WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Міфи і реалії зернового ринку - Реферат

Міфи і реалії зернового ринку - Реферат

Слова про монополізм трейдерів, що прозвучали в квітні 2005 року, справляють враження дежавю. Доводиться згадувати за пунктами:

1. Термін "монопольне становище" визначений законодавчо, а саме: Законом України "Про захист економічної конкуренції". З нього можна зробити висновок, що на загальнонаціональному зерновому ринку України монопольних утворень не існує, що підтверджено висновком Антимонопольного комітету в 2003 році.

2. Конкуренція на зерновому ринку за останній час не тільки не зменшилась, а, навпаки, зросла. За останні роки в Україну прийшло кілька потужних світових компаній, зміцнили свої позиції й деякі українські оператори.

3. В 2004/2005 МР непоодинокими були випадки (особливо в липні-жовтні), коли трейдерам довелося виконувати експортні контракти із збитками, навіть з урахуванням гіпотетичного майбутнього повного повернення ПДВ, оскільки власники зерна підвищили ціни на нього на внутрішньому ринку.

4. Наявність високої конкуренції на зерновому ринку підтверджується й тим, що трейдери беруть на себе всі витрати, пов'язані з експортним оформленням зерна, перевезенням, отриманням потрібних сертифікатів, митними процедурами тощо. При цьому вони мають надію колись компенсувати збитки за рахунок повернення ПДВ, перспективи чого досі не очевидні. До речі, багато середніх і невеликих експортних компаній не витримали такої "надприбуткової" експортної діяльності й відійшли від цього бізнесу.

Наведемо як приклад ячмінь — культуру, яку найстабільніше експортують з України. Порівняємо закупівельні ціни на умовах СРТ-порт за валютними контрактами із закупівельними цінами на умовах EXW, також переведеними для порівняння за офіційним курсом у долари.

Отже, бачимо, що вже з 2003 р. ціни на елеваторах і в портах приблизно зрівнялися, а в окремі проміжки часу на елеваторах у гривнях закуповували дорожче, ніж у портах за валютними контрактами (з урахуванням офіційного курсу), про що і йшлося в п.4.

Варто звернути увагу й на те, як співвідноситься рівень експортних цін в Україні з цінами на світовому ринку — мовляв, чи не продаємо задешево.

Треба констатувати факт: щастя у вищих експортних цінах шукати важко. Останні півроку ціни на ячмінь в Україні взагалі порівнянні зі світовими. До цього було сезонне падіння після збирання чергового врожаю, яке інші країни-експортери певною мірою перечекали. Однак ціна такого вичікування є високою: наприклад, у 2004/2005 МР в ЄС було викуплено у виробників 13 млн т інтервенційного зерна.

Отже, висновок досить простий: наші експортні ціни на фуражний ячмінь уже майже досягли світового рівня. Максимум, що можна зробити в таких умовах — це не допускати різких сезонних післязбиральних коливань відносно світових цін.

Міф ІV. Ціни на зерно в Україні занижені

А тепер поговоримо про продовольчу пшеницю. Так, станом на 8 квітня ціни на м'яку продовольчу пшеницю (приблизний аналог української пшениці 3 кл.) в світі дорівнювали, USD/т:

Водночас в Україні пшениця коштувала 650 грн/т, або 128,7 USD/т, на умовах EXW. Дуже й дуже непогано, якщо порівнювати із цінами світового ринку!

Треба розуміти, що, маючи експортний надлишок зерна близько 10 млн т щорічно, Україна не зможе вийти за межі рівня світових цін, тим самим блокуючи експорт і створюючи перенасичення внутрішнього ринку.

Тут можливі два варіанти:

1. Переносити дотування (якщо воно потрібне) з режиму підтримки цінової на нецінову (наприклад, підтримку на одиницю площі).

2. Намагатися утримувати високий рівень внутрішніх цін (що вдарить по споживачах), при цьому надаючи експортні субсидії, як це роблять у ЄС.

Крім усього іншого, слід зауважити, що світовий ринок протягом останніх двох років перебуває в стадії зниження цін на зерно. Припинення цієї тенденції ймовірно очікувати швидше не в 2005, а вже в 2006 році.

Можна розвінчати й багато інших стереотипів. Наприклад, поговорити про те, як упровадження нового "прогресивного" стандарту на пшеницю зменшило стимули для вирощування справді якісної пшениці. Пояснити, чому ціна 690 грн/т, що пропонується до затвердження як мінімальна закупівельна на пшеницю 3 кл., можливо, не приживеться на ринку (до речі, цей рівень вищий за рівень інтервенційної ціни в ЄС). Визначитися, що адміністративне регулювання цін, якщо його буде введено, негативно вплине на роботу трейдерів тільки до того моменту, поки вони виконають свої експортні зобов'язання. Після цього всі негативи будуть приймати на себе сільгоспвиробники.

Однак уся ця заочна дискусія ні на мить не наблизить нас до відповіді на головне запитання сьогодення: чи будуть ціни реалізації зерна в 2005 році прийнятними для виробників.

Для прикладу порівняймо деякі поточні показники з 2004 роком. Складові собівартості зросли: дизпаливо — на 26%; міндобрива — на 46% (для аміачної селітри). Те саме можна сказати й про мінімальну зарплату. Але ціна реалізації, вірогідно, порівняно з минулим сезоном, знизиться. Наскільки — поки що неясно, але надмірного оптимізму немає.

Реалії зернового ринку

Експортні ціни на ячмінь в ЄС (найближчий великий конкурент України) з початку квітня до початку травня знизилися з 130–135 до 110–115 USD/т FOB. Ціни на м'яку продовольчу пшеницю після спекулятивного зростання (передусім у США) повернулись до рівня 130–135 USD/т FOB (Франція, США). Але ціни в нашого найближчого конкурента — Росії — на умовах FOB вже знизилися до рівня 105–110 USD/т, на елеваторі зерно 3 кл. тут дешевше 100 USD/т.

Можна прогнозувати, що після збирання нового вражаю ціни на продовольчу пшеницю не перевищуватимуть 110–115 USD/т FOB, а на фуражне зерно — 100 USD/т FOB. При цьому фуражний ячмінь матиме дещо кращі шанси, тоді як ціни на фуражну пшеницю перебуватимуть під тиском цін на фуражну кукурудзу, яку вже зараз важко реалізувати на експорт за ціною, вищою 90 USD/т FOB.

Розрахунки здійснено на прикладі відправлення кукурудзи з Полтавської обл. до Херсонського морського порту. Витрати, пов'язані з технологічними операціями на елеваторах, розраховані в середньому для елеваторів, що працюють на дизпаливі й на газі.

Ще 1,5% вартості контракту дають механічні та природні втрати і біржова реєстрація. За ціни 500 грн/т це еквівалентно 7,5 грн/т. Отже, загальні витрати на просування зерна — від елеватора на борт судна — до підвищення залізничних тарифів становили (163+7,5) 171 грн/т. Після підвищення залізничних тарифів додаткові затрати по позиціях 5–8 зросли на 50%, або на 27,5 грн/т, тобто затрати в разі доставки зерна на умовах FOB від елеватора досягли 198 грн/т.

Спробуємо оцінити "внесок" основних негативних факторів у можливе зниження реалізаційних цін виробників порівняно із попереднім сезоном, беручи до уваги лише чинники внутрішньоукраїнського походження. Будемо орієнтуватися на ціну на рівні 100 USD/т FOB (табл. 4).

Серед чинників зниження закупівельних цін на зерно на внутрішньому ринку особливо виділяється неповернення ПДВ експортерам, яке забезпечує понад половину можливого зниження закупівельної ціни.

Окремо варто виділити такі відверті анахронізми інфраструктурних затрат, як, наприклад, примусова санітарна обробка вагонів. Цей прихований податок (який, до речі, не йде до бюджету) щорічно "вимиває" з АПК близько 35 млн грн!

Узагальнимо. На сьогодні ми опинилися перед загрозою зниження реалізаційних цін зернових культур на 20–23% (табл. 1, 2), або навіть більше в разі неповернення ПДВ експортерам. Водночас втрати через зростання затрат за складовими собівартості становитимуть 20%, а то й більше. В сумі матимемо мінімум мінус 40% відносно минулого року. Рентабельність вирощування зерна торік становила всього 23,1%. Отож, нинішнього року по зерну можливий "мінус".

Вплив України на світовий ринок обмежений. Стабільний експорт за порівняно високими цінами неможливий без стабільного виробництва. До того ж, не скрізь у світі стандарти якості використовують як розмінну монету.

Можливості інтервенцій і заставних закупівель також не безмежні, про що йшлося вище. Отже, інтервенції і заставу навряд чи є сенс використовувати для досягнення в Україні цін, вищих за світові.

Внутрішній попит слабкий. Особливо коли мова йде про споживачів фуражного зерна. Тож якщо світові ціни знизяться, падіння внутрішніх цін неминуче.

Повністю унеможливити песимістичний сценарій Україна не зможе. Що ж тоді робити? Відповідь очевидна: мінімізувати втрати на всіх етапах, включаючи маркетинг зерна.

Передусім, значний вплив на закупівельні ціни на внутрішньому ринку має ритмічність повернення ПДВ. Наприклад, у першому кварталі 2005 року погашення заборгованості багатьом компаніям взагалі не відбувалось. У разі неповернення ПДВ експортери не будуть враховувати ці кошти в закупівельних цінах, і внутрішні ціни на зерно можуть різко знизитися (див. таблиці 1, 2).

Україна могла б досягати конкурентоспроможності на світовому ринку зерна, використовуючи своє географічне становище та інфраструктурні можливості. Однак тарифна політика Укрзалізниці, схоже, спрямована на досягнення інших завдань.

Ще один чинник зниження закупівельних цін — зміцнення курсу гривні. Прикро, що ресурси виробники закуповували здебільшого за курсом 5,3, а зерно їм доведеться продавати вже за курсом 5,05.

На нашу думку, в найкоротший термін треба переглянути як вартість інфраструктурних затрат, так і їх структуру. Чи є нормальною ситуація, коли за ціни 300–500 грн/т інфраструктурна націнка становить 200 грн/т? Очевидно, що ні.

Ми проаналізувати тільки один аспект, який стосується експорту зерна. Однак існує ціла низка інших складових аграрної політики, які й досі перебувають у занедбаному стані.

У цьому контексті доречним буде зазначити, що Українська аграрна конфедерація під головуванням Леоніда Козаченка вже розробила комплексну програму "Головні завдання реалізації аграрної політики на 2005–2006 роки". Відмінністю цієї програми від багатьох інших є те, що в її створенні, крім управлінців і науковців, брали активну участь і професійні організації АПК. Іншими словами, це не теоретичні роздуми "на тему", а пропозиції, які пройшли експертизу практиків, а отже, ця програма має шанс не повторити сумну долю своїх попередниць, розроблених у кабінетах — і для кабінетів.

Однак в цілому, на жаль, досвід фахівців далеко не завжди затребуваний у владних колах.

Очевидно, що система цінностей і відносин, яка склалась в АПК України, потребує істотного вдосконалення. І одну річ можна зробити без суттєвих затримок: активніше залучати до співпраці професіоналів, які реально працюють у виробництві або на ринках сільгосппродукції.

Loading...

 
 

Цікаве