WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Міфи і реалії зернового ринку - Реферат

Міфи і реалії зернового ринку - Реферат

Реферат на тему:

Міфи і реалії зернового ринку

Україна проголосила курс на вступ до ЄС. Здається, доцільно було б подивитися, як регулюють зерновий ринок в ЄС, взяти найкорисніше, а найвитратніше залишити на майбутнє — почекає. Ні, це все занадто просто. Проекти законів, стратегії, концепції, програми... Не збідніла українська земля талантами. Хоча не будемо заглиблюватися в безодню агропромислового комплексу. Поговоримо лише про міфи зернового ринку.

Міф І. Державні зернові інтервенції — панацея

Останнім часом доволі багато говориться про те, що держава створить Аграрний фонд з Аграрною біржею, буде проводити інтервенції, що забезпечить виробникам прийнятні ціни для реалізації зерна, а споживачам — не завищені для купівлі. За теорією, все правильно. Але подивімось на практику на прикладі державної закупівельної кампанії у 2004/2005 МР.

Отже, відповідно до інформації ЗМІ, держава в особі Держрезерву закупила в 2004/2005 МР близько 1 млн т зерна. Державна закупівельна ціна на пшеницю 3 кл. в цьому сезоні була 800 грн/т. Після півроку зберігання ця ціна за рахунок витрат на зберігання (припустимо, 3–4 грн/т місяць) зросла на 21 грн/т. Ці витрати можна "заховати" в статті фінансування підприємств Держрезерву, але суть від цього не змінюється.

Тож розрахункова вартість державної пшениці 3 кл. на поточний момент становить приблизно 821 грн/т. Для того, щоб продати таке зерно, його вартість потрібно дисконтувати майже на 200 грн/т.

Який вихід має держава? Напевно, тримати зерно, розраховуючи на неврожайний рік. І щорічно збільшувати його вартість за рахунок витрат на зберігання ще на 40 грн/т (8 USD/т).

Причому бюджетом на 2005 р. передбачено передати інтервенційне зерно з Держрезерву до Аграрного фонду, на фінансування останнього, а також фінансування заставних і інтервенційних операцій, але немає статті на фінансування зберігання державного зерна. Чи, може, Аграрний фонд попросить Держрезерв зберігати зерно на власних підприємствах безплатно?

Поки що констатуємо факт: індикативні збитки від інтервенційної діяльності в 2004/2005 МР становлять близько 200 грн/т. У перерахунку на 1 млн т зерна загальна сума втрат може становити близько 200 млн грн.

Про заставні закупівлі

Станом на початок березня (за повідомленнями ЗМІ) сільгоспвиробники не викупили 160 тис. т заставленого зерна, з яких 100 тис. т — кукурудза. Мінагрополітики зробило начебто правильний крок: запропонувало продовжити термін викупу заставного зерна. Проте коли такі кроки роблять без урахування кон'юнктури ринку, вони можуть і зашкодити. Адже невикуплене зерно або має погану якість, або втрачає в ціні. Викуповувати його просто не вигідно.

Що можна було зробити на початку весни? Реалізувати кукурудзу на експорт і за рахунок повернення експортного ПДВ вийти практично на ту саму ціну (без ПДВ), за якою закуповувалось це зерно.

Що ж спостерігаємо сьогодні? Закупівельна ціна на кукурудзу була 420 грн/т з ПДВ; півроку зберігання — це ще 20 грн/т: разом 440 грн/т з ПДВ. Можлива ціна реалізації — не вище 330 грн/т з ПДВ. Збитки на кожній тонні — мінімум 110 грн/т. Якщо помножимо на 100 тис. т зерна, матимемо 11 млн грн. А від нового керівництва ДАК будуть вимагати прибутковості у 2005 році.

Ще один наслідок заставної та інтервенційної діяльності у 2004/2005 МР — ціни на зерно в другій половині маркетингового року нижчі, ніж у першій. Особливо це стосується продовольчого зерна. Чи будуть власники зерна після цього вірити запевненням, що не варто поспішати з його реалізацією після збирання врожаю? Особливо, якщо для цього доведеться перекредитовуватись і мати додаткові витрати за відсотками (навіть пільговими).

І це, до речі, ще одна відмінність українського механізму державної цінової підтримки від європейського. У нас більше думають про те, як створити державну Аграрну біржу, а в ЄС просто готові брати у виробників зерно впродовж більшої частини сезону за інтервенційною ціною.

Є ще один аспект, на який нині (свідомо чи несвідомо) заплющують очі: потреба гарантувати наявність зерна. Складські документи, на жаль, не є повноцінною гарантією, адже їх систему так до кінця й не реалізовано: не створено Гарантійний фонд, не ведуться електронні реєстри складських документів. Як засвідчує практика, зловживання із зерном на елеваторах залишаються непоодиноким явищем (до речі, потенційних Остапів Бендерів застережемо: за останні два роки близько 30 керівників і відповідальних працівників елеваторів за махінації із зерном було засуджено до ув'язнення).

За приблизними підрахунками, для утримання продовольчого резерву в обсягах, зумовлених Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України", треба щорічно витрачати близько 300 млн грн. Підкреслимо: саме на утримання, а не на поповнення продовольчого резерву. Це гроші, які не повертаються.

Певні спеціалісти зробили вже майже стереотипною думку про те, що аграрні інтервенції відбуватимуться так само ефективно, як Нацбанк регулює валютний курс. Мовляв, немає різниці що регулювати — вартість грошей або вартість зерна. Теоретично це так. Проте є істотна різниця. Якщо за збереження грошей Нацбанк не платить, а, навпаки, — одержує відсотки, то за збереження сільгосппродукції Аграрному фонду доведеться платити. Відсутність у Бюджеті'2005 коштів на зберігання зерна свідчить, що багато хто цього не розуміє й дотепер.

Власне, немає нічого поганого в тому, що держава витрачатиметься на прийнятні ціни реалізації для сільгоспвиробників або на гарантування прийнятних цін для споживачів. Однак важливо, щоб, приймаючи рішення, можновладці усвідомлювали, якими будуть наслідки, в тому числі й фінансові. Й не закладали в нові бюджети повернення коштів, яких уже насправді не існує.

Міф ІІ. Потреба створення Аграрної біржі

Необхідність створення державної Аграрної біржі є далеко не очевидною, а з погляду базового законодавства — юридично невивіреною, оскільки і Закон України "Про товарну біржу", й Господарський кодекс України передбачають, що держава не має права брати участь у заснуванні товарних бірж. Таке саме правило є й звичайною світовою практикою.

Але в Україні вирішили винайти власний велосипед. Мотивацію для такого рішення ми розуміємо: серед чиновництва здавна склалось враження, що селяни не йдуть торгувати на біржу з однієї причини: засновниками більшості бірж є торгівельні компанії. Звідси робиться простий висновок: якщо засновником біржі буде держава, — довіра і обсяги торгівлі на біржовому ринку значно зростуть.

Цей умовивід доволі сумнівний тому, що довіра до держави з боку виробників у багатьох випадках не вища, ніж до більшості приватних компаній. На жаль, є факти, які не сприяють зміні ситуації на краще. Наприклад, дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" Волочиський КХП ще з минулого року так і не відвантажив власникам зерна ті обсяги, гроші за які вже заплачено. Хоча йдеться далеко не про одну тисячу тонн зерна, перспективи розрахунків державної компанії досі не видно.

Можна навести інший торішній приклад: одного із заступників міністра аграрної політики звільнили тільки за те, що він підписав дані про результати біржових торгів, які не влаштували керівництво. Торік біржі після збирання врожаю досить довго показували нам ціну 800 грн/т за пшеницю 3 кл., хоча продати її за такою ціною було неможливо. І це все за умов, коли біржі були формально незалежними від держави. А що ж буде, коли держава матиме визначальний вплив на функціонування Аграрної біржі?

Контраргумент про те, що "це було при старій владі", в даному разі, швидше за все, не спрацює. Бо нова влада теж зацікавлена в підтримці цін реалізації виробників, і не використати для цього таку зручну нагоду, як вплив на торгівлю на Аграрній біржі, їй буде надзвичайно складно. Отож, у перспективі ми одержимо: "правильні" біржові ціни, нарікання сільгоспвиробників на те, що за такі гроші купувати зерно ніхто не хоче, і багатотижневе з'ясовування відносин із тими, хто "не хоче".

Однак реалії не зміняться, оскільки біржа — це лише інструмент фіксації ціни, а передумови ціноутворення перебувають за межами біржового ринку.

Можна підійти до проблеми з іншого боку: а який в існуванні Аграрної біржі практичний сенс?

Припустимо, виробник зерна в Сумській області хоче продати його державі за мінімальною ціною. Однак якщо середньозважена ціна на біржовому ринку буде вищою за встановлений рівень мінімальної закупівельної ціни, він цього не зможе зробити. Тому виробник або змушений чекати, або, що більш імовірно, продавати зерно за ціною, нижчою від встановленої мінімальної закупівельної ціни.

Але чи потрібно виробникові виставляти зерно на біржу для того, щоб зрозуміти, де йому вигідніше його продати: на вільному ринку чи державі? Звісно, ні. Якщо сільгоспвиробник не має змоги реалізувати зерно на ринку за вищими цінами, він може запропонувати його напряму в інтервенційні ресурси. Так роблять у ЄС, де не звикли знущатися над біржами, використовуючи їх як доважок до Аграрного фонду.

Другий аспект — реалізація зерна в інтервенційні ресурси з використанням Аграрної біржі. Сільгоспвиробник виставляє зерно на Аграрну біржу за ціною, нижчою від мінімальної закупівельної, в розрахунку на продаж в інтервенційні ресурси. Чекає чергових біржових торгів. Далі визначають середньозважені ціни. Якщо вони, приміром, на 4% нижчі за мінімальну закупівельну ціну, інтервенції, скоріше за все, не буде (і це все відповідно до Закону). Її може не бути й тоді, коли ціни нижчі від мінімальної і на 10%: Аграрний фонд може вирішити, що час для проведення інтервенцій ще не настав (наприклад, не надійшли бюджетні кошти на відповідні потреби).

Нарешті, рішення про інтервенції прийнято. І що далі? Мабуть, сільгоспвиробникові доведеться нести необхідні для реалізації зерна документи у відділення Аграрного фонду, де їх перевірятимуть. Виникає запитання: чому цього не зробити напряму, як у ЄС? Для чого потрібна "прокладка" у вигляді Аграрної біржі? Єдина можлива відповідь — тільки для часових, цінових або фінансових маніпуляцій.

Треба зауважити, що ми не проти біржового ринку як такого. Швидше навпаки. Існуючу систему бірж справді можна використовувати для інфраструктурного обслуговування інтервенційних операцій. Але не тому, що це зручно, а саме для розвитку біржового ринку. Однак перед цим держава повинна дати відповіді на питання, чому не працює форвард і ф'ючерс, чому не створено розрахунково-клірингові установи тощо.

Створення Аграрної біржі — це крок назад на шляху розвитку біржового ринку в Україні. А можливо, й кілька кроків, зважаючи на те, як далеко зайде процес.

Міф ІІІ. Трейдери є монополістами і одержують надприбутки від експорту зерна

На українському ринку є стійка традиція: як тільки з цінами щось негаразд — винні трейдери, яких принагідно оголошують монополістами. Складається враження, що досвід нічого не вчить, і кожного чергового управлінця галуззю АПК така думка відвідує незалежно.

Loading...

 
 

Цікаве