WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Кормовиробництво на Півдні України - Реферат

Кормовиробництво на Півдні України - Реферат

Реферат на тему:

Кормовиробництво на Півдні України

Розширення асортименту однорічних ярих кормових рослин та їхніх сумішок Традиційні дотепер в південних областях горохо-вівсяні сумішки дають добрий урожай на богарі не частіше одного разу на три роки, навіть за найідеальнішого підходу до технології їх вирощування. Природний антагонізм зазначеного поєднання рослин доведений сповна. Тоді чому ж успіх іноді буває?

Багато прихильників використання таких сумішок є й нині, вони палко й безапеляційно відстоюють свою правоту. Проте детальний аналіз такого "успіху" дає змогу зрозуміти, що справа тут, найчастіше, не в дотриманні, а, навпаки, у явних огріхах технології. Варто трохи погіршити умови для вегетації вівса (часто це робить і сама природа), як сумішка дає порівняно непогану врожайність. Тріумфові "умільців" немає меж! Утім, цей тріумф уявний. Бо неможливо знайти жодного випадку спостережень двох років поспіль, коли успіх вирощування таких сумішок повторювався б. Тож хіба це перспективна технологія?

Ліпшим варіантом, на нашу думку, слід вважати використання ярих вико-вівсяних сумішок. Вузьколистість вики знижує її респіраційний коефіцієнт більш ніж наполовину, порівняно з горохом, а це доволі актуально для посушливого Півдня. А втім, яра вика для зазначеного регіону поки що є малотиповою культурою. Немає для цієї зони і її стабільних сортів.

Інша річ — ярі хрестоцвіті та їхні спільні посіви з ярими злаковими. Ставку тут можна зробити на гірчицю білу й редьку олійну. Редьку з успіхом було апробовано ще у 1980-ті роки одеськими вченими П. Мартовицьким і К. Варламовою. З гірчицею в цьому регіоні робота велася лише в останні п'ять років. Об'єднаними зусиллями — моїми та кандидата сільськогосподарських наук В. Крючкова — доведено ідеальну пристосованість цієї культури до вирощування в зазначеній зоні.

У 2002 році гірчицю білу сорту Кароліна було висіяно 17 березня у СВК "Зоря" Саратського р-ну. Сівбу було проведено широкорядним способом — із шириною міжрядь 70 см. До середини травня ряди рослин зімкнулися, а до початку червня (у фазу цвітіння) висота рослин досягла 1,4–1,7 м (див. рис. 1).

У такій фазі біологічна врожайність зеленої маси становила 351 ц/га. Оцінка хімічного складу і поживності корму показала його чудові якості щодо загальної, протеїнової поживності і концентрації цукру. Вихід поживних речовин становив, за кормовими одиницями, 49,2 і перетравним протеїном — 6,8 ц/га. На кожну кормову одиницю припадало 138 г перетравного протеїну.

Годівлю худоби зеленою масою гірчиці провели лише з експериментальною метою. Експеримент засвідчив необхідність перехідного періоду у 3–5 діб для звикання корів до споживання гірчиці. Її зелену масу тварини добре поїдали протягом 11 діб з початку скошування, незважаючи на те, що за цей час фаза її вегетації істотно змінилася. Рівень згодовування цього корму довели до 40 кг зеленої маси на добу. При цьому удій зберігався на рівні 16–19 кг без зміни якості молока — гіркота в ньому не з'явилася. При переході фази повного цвітіння у фазу утворення стручків споживання корму стрімко знизилося, і його згодовування припинили. З решти посіву гірчиці зібрали насіння за його біологічної врожайності 19,5 ц/га.

У 2003 році виробничі випробування повторили й розширили. Цього року працювали з двома сортами гірчиці — Талісман і Кароліна. Погодні умови дали можливість посіяти культуру лише наприкінці першої декади квітня.

У перші півтора місяці вирощування було помітно істотне відставання фази розвитку посівів від минулорічних спостережень. Однак цвітіння гірчиці почалося лише на 3–5 днів пізніше тогорічного, за висоти стояння рослин 0,6–1,0 м. Незважаючи на істотну різницю у висоті рослин до початку цвітіння, гірчиця продовжувала набирати листостеблову біомасу, тобто виявила чудову пластичність щодо обсягу нагромадження, а як виявилося потім — і якості корму. Унікально посушливу весну на Одещині краще витримав сорт Талісман, що зумів сформувати понад 230 ц/га зеленої маси (Кароліна — 218). Більшою в Талісмана виявилася і зернова продуктивність — 14,4 проти 13,2 ц/га у Кароліни.

Уперше в нетиповому за погодними умовами 2003 році було виконано смугові посіви ярих злако-хрестоцвітих сумішок: гірчиця біла — овес, гірчиця біла — ячмінь-дворучка. Їхня продуктивність виявилася порівняно невисокою — 120–165 ц/га, але доволі значущою для екстремального року, коли горохо-вівсяні сумішки загинули або дали врожай зеленої маси на рівні 20–30 ц/га.

Стабільність урожаю і висока поживна цінність зеленої маси розглянутих сумішок свідчать про реальність їхнього включення до складу кормового клину в південних регіонах України. Не слід забувати, що описані сумішки — непогана сировина для заготівлі раннього силосу.

Ярі чисті й змішані посіви зазначених культур фактично є підстрахуванням і певним подовженням використання кормових озимих культур. Плануючи обсяги весняних посівів, варто брати до уваги обсяг і стан посівів озимих. Якщо з будь-яких причин їх було посіяно мало або вони серйозно ушкоджені під час перезимівлі, наголос слід робити на ярі в обсязі до 90% рівня посівів кормових восени. Отже, буде добре, якщо ранні ярі кормові культури забезпечать від 2 до 4 т зеленої маси на корову за сезон.

Збільшення площ під пожнивними посівами

Останніми роками у хліборобів Півдня склалася думка, а іноді й переконання, що пожнивні посіви в цій зоні через зміну клімату приречені на невдачу. На нашу ж думку, з такими висновками поспішати не варто. Навпаки, вересень за останні 10 років 7 разів забезпечувався вологою краще за середні багаторічні показники. Та ще й як краще! Багаторічні спостереження свідчать, що у вересні в одеській зоні за нормою випадає 30–32 мм опадів. Проте у 1995, 1996, 2000, 2001, 2003 роках і пересічно за останні 10 років менше ніж 60 мм опадів у цей місяць не випадало. Це ж практично подвійна норма! Ось тому в другій декаді серпня в непересушений вирівняний грунт висівають гірчицю білу, а наприкінці серпня — на початку вересня можна сіяти редьку олійну і кормову капусту.

Пожнивні посіви гірчиці, виконані нами в серпні 2002 року, дали змогу скошувати її зелену масу на корм у Саратському та Овідіопольському районах до 1 грудня. Період продуктивного використання цієї культури становив близько 35 днів. У дещо інших погодних умовах 2003 року пожнивні посіви гірчиці сорту Талісман повторили в Білгород-Дністровському і Біляєвському районах. Культуру висіяли наприкінці посушливого серпня 2003 року суцільним посівом і широкорядно. У результаті до середини жовтня одержали чудовий зелений корм для худоби (рис. 2), за врожайності зеленої маси 145–188 ц/га. Досвід показує, що пожнивні посіви доцільно планувати так, щоб вони змогли забезпечити на корову 1,5–2 т зеленої маси. Не слід відмовлятися від пожнивної кукурудзи і її смугових посівів із хрестоцвітими.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що пожнивні посіви вигідні з таких причин:

- вони забезпечують подовження терміну годівлі тварин зеленими кормами на 30–40 днів, заощаджують до 12–15% зимових консервованих кормів, створюють істотний запас вітамінів в організмі (печінці) корів у період, що часто збігається із серединою і кінцем вагітності;

- рослини скошують на корм у ранні фази їхнього розвитку разом з вегетуючими бур'янами, що забезпечує біологічне очищення від них полів і зменшує застосування дорогих гербіцидів;

- якщо культури через погодні умови не досягають укісної стиглості, то травостій переводять під випас або заорюють як сидеральне зелене добриво, що виключає ризик марнування коштів.

Отже, економічно доцільно збільшити площі під пожнивними кормовими культурами з розрахунку 0,12–0,14 га на дійну корову.

Розширення практики ремонту багаторічних посівів восени та навесні

"Залишковий принцип", практикований багатьма господарствами Півдня України щодо польового кормовиробництва, породив згубну практику: використовувати багаторічні трави надто тривалий час: 4–5, а то й 7 років. Урожайність таких посівів та якість корму вкрай низькі. Адже нерідкими є випадки випадання люцерни на другий-третій рік використання. Для стабілізації ситуації доцільно виконати осінній ремонт багаторічних бобових трав злаковим компонентом перед роком заорювання. Для цього використовують те саме дрібнонасінне зеленоукісне жито. Його підсівають у багаторічні посіви після останнього скошування трав з розрахунку 60–80 кг/га. Така операція дає змогу одержати наступного року один, але доволі повноцінний за якістю і максимальний за врожайністю укіс злако-бобової сумішки. Після цього збагачену масу пожнивних решток заорюють і готують грунт під озимі.

Весняні ремонти багаторічних трав неефективні. Проте ремонтувати озимі злако-бобові і злако-хрестоцвіті сумішки можна і навіть потрібно, якщо їх погана перезимівля призвела до появи небажаних "лисин" на кормовому полі. Як це робиться за допомогою гірчиці, ми вже описали. Додамо, що для цього придатні редька олійна, озимий та яровий ріпак.

Чіткий поділ продовольчого і фуражного клинів

Виконання цієї умови — один з головних чинників стабілізації фуражного запасу господарства, а отже, і стабілізації кормовиробництва в цілому. Зерно пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи є дифункціональним: воно іде як на харчові, так і на кормові цілі. Щодо цих культур тварини є — серйозними конкурентами людині. Тому в неврожайні на зерно роки воно цілком іде на харчові цілі, і в кормовому фуражному балансі спостерігається провал. Так, наприклад, сталося у 2003 році. Всі убогі пшеничні намолоти були перероблені на продовольство, а неврожай ячменю позбавив тваринників головного фуражного резерву.

Передбачити такі катаклізми неможливо, а от протистояти їм можна. Для цього слід розділити харчову й кормову складові зернового озимого та ярого клинів. Головна умова цього поділу — розширення асортименту зернових культур за рахунок використання їхніх специфічних видів і сортів, ідеально пристосованих до описаних параметрів мінливого клімату. На нашу думку, до таких належать сучасні сорти гібридних зернових озимих: тритикале, житниця (R-6), зернокормова пшениця (гібрид озимої пшениці й пирію повзучого). З ярих — зернове тритикале і сориз (сорго рисозерне — гібрид сорго і диких різновидів рису). Варто звернути увагу і на пізньостиглі ярі — просо і чумизу (дрібнозерне просо). Таке сполучення зазначених культур із зерном кукурудзи, та навіть і без нього, може стати стабільним зернофуражним базисом південного регіону.

Аргументів на користь застосування такого сполучення культур кілька. Перший і найголовніший — усі вони максимально стійкі до посушливих умов Півдня України.

Другий — гібридна сила зазначених рослин дає змогу підвищувати їхній зерновий урожай на 20–45% порівняно з вихідними формами за інших рівних умов. Це знижує собівартість зернофуражу, а отже, і кормового раціону в 1,2–1,4 раза.

Третій — усі гібридні культури характеризуються підвищеною концентрацією білка — пересічно на 10–15% порівняно з вихідними формами, а це ще істотна економія на білкових кормових добавках. Причому нижчі смакові характеристики описаних культур і трохи знижена перетравність їхніх поживних речовин без особливих додаткових витрат перекриваються добавками сучасних кормових ферментних препаратів.

Четвертий — практично всі пропоновані тут фуражні культури мають подвійне, потрійне, а отже, — універсальне кормове призначення. Ми доволі переконливо показали вище, як тритикале можна використовувати на зелений корм і зерно. Чумизу, крім зернового призначення, часто використовують для одержання високоякісного сіна. Просяна солома має найбільшу поживність серед решти злакових видів, а сориз — відмінну ремонтантну здатність, що дає змогу збирати стигле зерно вже тоді, коли стебло ще доволі зелене і придатне для готування сіна й силосування.

У цілому виходить, що тритикале і житниця є альтернативою ячменю й пшениці, сориз і чумиза — кукурудзі.

Додатковими елементами пропонованої нами системи кормовиробництва є використання посівів суданської трави, еспарцету і кормових баштанних культур. Але в технології їхнього вирощування і принципах використання ми нічого не змінюємо, тому й опису цих елементів у даній статті не подаємо.

Ясна річ, що наведені тут матеріали та аргументи не охоплюють усіх подробиць створення і функціонування пропонованої нами системи кормовиробництва. Є тут і певні ноу-хау. Мають право на життя й інші, крім наших, варіанти подібних систем.

Однак ми переконані, що ефективне тваринництво немислиме без стабільної кормової бази, яка стабільно функціонує на тій самій території. Традиційні методи її створення є неефективними і вичерпали себе. Рано чи пізно хлібороби Півдня зрозуміють правоту наших прагнень стабілізувати систему кормовиробництва через розширення асортименту кормових культур і зсув пріоритетів заготівлі кормів у бік озимого клину. На нашу думку, альтернативи цьому немає.

Loading...

 
 

Цікаве