WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Нова стратегія маркетингу українського зерна - Реферат

Нова стратегія маркетингу українського зерна - Реферат

Реферат на тему:

Нова стратегія маркетингу українського зерна

Міністерство агрополітики України зробило запит до проекту ЄС-TACIS "Покращання системи логістики та маркетингу для МСП у сільському господарстві" ("Агрологістика") щодо надання рекомендацій для поліпшення маркетингових каналів збуту зернових між фермерами, переробними підприємствами та експортерами, а також щодо надання пропозицій для усунення виявлених слабких місць у зазначених каналах збуту. Група експертів проекту "Агрологістика" підготувала великий матеріал, у якому проаналізувала ситуацію на зерновому ринку, визначила основні перепони, що заважають нормальному функціонуванню ринку, та запропонувала шляхи покращання маркетингової системи збуту зернових. Як вважають експерти, детальні пропозиції щодо їх запровадження мають бути розроблені комісіями в складі приватних операторів ринку та представників відповідних державних установ як незалежних експертів. Пропонуємо увазі читачів скорочений варіант дослідження.

Понад десятиліття уряд України розробляв різні інструменти регулювання зернового ринку. Щоразу декларували передусім державну підтримку фермерів, спрямовану на забезпечення прибутку від реалізації зернових культур. У середині 90-х років, коли відносно повільний процес приватизації і розвитку зернового сектору був розпочатий, український зерновий ринок страждав від факторів неефективності (як на макроекономічному рівні, так і на рівні зернового сектору). Це призвело до тривалого періоду скорочення виробництва й зниження врожайності в зерновому секторі.

Визнаючи негативний вплив таких чинників "неефективності", впродовж десятиліття український уряд розробляв, головним чином, короткострокові регулюючі механізми, за допомогою яких прагнув ліквідувати негативні наслідки: а) незакінченої приватизації аграрного сектору, що спричинило повільний розвиток ринків землі, кредитів та робочої сили; б) неефективного функціонування маркетингових каналів збуту зернових.

Зосереджуючись, скоріше, на наслідках, аніж на причинах їх виникнення, уряд щороку стикався з одними й тими самими проблемами. Концентруючись на такому короткостроковому підході, замість сприяння зміцненню конкурентних ринків: товарного (зернові культури) і факторних (земля, кредити та трудові ресурси), — уряд дуже неефективно витрачав обмежені бюджетні кошти в секторі, який міг би стати одним із найрозвиненіших в українській економіці.

Група експертів проекту "Агрологістика"в Україні пропонує звернути увагу, насамперед, на основні чинники, що спричиняють неефективність роботи маркетингових каналів збуту зернових, а не на досягнення короткострокових ефектів. До того ж, як і в будь-якому каналі збуту, до всіх його ланок, без винятку, потрібно ставитись дуже серйозно, оскільки ефективність маркетингового каналу в цілому залежить від його найслабшої ланки. Тому подальші дослідження, так само як і запропонований порядок дій, передбачають застосування всебічного підходу до вирішення проблем структурної неефективності в зерновому секторі, починаючи від фермера, і з подальшим продажем зернових на внутрішньому ринку чи на експорт.

Україна повертає собі позицію одного із основних експортерів зернових і, відповідно, може стати орієнтиром для зернового ринку в Центральній і Східній Європі, в Середній Азії, а також одним із провідних експортерів зернових у світі! Незалежно від наслідків урядової політики, очевидно, що в наступні роки середні обсяги врожаїв зернових культур в Україні значно збільшаться, хоча, як і в усьому світі, врожаї залежатимуть від кліматичних умов.

Нині під зерновими культурами в Україні приблизно 15 млн га землі, із середньою врожайністю близько 2,8 т/га, що може сприяти виробництву близько 43 млн т зерна. В міру розширення доступу фермерів до кредитних ресурсів, добрив, засобів захисту рослин, якісного насіння тощо, врожайність значно зростатиме. У Франції впродовж 1990–2004 років урожайність усіх зернових культур коливалася в межах від 6,23 (у 1990 році) до 7,62 т/га (2002 рік) із середнім показником 6,9 т/га.

На початку 90-х років минулого століття врожайність в Україні становила понад 3 т/га, отже, ймовірне збільшення до 3,5–4 т/га, а в подальшому — до 5 т/га за умови покращання доступу фермерів до матеріально-технічних ресурсів та сучасного обладнання. Крім того, на сьогодні майже 10 млн га землі, придатної для вирощування сільськогосподарських культур, не обробляють, тоді як фермери поступово освоюють ці території. Тому досить вірогідно, що площа під зерновими може значно розширитися. В разі збільшення врожайності до 4–5 т/га може збільшитись виробництво зернових до 70 млн т щорічно. Чи зробить це Україну провідним експортером зерна в світі? Якщо так (і саме це є метою), то поточна регуляторна політика держави не тільки не життєздатна, але й виступає головною перешкодою в досягненні потенційних переваг для зернового сектору України.

Останніми роками уряд доклав чимало зусиль для збільшення внутрішніх цін на зерно, аби підтримати доходи фермерів. Кожен, хто працює в зерновому секторі, розуміє неефективність регулюючої ролі держави, яка призвела до значних витрат бюджетних ресурсів і, що важливіше, сповільнила розвиток тієї галузі, яка мала б стати однією з провідних в українській економіці. Україна все ще має кращі грунти в Європі (більше сільськогосподарських угідь, ніж Франція й Німеччина, разом узяті!) й відносно стійкі кліматичні умови — від майже субтропічного клімату в Криму до помірного. Це означає, що країна в змозі вирощувати різноманітні зернові культури, такі як соя, рис, — і до повного переліку європейських зернових культур. Уряд спробував підтримати мінімальні ціни, що, очевидно, не спрацювало (на сьогодні задекларовано мінімальну ціну на пшеницю 3 класу — 690 грн/т, тоді як фермери отримують пропозиції 400–460 грн/т). Податкові структури протягом кількох років акумулювали борги за сплату ПДВ експортерам зерна, що призвело до зниження останніми закупівельних цін для фермерів на суму зазначеного податку. За всіх випадків фермер платить за неефективність ринкових механізмів, одержуючи низькі ціни за свій товар, якщо він у змозі знайти покупця взагалі. Уряд намагається вплинути на ринкові ціни через інтервенційні закупівлі зерна. В країні, яка збирається стати великим експортером, це означає, що уряд робить спроби підвищити світові ціни! Єдиним результатом (і неефективним) таких обмежених інтервенційних закупівель є надання прямої субсидії декільком "наближеним"виробникам, які в змозі продати своє зерно в інтервенційні запаси. Інші виробники так і залишаються з тією ж самою неефективною маркетинговою системою, та без державної підтримки.

Якщо уряд бажає стабілізувати й підтримати доходи фермерів, щоб гарантувати стабільний розвиток зернового сектору з подальшим отриманням статусу провідного експортера зерна, необхідні системні зміни маркетингових інституцій на зерновому ринку як частини інтегрованої аграрної політики. Це передбачає зміни в землекористуванні, подальшу реструктуризацію частково приватизованих "колгоспів", полегшення доступу до кредитних ресурсів, особливо для фермерів. Удосконалення практики землекористування також полегшить доступ до кредитів та лізингу, що дасть змогу українським фермерам поновити парк сільськогосподарських машин.

Українське сільське господарство стоїть перед перспективою відновлення свого статусу провідного світового виробника багатьох зернових культур через ефективний та прибутковий аграрний сектор, що надалі стане важливим "двигуном" розвитку економіки країни в цілому.

Запроваджуючи пропоновану програму дій, рекомендується також, щоб будь-які побічні ефекти (якщо такі будуть) було уважно проаналізовано та, відповідно, усунено за рахунок тісної координації між державними органами і представниками приватного сектору. В разі зміцнення добре відомої (хоча все ще, головним чином, потенційної) порівняльної переваги українського зернового сектору в світі зі зростаючим населенням та обмеженими регіонами, де спостерігається надлишкове виробництво зернових, Україна могла б повернути свою роль провідного експортера зерна. Рекомендується, щоб середнім і довгостроковим позитивним перетворенням в українській економіці, спрямованим на активне структурне регулювання та інвестиційну політику в зерновому секторі, були надані переваги перед нежиттєздатними короткотерміновими заходами, пов'язаними із витратним розподілом бюджету і спричиненими неефективною маркетинговою системою в зерновому секторі, тобто концентруватися слід на причинах виникнення проблем, а не на їх наслідках. За таких обставин інтервенційна політика держави буде спрямована переважно на вдосконалення маркетингових структур зернового ринку та, що стосується державних інтервенцій і прямих цінових регулювань, буде обмежена випадками надзвичайних і несподіваних або катастрофічних ситуацій.

Починаючи з 2000 року, незважаючи на деякі істотні коливання агрокліматичних умов, що призвели як до небувалих врожаїв, так і до суттєвих спадів виробництва (врожай зернових у 2003 році), Україна опиняється в ситуації істотного надлишку пшениці та ячменю і, відповідно, повернення до структурної позиції традиційного експортера зерна. Це припущення щодо України як головного світового експортера підтверджується іншим великим урожаєм 2005 року з прогнозованим виробництвом 38 млн т (на середину серпня). Імпорт зернових в Україну, ймовірно, буде обмежено через тимчасові специфічні вимоги на визначену якість зернових (наприклад, вміст клейковини) для певних сортів пшеничного борошна, яке багате на білки.

Головним питанням для світових експортерів зерна стає зміцнення конкурентного становища України на міжнародних ринках. У зв'язку з цим увагу привертають два основні моменти: а) витрати виробництва і б) маркетингові (в т.ч. логістичні) витрати. Ці дві категорії витрат тісно пов'язані між собою, оскільки зрозуміло: якщо витрати на виробництво зерна в Україні не відповідають світовим стандартам, всі подальші зусилля на підвищення ефективності збуту стають марними. І навпаки, за існування в країні занадто високих маркетингових витрат (транспортування, зберігання тощо) всі зусилля фермерів, спрямовані на зменшення витрат виробництва, стають невиправданими. Так само спроба створити експортні перешкоди (прямі або непрямі) збільшить витрати на укладення угод із іноземними партнерами. Адже немає ніякого способу змусити іноземних клієнтів надавати перевагу українському зерну перед російським, канадським, американським, аргентинським, румунським, англійським або французьким; будь-які додаткові витрати на експорт неминуче призведуть до скорочення внутрішніх цін на зерно в Україні.

Зерновий сектор: встановлення цілей розвитку

Як пояснювалося вище, робиться припущення, що, завдяки запропонованим змінам у маркетинговій політиці збуту зернових та тісній співпраці з приватним сектором, зернова галузь в Україні може стати рушійною силою української економіки, а країна набуде статусу визнаного лідера та слугуватиме орієнтиром у зерновому експорті для країн Чорноморського регіону.

Loading...

 
 

Цікаве