоні Р60К60 (основне) забезпечило, в середньому, однаковий приріст зерна — відповідно, 5,6 і 5,5 за врожаю на контролі 5,1 ц/га. Від весняного підживлення рослин повними добривами в нормі N40Р60К60 поверхневим або прикореневим способом приріст зерна становив, відповідно, 5,9 і 6,5 ц/га. Таким чином, у зоні достатнього зволоження весняне підживлення рослин поверхневим або прикореневим способом забезпечує близький ефект. Тут доцільно вміло поєднувати різні способи підживлення рослин залежно від зволоження грунту, стану рослин, наявних засобів та строків надходження добрив у господарствах. Для підживлення у цій зоні можна використовувати різні форми азотних добрив. За даними Інституту землеробства і тваринництва західних районів країни, від весняного підживлення озимої пшениці азотними добривами (N30 на фоні Р45К45) у формі аміачної селітри, хлористого амонію чи сечовини в середньому за три роки приріст зерна становив 4,4—5 ц/га за врожаю на фоні 22,7 ц/га. При цьому поліпшувалась якість зерна — вміст білка підвищувався на 0,6—1%, клейковини — на 2,5–4,3 порівняно з цими показниками на фоні Р45К45 —10,0 і 22,2%. На чорноземах опідзолених хлористий амоній дав найбільший приріст зерна, інші форми азотних добрив були рівноцінні. На дерново-середньопідзолистих грунтах Івано-Франківської та Житомирської сільськогосподарських дослідних станцій аміачна селітра і сечовина були рівноцінні, а на дернових опідзолених Закарпатської, дерново-підзолистих Чернігівської сільськогосподарських дослідних станцій сечовина — менш ефективна. І це треба врахувати на місцях при визначенні форм азотних добрив для підживлення. У дослідах Інституту землеробства (на сірих опідзолених грунтах) від підживлення озимої пшениці аміачною селітрою одержали приріст зерна, в середньому, 7,7 ц/га, хлористим амонієм — 8,6, сульфатом амонію — 8 і натрієвою селітрою — 10,4 за врожаю без добрив — 23,7 ц/га. Отже, підживлення озимої пшениці різними формами азотних добрив навесні значно підвищує врожай зерна та поліпшує його якість. У лісостепових і поліських районах та на еродованих грунтах застосовують вищі норми добрив, ніж у степовій зоні на незрошуваних землях; в умовах поливу норми добрив збільшують в 1,5—2 рази. При підживленні сортів, стійких проти вилягання, норму азотних добрив можна збільшувати, що позитивно впливає на врожай та якість зерна. Обов'язковою умовою високої ефективності підживлення є ретельне подрібнення, змішування та рівномірний розподіл добрив по площі. Ефективність підживлення значною мірою залежить від строків внесення добрив. При весняному підживленні найкращі результати дає раннє внесення добрив — по мерзлому грунту. Поживні речовини добрив, внесених після розмерзання грунту, можуть проникати в нижні його шари тільки разом з опадами. Тому внесення добрив по мерзлому грунту особливого значення набуває в областях з недостатньою кількістю опадів у весняний період. У степових районах республіки добрива, внесені для підживлення навіть в ранні строки, надто посушливої весни, далеко не повністю розчиняються і тому використовуються рослинами лише частково. У цих районах доцільно підживлювати пшеницю ще раніше. Тут нерідко взимку в результаті потепління поля звільняються від снігу. Цей час і використовують для підживлення пшениці на рівних за рельєфом полях. За буйного розвитку озима пшениця схильна до вилягання. Підживлення ж фосфорно-калійними або калійними добривами підвищує її стійкість при виляганні та знижує ураженість іржею. Оптимальною дозою азотних добрив для весняного підживлення є 3—45 кг/га, а в разі необхідності і за достатнього зволоження — 30 кг/га поживної речовини NРК. Для підживлення озимини з місцевих добрив слід широко використовувати гноївку — по 3—4 т/га, пташиний послід по 5—6 ц/га., перегній-сипець — по 4—5 т/га. Гноївку та місцеві добрива слід вносити безпосередньо перед боронуванням посівів озимої пшениці. Підживлювати передусім слід озимі, під які з осені зовсім не вносили добрив або вносили мало. На удобрених з осені полях насамперед має підживлюватися пшениця з нормальною густотою і зріджена, а вже потім добре розкущені посіви. Підживлені навесні рослини пшениці після перезимівлі швидко поправляються, добре ростуть і продуктивніше використовують запаси грунтової вологи. Колос у таких рослин буває довшим, а зерно крупнішим, порівняно з непідживленими рослинами. Строки весняного підживлення дуже короткі, тому треба використовувати на цій роботі всі наявні засоби механізованого внесення добрив. З цією метою слід застосовувати високопродуктивні навісні тукові сівалки та розкидачі добрив. Найбільш високопродуктивним є проведення підживлення за допомогою літаків. Крім того, літаки можуть розсівати добрива і в той час, коли по талому грунту неможливе пересування тракторних та інших наземних агрегатів. Для внесення гноївки застосовують гноївкорозкидачі, а перегною-сипцю — гноєрозкидачі.

Loading...

 
 

Цікаве