WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу - Реферат

Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу - Реферат

Реферат на тему:

Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу

Страхові документи

У зовнішньоторговельних розрахунках важливу роль відіграють страхові документи, що регулюють відносини між страховиком і страхувальником. При цьому перший повинен відшкодувати збитки другому в зв'язку з нещасним випадком проти сплати страхової премії. До страхових документів належать: страховий поліс, страховий сертифікат, ковернот, рахунок страховика і страхове оголошення. Страховий поліс, що його страховик видає страхувальникові після виплати ним страхової премії, є документом, який оформляє договір страхування. У страховому полісі зазначаються всі ризики, проти яких здійснюється страхування. Право висувати вимоги страховику про відшкодування збитків може бути передане страхувальником, наприклад, іноземному покупцеві або банку, шляхом індосаменту на полісі. Ризики, проти яких може здійснюватися страхування, такі:

- морські ризики — збитки або пошкодження, що виникають у результаті шторму, посадки судна на мілину, зіткнення тощо;

- ризики випаровування частини вантажу (страхування від цих ризиків не поширюється на самозаймисті вантажі);

- ризики викидання вантажу за борт часто для полегшення ваги судна за виникнення аварійної ситуації;

- ризики, пов'язані з імовірністю насильницького захоплення вантажу (піратство). Виплата відшкодування здійснюється тільки в тому разі, якщо в полісі чітко обумовлено можливу причину збитків. Страхування проти перелічених вище ризиків здійснюється практично завжди. Зазвичай здійснюється страхування проти таких ризиків (причому переважно за всіма ними виплачується додаткова премія): крадіжка і недопоставка товарів, забастовки, страйки, заворушення в країні, війни, приховані дефекти судна (його корпусу, двигунів), пошкодження вантажу через контакт з прісною водою, нафтою та іншим вантажем, т.зв. "берегові ризики", тобто сходження з рейок, зіткнення, землетрус, повінь, перевертання, шторми, збитки, завдані в результаті поломки або убуття товару, поломки холодильного обладнання, властива товару вада, затримки. Ризиками, що покриваються страхуванням, є такі:

- "вільні від часткової аварії" — це означає, що страховик не платить за вимогами відшкодування випадкової, часткової втрати;

- "відповідальність за часткову аварію" — це означає, що страхувальник платить за випадково зазнані втрати;

- "франшиза" — являє собою встановлений відсоток втрат, менше якого виплата відшкодування не здійснюється;

- "усі ризики" — насправді покриваються не всі ризики, а тільки ризики п.3 та ризики, проти яких може здійснюватися страхування;

- "загальна аварія" — збитки, що їх включають у це поняття, можуть бути завдані у результаті умисних дій, до яких команда корабля вдається в аварійних ситуаціях в інтересах усіх тих сторін, що їх тією чи іншою мірою зачіпають наслідки цієї ситуації. Цими сторонами є: власник вантажу, власник судна або особа, яка отримує плату за фрахт. Останньою може бути власник судна. Втрати в результаті загальної аварії розподіляються між сторонами пропорційно їхній участі в даному заході. Типовим прикладом загальної аварії може слугувати використання розбризкувачів або пари для гасіння пожежі на судні. В результаті вмістові судна та вантажу часто завдається шкода, і збитки діляться між сторонами пропорційно їхній участі. Всі генеральні поліси страхуються власником вантажу на випадок покриття частини втрат у результаті загальної аварії, якщо його товар не постраждав. Страховий сертифікат, що його видає брокер, не викликає особливої довіри з боку банку, так само як ковернот. Такий сертифікат видає не страховик або страхувальник, а третя сторона і, отже, якщо не було здійснено належного страхування, то відповідні дії в разі вчинення позову буде спрямовано не проти страховика, а проти брокера. Сертифікат страхового товариства оформляється на бланках цього товариства за наявності відкритого або генерального поліса (договір між страхувальником і страховиком на тривалий термін). Відкритий і генеральний поліси розглядаються як рівнозначні документи. Щойно складено державний або відкритий поліс, страхувальник страхує всі партії на узгоджених умовах проти обумовлених ризиків. Перед відправкою партії товару страхувальник повідомляє страховикові ціну та іншу інформацію, що стосується цієї партії товару, з метою отримання страхового сертифіката, потрібного для забезпечення повного комплекту експортних документів. При цьому слід відзначити, що в низці західних країн страховий сертифікат не приймають як судовий доказ. Таким чином, для того щоб звернутися до суду з позовом на страховика, необхідно, аби він сам видав страхувальникові генеральний поліс. Зазвичай страхові сертифікати, що їх видають провідні страхові компанії, банки розглядають як генеральний поліс, на відміну від сертифікатів інших фірм. Ковернот — документ, який видається агентом страхової компанії або маклером і посвідчує здійснене страхування на користь страхувальника. Ковернот видається в разі, якщо ще не подготовлений генеральний поліс. Він не є свідченням наявності договору страхування і не приймається банком для оплати з акредитива. Рахунок страховика — документ з вимогою оплати суми здійсненого страхування. Страхове оголошення застосовується тоді, коли страхувальник інформує страховика про окремі відвантаження товарів, що підпадають під договір страхування або генеральний поліс. Банк, розглядаючи страховий документ при платежі з акредитива або при кредитуванні ним клієнта, звертає особливу увагу на те:

- який вид документа: поліс, сертифікат або ковернот — чи це той документ, що є необхідним у даному конкретному випадку;

- чи є на ньому підпис страховика і, якщо це потрібно, підпис страхувальника;

- чи є на страховому документі передатний напис на ім'я банку або імпортера, чи цей документ безпосередньо виписано на ім'я банку або покупця;

- чи виражено суму, на яку здійснено страхування, у належній валюті;

- чи є достатньою сума, на яку здійснено страхування (вона має бути завжди принаймні на суму рахунка-фактури);

- чи відповідають ризики, проти яких здійснено страхування, вимогам банку;

- коли й ким оплачується вимога про відшкодування збитків;

- на який період здійснено страхуваня;

- чи точно складено опис застрахованих товарів;

- чи відповідають позначки, числа та інші деталі страхового документа числам, позначкам на інших відвантажувальних документах, поданих до банку;

- як було навантажено товар: на палубу чи в контейнерах, чи покриває страхування ризики викидання товару за борт;

- коли виписано страховий документ — до чи після виписування транспортних документів. Відповідно до цих умов акредитива мають надаватися всі оригінали (оригінал та дублікат) страхового документа. Його підписують страхова компанія, страховик або їхні агенти, а сам вигляд такого документа має відповідати умовам акредитива. Якщо не зазначено інше, мінімальна сума страхового покриття становить 110% вартості CIF/CIP і, згідно з умовами акредитива, застрахована сторона повинна зробити відповідний індосамент. Відомості про товар мають бути аналогічні тому, що зазначається в інших документах. Дата на страховому документі має передувати даті відвантаження товару, або в ньому зазначається, що він набирає силу з дати відвантаження, і його слід виписувати за тією самою валютою, що й акредитив, коли інше не зазначено в останньому. Страхування має покривати тільки такі ризики, які передбачаються акредитивом. Окрім того, страховий поліс надається лише в ті терміни, які зазначено в акредитиві. Найбільш поширені помилки, що їх припускаються підприємства стосовно страхування:

- страховий поліс не включає ризиків, що зазначені в умовах акредитива;

- страховий поліс виражено в іншій валюті, ніж акредитив; страхування здійснено не в повній сумі;

- страховий поліс не індосований страхувальником і/або не підписаний страховиком чи датований пізніше за дату відвантаження на борт або відправки, якщо інше не зазначено в акредитиві;

- мають місце виправлення чи не зазначено найменування судна; дано неправильний опис товару. Інші види документів

Під час укладення зовнішньоторговельних угод використовуються також інші документи, серед яких можна відзначити такі. Свідоцтво про походження товару — документ, що видається компетентним органом у країні експортера і посвідчує походження товару. Експортер також сам може посвідчити походження товару на тому самому бланку, на якому виписано рахунок-фактуру. Як правило, свідоцтво про походження видає торговельна палата. У цьому разі документ містить опис товару, підпис, печатку торговельної палати. Свідоцтво про походження є обов'язковим при імпорті в разі, якщо з походженням товару, декларованого на митниці, пов'язане надання пільгового режиму. Документ, який посвідчує, що інші сторони контракту не занесені до т.зв. "чорних списків". Якщо яка-небудь країна перебуває в стані війни з якими-небудь іншими країнами або має напружені відносини з ними, то в цьому разі експортер та імпортер надають документи, які свідчать про те, що: а) джерелом походження товару не є якась із цих країн; б) всі сторони, що беруть участь у контракті, як-от: виробник товару, банк, страхова і судноплавна компанії та ін. — не занесені до "чорного списку" як такі, що підтримують дружні відносини з даними країнами; в) судно або літак не зайдуть у порти й не здійснять посадки в цих країнах, коли в цьому не буде крайньої потреби. Свідоцтво про вагу. Цей документ може видаватися як продавцем, так і якою-небудь третьою стороною. Він посвідчує, що вантаж товару відповідає вантажеві, зазначеному в інших документах. Пакувальний лист і відвантажувальна специфікація. Спецификація зазвичай доповнює рахунок і містить перелік усіх видів і сортів товару, що входять у дану партію, із зазначенням кожного місця, кількості і роду товарів. У ній зазначено ціну товару. Пакувальний лист — документ, у якому відображаються всі види й сорти товару, наявного в кожному товарному місці (наприклад, у контейнері, ящику, коробці), тобто він дає інформацію про кількість кожного сорту (число одиниць в упаковці) і номер упаковки (місця). Зазвичай його використовують тоді, коли одна упаковка містить різні за асортиментом товари. Цей лист може застосовуватись і як доповнення до рахунка-фактури. Це трапляється в разі відправлення великої кількості найменувань товарів, незбігу кількості, ваги або вмісту кожного індивідуального місця. Фактично вміст пакувального листа і рахунка-фактури є однаковим; відмінність полягає в тому, що в пакувальному листі відсутні ціни. Відвантажувальна специфікація та пакувальний лист часто потрібні митним властям для здійснення перевірки якогось пакувального місця. Сертифікат про проведені виробником товару випробування. Це підписана виробником товару декларація, у якій сказано, що він здійснив огляд товару і встановив, що товар відповідає умовам контракту. Сертифікат (протокол) випробувань. Цей документ містить результати огляду (випробувань) товару, проведеного в присутності т.зв. незалежного спостерігача. Сертифікат про проведений хімічний аналіз товару. У цьому документі зазначаються складові хімікатів, медикаментів та інших товарів і пропорції, у яких вони містяться в них, визначені в результаті проведеного незалежною стороною хімічного аналізу. Ветеринарні, санітарні, фітосанітарні та карантинні свідоцтва видаються компетентними органами в країні експортера і посвідчують, що товар, який поставляється за кордон (жива худоба, продукція тваринництва, сіно, солома), та пакувальний матеріал (вовна, продукти рослинництва тощо) перебувають у здоровому стані. Щоб захистити себе від постачання йому неякісного товару, імпортер може вимагати здійснення перевірки товару третьою, незалежною, стороною. Це особливо важливо для покупця, оскільки банк має справу тільки з документами, а не з самими товарами. Що ж до інших документів, то це штурманська розписка, яка посвідчує прийняття товару до перевезення і не є товаросупровідним документом. Її видають вантажовідправникові поки не готовий коносамент або при постачанні товару на умовах FOB. Після підготовки коносамента штурманська розписка одразу ж обмінюється на нього в приміщенні судноплавної компанії. Крім того, є й такий документ, як дозвіл на огляд товару і взяття його проб. Інколи (на ім'я банку) на складах зберігаються до їхнього продажу партії товарів, отримані від іноземних продавців. Це відбувається тому, що досить часто покупцеві потрібно провести огляд товару й інколи взяти проби перед його закупівлею, а для цього слід мати складські приміщення. У тому разі, якщо іноземний продавець дозволяє провести огляд товару і взяти проби, банк видає потенційному покупцеві дозвіл на це. Наступний документ "делівері-ордер" — розпорядження про видачу товару зі складу пред'явникові документа або зазначеній особі. Банк видає таке розпорядження, якщо товари, що зберігаються на складі від його імені, мають бути поставлені покупцеві або продовжити транспортування. Рахунок за прийняття товару — це документ, що його зазвичай видає власник складу, який має засоби для доставки товару на склад від порту. Він містить опис перевезених ящиків, позначки, поставлені на них, та інші дані, а також зазнані видатки з доставки товару на склад від порту. Що ж до складської розписки експедитора, то її власникові вантажу видає складське підприємство як розписку за вантажі, прийняті на зберігання на певний термін за встановлену плату. З передачею цього документа не переходить право на товар. Трастова розписка — це розписка в отриманні майна в довірче управління у свого клієнта, якому було видано позику. Цей клієнт (з відмінною репутацією) може взяти на себе такі зобов'язання:

Loading...

 
 

Цікаве