WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Оперативне лікування зміщення сичуга вправо - Реферат

Оперативне лікування зміщення сичуга вправо - Реферат

Реферат на тему:

Оперативне лікування зміщення сичуга вправо

Зміщення сичуга вправо характеризується тим, що названий орган розширюється і, відхиляючись від свого звичайного положення, розміщується між правою черевною стінкою і петлями кишківника. У подальшому поряд із розширенням зміщеного сичуга інколи виникає і його заворот вліво або вправо. Захворювання у тварин, як правило, перебігає тяжко й часто закінчується смертю. Захворювання виникає переважно в стійловий період утримання тварин і, зазвичай, у березні, квітні й травні. Сприятливими факторами виникнення захворювання є виразки сичуга, стеноз пілоруса, абомазит, перитоніт, а також тривала ацетонемія. У патогенетичному плані розрізняють паралітичну і механічну форми зміщення сичуга вправо. До того ж, як перша, так і друга, форми можуть призводити до завороту сичуга. Паралітична форма зміщення сичуга найчастіше є результатом неглибоких виразок, що виникають за тривалої ацетонемії або як наслідок повільного накопичення піску в сичузі з одночасним розвитком у ньому хронічного запального процесу. Дещо рідше до цієї форми захворювання призводить тромбоз (інфаркт) судин, які межують зі старими виразками слизової оболонки сичуга. Паралітична форма зміщення сичуга розвивається повільно, тварина хворіє тижнями, навіть місяцями, часто настає повний параліч сичуга з наслідками, які з цього випливають. Механічна форма зміщення сичуга, навпаки, виникає раптово, клінічні ознаки захворювання більш виражені, хвороба супроводжується надмірним розширенням органа. Виникнення цієї форми захворювання пов'язане як з поїданням великої кількості піску або землі, так і з наявністю великих виразок у ділянці пілоруса. Як паралітична, так і механічна, форми захворювання характеризуються значним розширенням і зміщенням сичуга вправо. Якщо тварин вчасно не прооперувати, то, як було зазначено вище, може настати заворот сичуга з поворотом його навколо своєї осі від 180° до 450°. Цей заворот має зазвичай форму "гвинта з правобічною або лівобічною різьбою" відносно осі сичуга (рис. 2). Атонія та порушення евакуації кормових мас спричинюють накопичення в сичузі великої кількості вмісту та газів. Останні зумовлюють зміщення органа каудо-дорсально, а велика кількість рідкого вмісту — заворот сичуга. Виникнення патології призводить до порушення травлення та евакуації вмісту по шлунково-кишковому каналу. Застій і загнивання кормових мас у передшлунках спричинюють відмирання мікрофлори, зниження концентрації летких жирних кислот, накопичення в сичузі аміаку, біогенних амінів та інших ендотоксинів, порушується всмоктування іонів хлору і виникає дефіцит їх у крові (гіпохлоремія) та сечі (гіпохлорурія), розвивається метаболічний алкалоз. Гниття білкових компонентів корму в сичузі та кишківнику призводить до накопичення великої кількості токсичних продуктів; відбувається швидка інтоксикація життєво важливих органів (печінки, нирок) і систем (нервової, серцевої, серцево-судинної, імунної). Порушуються основні функції печінки (знешкоджувальна, пігментна, білоксинтетична) та її структура (жирова й білкова дистрофія). У сироватці крові різко зростає активність гепатоспецифічних ферментів, а в крові накопичуються сечовина і креатинін, що є ознакою порушення екскреторної функції нирок. У хворих тварин знижуються фільтраційна здатність клубочків і реабсорбційна — канальців, що призводить до протеїнурії, глюкозурії, гематурії. Клінічні ознаки зміщення сичуга залежать від швидкості розвитку хвороби, ступеня збільшення органа й завороту його. Наявність або відсутність завороту впливає на перебіг захворювання, тому зміщення сичуга вправо поділяють на просте зміщення без завороту та зміщення із заворотом. Просте зміщення сичуга вправо без завороту перебігає гостро і характеризується різким зниженням апетиту, уповільненням ремигання, зменшенням надоїв та схудненням. Пригнічення загального стану настає через два дні після виникнення захворювання. Згодом воно посилюється, розвиваються атонія та різке пригнічення, анорексія (зменшення або відсутність апетиту) та агалактія (відсутність виділення молока). Температура тіла тварини найчастіше залишається в межах фізіологічної норми. Навіть за незначного зміщення можуть виникати коліки. Тварина б'є тазовими кінцівками по черевній стінці. Відмічається тремор м'язів. Вона прибирає позу "спостерігача" (повертає голову й дивиться на живіт). Шкіра стає сухою, нееластичною, очні яблука западають в орбітах, що пояснюється зневодненням організму в результаті порушення надходження води в тканини. Частота серцевих скорочень зростає до 100 й більше поштовхів за 1 хв, розвивається тахіпне (часте) дихання. Тривалість ремигання і скорочення передшлунків зменшуються або припиняються. Відмічається періодична тимпанія рубця. Три останні міжребер'я з правого боку, а в разі значного зміщення — й права голодна ямка випинаються, шкіра в цій ділянці стає напруженою і болючою. Перкусуєю печінки встановлюють зменшення або відсутність зони притуплення в результаті витискання її зміщеним сичугом. У дорсальній частині правої черевної стінки реєструється тимпанічний звук, який у ділянці реберної дуги переходить у горизонтальну лінію зони абсолютного його притуплення, що свідчить про накопичення рідини в сичузі. Дзвінкі, чіткі, металеві звуки на місці здуття діагностуються за допомогою одночасної перкусії та аускультації, коли поряд із прикладеною головкою фонендоскопа стукають кінчиками пальців або ручкою перкусійного молоточка. Не віднімаючи головки фонендоскопа, проводять поштовхову пальпацію в нижній ділянці правої черевної стінки і реєструють звуки хлюпання рідини. Під час ректального дослідження у правій дорсальній ділянці тазової і черевної порожнин знаходять напружену каудальну стінку сичуга у вигляді купола. Крім того, спостерігається зменшення виділення калових мас. Вони мають пастоподібну консистенцію, смердючий запах і чорно-зелений колір, іноді — з домішками крові. Часом кал спресований у маленькі покриті слизом кульки. Якщо зміщення сичуга вправо виникає перед отеленням або в період інтенсивної лактації, то спостерігаються кетонурія та кетонолактія. Зміщення сичуга вправо із заворотом характеризується гострим, а за скручування понад 180° — надгострим перебігом. Тварина пригнічена, апетит відсутній, виникає атонія передшлунків. Надій молока різко знижується, розвивається агалактія. Слизові оболонки бліді, блідо-рожеві або жовтяничні. Кровоносні судини склери розширені й наповнені кров'ю. Температура тіла знижується, відмічається похолодання кінцівок. Пульс досягає 120—160 поштовхів на хвилину, серцеві тони посилені. Дихання часте, поверхневе, відмічається задишка. Тварина стогне, скрегоче зубами, ударяє тазовими кінцівками по череву, часто лягає і встає, переступає з кінцівки на кінцівку, прибирає позу "спостерігача" (симптоми колік), спостерігається тремор м'язів. Дальший розвиток інтоксикації призводить до значного пригнічення, втрати рефлексів, коматозного стану, який часом нагадує шоковий. За допомогою одночасних аускультації та перкусії ділянки зміщеного сичуга встановлюють чіткі металеві звуки, а шляхом аускультації та поштовхової пальпації — звуки хлюпання. Ректальним дослідженням діагностують сильне зміщення і здуття сичуга. У прямій кишці містяться слиз у невеликій кількості або сліди чорно-смолистого пастоподібного калу з домішками крові. Диференційний діагноз. Правостороннє зміщення сичуга і розширення його можна сплутати з катаральним запаленням сичуга й кишківника, метеоризмом сліпої кишки, тимпанією рубця. У разі катарального запалення сичуга й кишківника за допомогою аускультації чути тільки перистальтичні звуки, інколи спонтанне бурчання, але немає звуків плескоту. Крім того, відсутнє випинання в ділянці правої здухвини, а сичуг не пропальповується під час ректального дослідження. У разі метеоризму сліпої кишки може також спостерігатися випинання в правій здухвині, під час аускультації чути плескіт, як за розширення сичуга. Ректальним дослідженням знаходять здуту кишку, яка розташована між рубцем і правою черевною стінкою.За тимпанії рубця він відхиляється вправо і вгору. У цьому разі ректальним дослідженням пропальповується рубець, переповнений газами у правій голодній ямці. Поряд із цим під час перкусії відмічаються подібні звуки , а також звуки плескоту. Відрізнити ці захворювання можна тільки за допомогою ретельної перкусії зліва, а також діагностичного проколу рубця. Під час пункції зміщеного сичуга виділяється вміст від молочно-жовтого до зеленуватого кольору з кислим запахом, а у разі завороту органа він стає від темно-коричневого до темно-жовтого, інколи з домішками крові й гнильним запахом. Важливим показником зміщення сичуга вправо є зниження концентрації хлору в сироватці крові тварин. Зміщення сичуга вправо із заворотом перебігає надгостро, призводить до розриву сичуга і смерті тварини. При розтині трупів або огляді туш у разі вимушеного забою виявляють великий за розміром, здутий, переповнений рідиною і зміщений каудо-дорсально від свого анатомічного розташування сичуг. На його оболонці фіксують запалення і виразки, різні за формою, величиною та локалізацією. За проривної виразки або розриву сичуга в черевній порожнині накопичується чимало вмісту. Спостерігається запалення слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Печінка збільшена, жовто-коричневого кольору, відмічається жирова або білково-жирова дистрофія. Реєструється перитоніт (запалення очеревини) різного ступеня. Лікування зміщення сичуга вправо поділяється на консервативне й оперативне. Консервативне лікування застосовують у разі незначного розширення сичуга. Хвору тварину валять на спину й качають з боку на бік. Лікар витискає сичуг через пряму кишку або сильним натисканням руками на черевну стінку у ділянці здуття у напрямку до діафрагми. Позитивний результат можна отримати, застосувавши дводенну голодну дієту (вода досхочу) і перевівши тварину на підлогу, підняту під грудними кінцівками на 25 см. Після цього тварині згодовують часто, але невеликими порціями легкоперетравні корми. У подальшому вводять лікарські засоби, що нормалізують перистальтику й процеси травлення у шлунково-кишковому каналі. Підшкірно вводять атропіну сульфат 0,01—0,06 г та спазмолітик у дозі 1,0—4,0 г; усередину: натрію бромід — 15—50 г, настоянку валеріани — 50—100 мл, а також преднізолон — 0,2—0,4 г. Консервативне лікування забезпечує позитивний ефект лише на початку розвитку простого зміщення сичуга без завороту. Оперативний метод лікування є основним, оскільки дає змогу усунути різного ступеня зміщення сичуга вправо без завороту та з заворотом. Тварину фіксують у стоячому положенні. Для знеболювання внутрішньовенно ін'єктують ветранквіл (1% розчин по 0,5 мл/100 кг маси тіла) і застосовують паралюмбальну та інфільтраційну анестезії. Для попередження післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. Мосіним. Розтинають усі шари черевної стінки паракостальним розрізом (паралельно до останнього ребра), відступивши на 4—5 см від останнього ребра і 10 см від поперечнореберних відростків поперекових хребців. Довжина розрізу — 20—25 см. Оскільки стінка здутого сичуга щільно прилягає до очеревини, розтинати її слід дуже обережно, щоб не пошкодити сичуг. Якщо сичуг вкритий сальником, то останній відтісняють краніально. Коли це не вдається, розріз черевної стінки подовжують до ділянки сичуга, не вкритої сальником. У цьому місці далі оперують на стінці сичуга. Розсунувши краї рани, на стінку сичуга, що випинається між ними, почергово накладають два кисетних шви. Першим обмежують ділянку сичуга діаметром 5—7 см, не проколюючи слизової оболонки. Залишивши довгі кінці лігатури, зав'язують їх, не стягуючи шва, а за їхні кінці помічник утримує сичуг у рані. У центрі обмеженої швом ділянки накладають другий кисетний шов, обшиваючи ним площу, яка дорівнює діаметру носостравохідного зонда або відповідної трубки. Кінці лігатури мають бути звернені в бік, протилежний до кінців попереднього шва; їх не зав'язують і доручають помічникам утримувати сичуг за кінці ниток обох кисетних швів. У центрі другого шва прорізують невеликий отвір, у який вводять носостравохідний зонд (або гумову трубку) на глибину 30—40 см і швидко стягують навколо зонда другий кисетний шов, але не зав'язують. Помічник міцно фіксує сичуг поблизу рани залишеними кінцями лігатур. Аби запобігти забрудненню рани, у нижньому її куті вкладають марлеву серветку. Унаслідок підвищеного тиску в сичузі утворюється сифон, вміст сичуга виходить крізь зонд назовні самопливом. Роботу сифона регулюють вручну, рухаючи і стискаючи стінку сичуга або через кружку Есмарха наповнюючи його водою. Як правило, на дні сичуга знаходять назбираний пісок (геоседимент). Після спорожнення сичуга зонд витягують, внутрішній кисетний шов стягують і зав'язують, закриваючи його зверху швом Ламбера. Зовнішній кисетний шов знімають. Потім вводять у черевну порожнину руку, намагаючися надати сичугу природного положення. Через те що непрохідність пілоричної частини сичуга інколи зумовлюється його спазмом, описану вище операцію поєднують із виконанням пілороміотомії. Для цього пропальповують місце переходу пілоруса у дванадцятипалу кишку, яке у разі спазму стає схожим на щільне утворення. Витягують цю ділянку на рівень операційної рани і скальпелем роблять 6—8 поздовжніх розрізів серозної та м'язової оболонок, не зачіпаючи слизової, яка починає випинатися в розрізі. Відстань між розрізами становить 0,5 см, довжина — 3—4 см. Пілорус повертають на місце. Рану черевної стінки зашивають триповерховим швом. Перший поверх — це шов на очеревину, поперечну фасцію та поперечний м'яз; другий — на м'язи черевної стінки (на обидва поверхи застосовують швацький шов); третій — на шкіру (вузловий шов). У разі значних розширень і заворотів сичуг може бути покритий великим сальником. У таких випадках сальник зміщують уперед, а якщо не вдається — роблять у ньому розріз, який перед закінченням операції зашивають швацьким швом із кетгуту. Не можна робити розріз сальника поблизу прикріплення його до сичуга. У цьому місці при накладанні касетного шва стінка сичуга може розірватися. За такого розташування великого сальника в зоні рани черевної стінки краще подовжити розріз угору або вниз і розтинають сальник на певній відстані від місця прикріплення до сичуга. Значні труднощі зустрічаються під час операції з причини завороту сичуга. І найголовнішою є та, що характер завороту (зліва направо або, навпаки, справа наліво) важко розпізнати. За початкового завороту (на 180°) за типом "гвинта з правою різьбою" сичуг буває покритий великим сальником. Якщо ж після розтину черевної стінки через розріз видно нічим не покритий сичуг, це може свідчити або про просте зміщення його, або про заворот його вправо чи вліво на 360°. У цих випадках великий сальник зміщується вперед і лежить у місці переходу книжки в сичуг. Для уточнення діагнозу слід пам'ятати, що за простого зміщення сичуга після розтину його стінки й видалення частини рідини великий сальник самостійно зісковзує із зазначеного органа, тоді як за скручування його сальник займає своє звичайне місце тільки після того, як його буде розправлено. Крім того, з метою уточнення діагнозу досліджують рукою передню частину черевної порожнини. Якщо пілорус пропальповується з правого боку, то це свідчить про заворот сичуга вправо. Тоді пілорус зміщують донизу і вздовж правої черевної стінки. Якщо ж пілорус лежить лівіше й ближче до серединної площини тіла тварини, маємо справу із заворотом сичуга вліво. У такому разі орган розкручують зміщенням пілоруса донизу і вліво. Свідченням того, що сичуг розправлений і займає своє анатомічне положення, є те, що через рану черевної стінки стає видно великий сальник і дванадцятипалу кишку. Якщо в момент операції встановлено наявність в сичузі піску, то в його порожнину вводять 0,5—1,0 л вазелінового (парафінового) масла і перемішують його із зазначеним вмістом. Слід відмітити, що після видалення рідкого вмісту розправити заворот сичуга доволі легко, проте інколи всі спроби залишаються марними. Через це, якщо встановлено зміщення сичуга вправо із заворотом, — прогноз обережний. Якщо хвороба ускладнюється виразками сичуга, перитонітом, періодичною тимпанією, захворюванням печінки, тривалою гіпохлоремією (зниження в крові вмісту хлору) — прогноз несприятливий. Перебіг ранового процесу в післяопераційний період погіршується, якщо є такі супутні захворювання, як ендометрит, тривала затримка посліду, рецидивуюча тимпанія, діарея (понос), дифузний перитоніт, велике накопичення піску або землі в передшлунках. Післяопераційне лікування. Для покращання роботи серця застосовують кофеїн, усередину — парафінове (вазелінове) масло для видалення залишків піску із сичуга. Призначають засоби, які поліпшують соковиділення й моторику сичуга, а також антибіотики. Лікування має бути спрямоване на усунення дефіциту хлору та зневоднення організму. Для цього внутрішньовенно вводять 10% розчин натрію хлориду в дозі 250—500 мл. Внутрішньо — 50—100 г натрію хлориду з 10 л води. Одночасно призначають препарати для ліквідації енергетичного дефіциту, інтоксикації, патології печінки: спазмолітики, транквілізатори, глюкокортикоїди. Усередину вливають 3—5 л вмісту рубця здорової корови. Згодовують якісне сіно, коренебульбоплоди, вітамінні та мінеральні премікси.

Loading...

 
 

Цікаве