WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Особливості біології розвитку сисних шкідників хмелю та заходи захисту від них - Реферат

Особливості біології розвитку сисних шкідників хмелю та заходи захисту від них - Реферат

Реферат на тему:

Особливості біології розвитку сисних шкідників хмелю та заходи захисту від них

За період росту й розвитку хмелю проти хмелевої попелиці та павутинного кліща доводиться проводити 4–5 обприскувань інсектоакарицидами. Важливе значення при цьому має ефективність препаратів. Щорічне інтенсивне застосування хімічних препаратів на хмелю призводить до прискорення відбору стійких рас, змушує підвищувати норми витрати препаратів та періодично міняти їх.

Вирощуванням хмелю нині займаються 122 господарства в 9 областях та 32 районах України. На жаль, жодне з них не може виростити високоякісну продукцію без застосування захисних заходів. У період росту й розвитку хміль пошкоджує понад 40 видів шкідників, 10–12 видів яких щороку на 25–30 (а в окремі роки на 40–50%, а то й більше) знижують урожай, погіршують технологічну якість продукції.

Особливо небезпечними є сисні шкідники: хмелева попелиця та павутинний кліщ. Якщо не вжити захисних заходів, урожай повністю загине.

Хмелева попелиця — Phrodon humuli Sehr. Ряд рівнокрилі — Homoptera, Родина попелиць Aphididae.

Хмелева попелиця належить до найнебезпечніших шкідників хмелю. Це дводомний, або мігруючий, вид. Попервах хмелева попелиця живиться соком рослин, на яких зимують яйця й розвиваються перші її покоління. Це рослини з роду Prunus (слива, абрикос, терен, алича). Проміжний "годувальник" — хміль, на якому попелиця живиться і розмножується влітку.

Упродовж вегетаційного періоду хмелева попелиця розвиває на обох рослинах низку циклів поколінь, які різняться одне з одним фізіологічними та морфологічними особливостями.

Зимують яйця хмелевої попелиці на одно-дворічних пагонах, а також на прикореневій порослі сливи, аличі, терну, біля бруньок, у складках кори тощо.

Свіжі відкладені яйця попелиці зелені, але з часом вони стають чорними з блискучою поверхнею, еліпсоїдної форми. Відкладає попелиця 1–2 яєць, а то й по кілька за бруньками та біля них. Протягом зими близько 25–35% відкладених яєць гине від різких коливань температури та інших несприятливих умов. Значну їх кількість скльовують синиці.

Навесні, за температури 8...10°, із яєць, що перезимували, відроджуються темно-зелені личинки попелиці. Вихід личинок здебільшого збігається з періодом розсування лусок на бруньках і дальшим утворенням зеленого конуса. Личинки спочатку живляться на бруньках, а згодом, коли розпускається листя, на нижньому боці листочків слив. Через 13–15 днів, залежно від погоди, вони після чотирьох линьок перетворюються у дорослих живородних самок, яких називають засновницями, або фундаторками, оскільки ці личинки зі своїми нащадками утворюють перші поселення попелиць на прунусових.

Засновниці — близько 2,5 мм завдовжки, безкрилі, яйцеподібної форми. П'ятичленикові вусики та ніжки порівняно короткі. Попелиці, що вийшли з яєць, як і їхні нащадки, — низка дальших поколінь, що розвиватимуться на сливах і хмелю аж до осені — всі винятково самиці, які розмножуються без запліднення, партеногенетично і, до того ж, живородно (тобто не відкладають яєць, а народжують личинок).

Засновниці, за два-три тижні свого життя народжують близько 100 личинок. Вони висмоктують сік із листочків прунусових дерев і через 12–14 днів знову перетворюються на дорослих, що тепер уже є звичайними безкрилими партеногенетичними самками; ті, своєю чергою, починають розмножуватися так само.

Безкрилі партеногенетичні самки (завдовжки 2,4 мм) дещо тонші за фундаторок, мають довші ноги та вусики. На лобних горбиках і перших члениках вусиків є по випнутому вперед зубчику — характерна ознака цього роду попелиць.

Протягом квітня й травня попелиці на прунусових розвивають 2–4 покоління. Внаслідок висмоктування соків листя слив, терну, аличі або абрикоса скручується донизу, пагінці викривлюються і перестають рости. Певна частина личинок попелиць передостаннього покоління на сливах, а в останньому поколінні майже всі личинки розвиваються в німф, які мають зародки крил. Після останнього линяння німфи перетворюються на крилатих самок, які теж є партеногенетичними та живородними. Ці форми називають розселювачками, або емігрантками.

Розселювачки (емігрантки) темно-зеленого кольору, 1,9 мм завдовжки, з двома парами болончастих крилець. Очі — буро-червоні, вусики та ноги — чорні.

З'являються розселювачки на хмелю, якщо весна тепла й дружна, в 2–3-й декаді травня. Проте найчастіше переліт попелиць із прунусових на хміль починається з початку червня, хоча окремі крилаті особини перелітають навіть у липні.

Масовий переліт триває 2–3 тижні та закінчується у 2-й декаді червня. Попелиці перелітають на віддаль 1–1,5 км, а за вітром і далі.

Розселювачки, що перелетіли на хміль, сідають на наймолодші частини рослини: верхні листочки та верхівки пагінців. Тут попелиці часто ховаються в зморшках листочків, їх можна не помітити. Після живлення соками хмелю розселювачки народжують 20–30 личинок. Через два тижні з цих личинок розвиваються звичайні безкрилі партеногенетичні живородні самки (літня форма), відмінні від подібної форми на сливах лише меншими розмірами та світлішим забарвленням.

Літні партеногенетичні самки за 20–28 днів народжують близько 100 личинок. До осені на хмелю розвивається 6–9 поколінь попелиці.

Якщо боротись із попелицями з недостатньою наполегливістю, то вони за сприятливих умов розмножуються і заселяють усі кущі хмелю — знизу до самого верху.

Попелиці оселяються з нижнього боку листків хмелю. На старих листках вони містяться на платівці вздовж жилок, на молодих — у зморшках листків, а на шишках — поміж лусок. За масового розмноження попелиці іноді рясно вкривають листя, молоді стебла та шишки.

Попелиця має колючо-сисний ротовий апарат і завдає величезної шкоди хмелю, висмоктуючи соки. Внаслідок цього тканини деформуються під впливом ферментів слини шкідника. Рослини знесилюються, порушується обмін речовин, листя жовкне й засихає, квітки відмирають, шишки буріють і втрачають свою якість. Крім того, хміль зазнає шкоди від екскрементів попелиці, які у вигляді рідкої рідини, так званої медвяної роси, потрапляють на поверхню листків нижчих ярусів, на стебла, на шишки та вкривають їх блискучою плівкою. За вологої погоди на цих липких виділеннях розвивається сажистий грибок — чорнота. Вона суцільною плівкою вкриває листя, стебла, шишки, уповільнюючи асиміляцію та дихання. Чорні листки перегріваються на сонці, жовкнуть, засихають і опадають. Шишки, вкриті медвяною росою, стають липкими, а потім чорніють і втрачають цінність. За масового розмноження попелиці врожай хмелю знижується на 50% і більше або може загинути повністю. Сильно пошкоджені попелицею хмільники знесилюються і навіть наступного року дають низький врожай. Найсприятливіша для розвитку попелиці температура — 17...20°, з високою (понад 60%) вологістю повітря.

Наприкінці серпня або на початку вересня, коли умови для дальшого розвитку попелиці на хмелю стають менш сприятливими, серед осіннього покоління знову з'являються крилаті живородні, портеногенетичні самки-ремігрантки, які зовні дуже подібні до розселювачок. Ремігранток називають статевоносками. Вони перелітають на первинні кормові рослини — прунусові дерева і народжують по 7–15 личинок, які живляться пластичними речовинами сливи, аличі тощо, а після четвертого линяння перетворюються на самок-яйценосок.

Самки-яйценоски безкрилі, 1,5–2 мм завдовжки, подовжено-яйцеподібної форми, жовтувато-зеленого кольору, гомілки задніх ніжок потовщені та темнозабарвлені.

Через 1–1,5 тижня після народження яйценосок на хмелю з'являються самці.

Крилаті самці зовні дуже схожі на самок, але менші та округліші. Самці перелітають на сливи, аличу, абрикоси та паруються з яйценосками, які після цього відкладають 6–12 яєць.

Павутинний кліщ — Tetranycuhs urticae Koch. Родина павутинні кліщі — Tetranychidae. Ряд кліщі — Acariformes.

Loading...

 
 

Цікаве