WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Лакофарбові матеріали для сільськогосподарської техніки - Реферат

Лакофарбові матеріали для сільськогосподарської техніки - Реферат

Реферат на тему:

Лакофарбові матеріали для сільськогосподарської техніки

Особливістю експлуатації сільськогосподарської техніки є сезонність її роботи, тож, обираючи ЛФМ, разом з умовами й специфікою експлуатації техніки слід враховувати й умови її зберігання. Правила зберігання сільськогосподарської техніки передбачені стандартом ДСТУ 7751, де із загальними положеннями наведено також конкретні вимоги до технічного обслуговування техніки під час зберігання, в тому числі вимоги до міжсезонного зберігання машин, до тривалого зберігання в закритих приміщеннях, під навісом, на відкритих майданчиках.

Аналіз рекомендацій свідчить, що їх потрібно переглянути залежно від призначення сільськогосподарської техніки, з урахуванням вибору системи покриття, чітко залежно від призначення деталей і збірних одиниць сільськогосподарської техніки, її важливості та умов експлуатації. Це посприяє упорядкуванню асортименту ЛФМ.

Під час ремонту сільськогосподарської техніки виникає потреба у видаленні з поверхонь її деталей старого лакофарбового покриття, а також підготовки поверхні металу до фарбування.

Існує кілька способів видалення з виробів старого лакофарбового покриття: механічний (щітками, скребками, абразивними матеріалами), термічний (обробка поверхні виробу полум'ям газових горілок) і хімічний. Останній застосовують найчастіше, оскільки він найменш трудомісткий.

Хімічний спосіб видалення старого ЛФП заснований на розпушуванні, розчиненні або хімічному руйнуванні лакофарбової плівки до такого стану, коли вона легко знімається механічним способом із поверхні деталі. За хімічного способу передбачається застосування спеціальних засобів — рідин для змивання, — які являють собою рідкі або пастоподібні сполуки на основі лугів, кислот, солей і органічних розчинників (табл. 3).

У разі застосування рідких рідин для змивання деталі, зазвичай, занурюють у ванну із засобом; пастоподібні наносять щіткою або шпателем на поверхню шаром завтовшки 1–2 мм. Тривалістю витримування рідини для змивання на лакофарбовому покритті можна регулювати товщину його зняття — повністю до металу або частково до грунтовки. Після чого розпушене покриття видаляють механічним способом і поверхню старанно промивають струменем води.

Підготовку металевих поверхонь сільськогосподарської техніки здійснюють відповідно до вимог ДСТУ 9.402–2004 "Єдина система захисту від корозії і старіння. Покриття лакофарбові. Підготовка металевої поверхні перед фарбуванням".

У стандарті (а це 83 сторінки друкованого тексту) наведено технічні вимоги до поверхні виробів із чорних, кольорових металів та їхніх сплавів і схеми технологічних процесів підготовки поверхні перед фарбуванням.

Конкретна схема підготовки поверхні виробу підбирається залежно від хімічного складу ЛФМ, характеристики виробу, його призначення та умов експлуатації. У стандарті наведено марки розчинників і засобів для знежирювання поверхні, а також технологічні режими знежирювання; наведено способи видалення оксидів і режими фосфатування.

Значну увагу в стандарті приділено контролю якості підготовки поверхні перед фарбуванням. У доповненнях перелічено матеріали й хімікати, які застосовують для підготовки поверхні та технологічні процеси їхнього застосування.

Однак у стандарті, що особливо важливо під час проведення ремонтних робіт, мало уваги приділено рекомендаціям із використання перетворювачів іржі, які доцільно використовувати під час ремонту сільськогосподарської техніки тоді, коли неможливо застосувати ефективні механічні способи очищення від іржі та окалини. Їх поділяють на дві групи: перша — власне перетворювачі, які тільки перетворюють продукти корозії у стабільніші сполуки. До другої належать грунтовки-перетворювачі, сполуки, які перетворюють іржу та водночас створюють на поверхні металу плівку, яка є підшаром (грунтовкою) для дальших шарів ЛФП.

Перетворювачі іржі є різних марок. Зазвичай, це продукти взаємодії фосфорної кислоти з хроматом натрію та оксидом цинку. За зовнішнім виглядом — це прозорі помаранчеві або помаранчево-зелені рідини. Негорючі й нетоксичні, перетворюють шар іржі завтовшки 80 мкм. Перед нанесенням перетворювача на поверхню її слід добре очистити від забруднення й старанно видалити механічним способом розпушений шар іржі. Потім поверхню потрібно знежирити уайт-спіритом, висушити й через 20–30 хв твердою щіткою нанести перетворювач іржі, старанно втираючи його в поверхню. Через добу поверхню треба зволожити водою, а через чотири-шість — нанести грунтовку.

Зручніший у використанні лігнінний перетворювач іржі — суміш амінолігніну, фосфорної кислоти, емульгатора, коагулятора й води. За зовнішнім виглядом — оліїста рідина темно-коричневого кольору із запахом фруктової есенції; негорючий і нетоксичний, він руйнує шар іржі завтовшки 150 мкм. Після обробки поверхня стає від сірого до темно-коричневого кольору (колір залежить від марки сталі й характеру іржі). Через 16–20 год (за кімнатної температури) поверхню можна грунтувати.

Грунтовки-перетворювачі іржі містять у своєму складі ортофосфорну кислоту, яка перетворює продукти корозії на нерозчинні фосфати заліза. В разі застосування цих грунтовок одночасно з перетворенням іржі утворюється на поверхні металу плівка, яка надає корозійну стійкість усьому покриттю, оскільки грунтовка містить у своєму складі плівкоутворюючу речовину. Коли шар грунтовки-перетворювача висохне, по ньому обов'язково треба нанести звичайну грунтовку.

Ефективність дії грунтовок-перетворювачів іржі визначається рівномірністю розподілу продуктів корозії і однорідністю їхньої природи. Максимальна товщина шару іржі, по якому можна наносити грунтовку, — 100 мкм.

Грунтовки. Основне їхнє призначення — створення міцного адгезійного зв'язку між металом і грунтовкою, а також між грунтовкою і дальшими шарами ЛФП.

Захисна дія ЛФП зумовлена здебільшого антикорозійними властивостями грунтовки, яких досягають за використання плівкоутворювачів, що мають низькі водо- і паропроникність та високі водо- і солестійкість, а також за введення пігментів та інших речовин, які гальмують електрохімічні процеси корозії металу.

Грунтовки для металів поділяють на кілька типів, але для сільськогосподарської техніки частіше використовують пасивовані, ізолюючі, водорозчинні та фосфатуючі грунтовки.

Пасивовані грунтовки містять у своєму складі разом з іншими пігментами хромати й фосфати, якi пасивують метали, тим самим підвищуючи їхні антикорозійні властивості.

Найефективнішими з алкідних грунтовок є ГФ-0119 і ПФ-0142. За технологічними та антикорозійними властивостями грунтовка ГФ-0119 значно перевищує інші гліфталеві грунтовки — ГФ-031, ГФ-032, ГФ-0195 тощо. Перевагою грунтовки ПФ-0142 перед іншими алкідними грунтовками є прискорене висихання за температури 202°С за збереження покриття високих антикорозійних властивостей, що важливо під час ремонту сільськогосподарської техніки.

Ізолюючі грунтовки мають у своєму складі пігменти, залізний сурик і цинкові білила та захищають метал від проникнення вологи. Представниками цієї групи є грунтовки ГФ-021, ПФ-020. Як ізолюючу ґрунтовку використовують також епоксидну шпатлівку ЭП-0010.

Водорозчинним грунтовкам (В-МЛ-0143, В-КФ-093, В-КЧ-0207 тощо) належить особливе місце не тільки з екологічного погляду, а й завдяки можливості одержати з них покриття з високими адгезiйними й антикорозійними характеристиками.

Фосфатуючi грунтовки (МЛ-02 і МЛ-023), крім пасивуючої дії, що забезпечується хроматними пігментами, фосфатують метал унаслідок наявності фосфорної кислоти. Для захисту сільськогосподарської техніки запропоновано систему покриття, де як перший шар є фосфатуюча грунтовка з додаванням 5–10% алюмінієвої пудри (за масою). Додавання алюмінієвої пудри значно підвищує адгезію грунтовки не тільки до сталевої поверхні, а й до поверхні з алюмінієвих сплавів, що, своєю чергою, поліпшує антикорозійні властивості покриття.

Грунтовки перед застосуванням слід старанно перемішати, щоб забезпечити потрібне для кожної з них співвідношення між пігментом і плівкоутворювачем. У разі недотримання цієї вимоги загрунтований шар не висохне. За потреби грунтовки розводять розчинником, вказаним у технічній документації, застосування нерекомендованого розчинника може спричинити згортання грунтовки, або шар буде неміцним.

Шпатлiвки не поліпшують механічні якості покриття i, більше того, за значної товщини шпатлiвки відбувається зниження міцності лакофарбового покриття. Тому для зменшення шару шпатлiвки поверхню перед фарбуванням слід старанно вирівняти. Якщо цього з якоїсь причини не можна зробити, то глибокі вм'ятини заповнюють термопластиками та епоксидними пастами. У цьому разі потрібно звернути увагу на те, щоб температура сушіння лакофарбового покриття була дещо нижча за температуру руйнування наповнювачів.

Шпатлівки, крім епоксидної i на основі ненасичених поліефірів, наносять тільки на погрунтовану або пофарбовану поверхню. Шпатлівки наносять на добре просушену грунтовку за допомогою металевого шпателя для рівних поверхонь або шматком гуми завтовшки 5–6 мм для криволінійних поверхонь (місцева шпатлiвка) або у вигляді рідини фарборозпилювачем з отвором великого діаметра (до 6 мм) — загальна шпатлiвка.

Не рекомендується наносити більше трьох шарів шпатлівки. Кожний шар треба добре просушити. Товщина кожного шару олійних, лакових і перхлорвінілових шпатлівок має бути не більше 0,5 мм, нітроцелюлозних — 0,1 мм, поліефірних і епоксидних — 1,0 міліметр.

Після шпатлювання поверхню шліфують, щоб вона була рівною i гладенькою.

Loading...

 
 

Цікаве