WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Зміщення сичуга: діагностика та способи лікування - Реферат

Зміщення сичуга: діагностика та способи лікування - Реферат

Реферат на тему:

Зміщення сичуга: діагностика та способи лікування

Під впливом різних причин сичуг може міняти своє анатомічне положення щодо органів, які до нього прилягають. Зміщення сичуга вліво є досить поширеним видом патології у високопродуктивних корів країн Західної Європи та США. У фермерських господарствах щорічно його виявляють у 0,6–5% тварин.

Тривалий час у колишньому Радянському Союзі (і в Україні також) цьому захворюванню не приділяли належної уваги, хоча деякі методи лікування корів з цією патологією були описані ще 1964 року. Не виключено, що дана патологія була поширена в молочних господарствах країни. Водночас в Україні зміщення сичуга діагностують у 2% високопродуктивних корів, закуплених за кордоном. Протягом 1998–2006 рр. у низці господарств ми виявляли захворювання в 0,5–1,5% високопродуктивних корів голштинської, чорно-рябої та червоної данської порід.

Причини

Захворювання проявляється так: спочатку нижня частина сичуга змінює свою форму, а потім зміщується під вентральний відділ рубця й розміщується між ним і лівою черевною стінкою. Зміщений орган наповнюється газами і в гострих випадках може відтісняти рубець до середини черевної порожнини. Причини цього захворювання не з'ясовано й нині. Його реєструють переважно у стійловий період утримання тварин. Сприятливими чинниками вважають різку зміну раціону або порушення його структури (надмірна кількість концентрованих кормів, мало соковитих і грубих), режим годівлі, обмаль активного моціону або випасання тварин. Зміщення сичуга може бути вторинним: як наслідок атонії та гіпотонії шлунково-кишкового тракту, які розвиваються в результаті ацидозу чи алкалозу рубця, травматичного ретикуліту або ретикулоперитоніту, закупорення книжки, кетозу, патології печінки, післяродової гіпокальціємії, порушення обміну речовин, ураження вагуса, абортів чи родів, які перебігають із сильними потугами, коли у тварини заворот матки і корову перекидають, щоб її розкрутити. Встановлено, що зміщення сичуга може передаватися спадково.

Хвороба, зазвичай, розвивається протягом чотирьох тижнів після розтелення корів і значно рідше — за три тижні до нього. Частіше хворіють високопродуктивні корови молочних порід і, як свідчать деякі наукові джерела, ті, — яким понад п'ять років. Крім того, наші спостереження показали, що ця патологія частіше буває у корів першої та другої лактацій.

Пояснити розвиток зміщення сичуга вліво можна виникненням атонії чи гіпотонії шлунково-кишкового каналу, що спричинює зброджування кормових мас та призводить до посилення газоутворення. Ці процеси особливо небезпечні в сичузі, тому що виділення газів із нього найбільш утруднене, а газоутворення відбувається швидко. Атонічна стінка сичуга розтягується газами, що сприяє ще більшому зміщенню його вліво й він займає положення від нижньої ділянки живота до голодної ямки, відтіснивши рубець медіально від лівої черевної стінки. Таке легке його зміщення відбувається через те, що сичуг має довгі зв'язки. Порушення травлення та евакуації вмісту шлунково-кишковим каналом спричиняє загнивання корму та утворення великої кількості токсичних продуктів.

Симптоми й діагностика

У хворих корів немає характерних для цього захворювання клінічних ознак. У них зменшується молочна продуктивність, пригнічується загальний стан, фіксують виснаження. Видимі слизові оболонки блідо-рожевого кольору, рідко жовтяничні; температура тіла перебуває в межах фізіологічної норми й лише в деяких тварин підвищується. Частота пульсу істотно не змінюється, хоча іноді може прискорюватись або уповільнюватися. Брадикардія пояснюється рефлекторним подразненням вагуса. Інколи у тварин буває тахікардія та задишка, що обумовлено тиском збільшеного в розмірах сичуга на діафрагму. У хворих тварин спостерігається зниження апетиту, тривалості жуйки, гіпо- чи атонія передшлунків. Калові маси сформовані, іноді темного кольору.

Основним діагностичним заходом є одночасна аускультація з перкусією. Головку фонендоскопа прикладають до тіла тварини в ділянці двох-трьох останніх міжреберних проміжків з лівого боку. Перкусію виконують ручкою перкусійного молоточка або пальцем, ударяючи по тілу тварини. При цьому прослуховуються високі, дзвінкі металеві звуки, що є основним діагностичним показником.

Можна також поєднувати аускультацію з одночасним періодичним натискуванням кулаком на вентральну ділянку лівої черевної стінки. При цьому чути виразне хлюпання рідини в трьох останніх міжреберних проміжках.

До спеціальних методів діагностики захворювання відносять пункцію здутого органа, ендоскопію, діагностичну лапаротомію.

Пункцію сичуга виконують зліва в 11 або 12 міжреберному проміжку й дещо вище плечового суглоба кровопускною голкою з мандреном. Прокол роблять у краніо-вентральному напрямі. З канюлі голки виділяються гази кисло-гнильного запаху, які, якщо запалити, горять, бо в них є метан.

Отримані результати дослідження чітко вказують на зміщення сичуга вліво.

У разі диференціальної діагностики зміщення сичуга вліво передусім слід унеможливити тимпанічні звуки, які можуть з'являтися за перкусії рубця та пневмоперитонеуми, й звуки хлюпання, що виникають у разі асциту.

Тимпанічні звуки за перкусії рубця не такі високі, дзвінкі й металеві, як у разі зміщення сичуга, й вони прослуховуються у верхній третині черевної стінки. Можна також вводити препарати, які посилюють моторику рубця, й реєструвати його скорочення за допомогою аускультації або пальпації. У тих випадках, коли скорочення рубця в ділянці двох-трьох останніх міжреберних проміжків не прослуховується, це свідчить про зміщення сичуга.

Тимпанічні звуки в разі перкусії та аускультації при пневмоперитонеумі прослуховуються як з лівого, так і з правого боків у будь-якій ділянці черевної стінки.

Щоб не допустити асциту, здійснюють пункцію черевної порожнини й досліджують транссудат. Її проводять у правій здухвині на середині горизонтальної лінії, яка з'єднує колінну чашку з останнім ребром. При цьому в даній ділянці слід змістити шкіру вперед, а пункцію виконати за допомогою троакара для дрібних тварин або тупо загостреної кровопускної голки з підігнаним мандреном, обмежуючи його довжину: вказівний палець кладуть на гільзу троакара на відстані 2–4 см від його вістря. Інструмент розміщують косо відносно черевної стінки й енергійним поштовхом проколюють її, а потім просувають ще глибше на 0,5–2 см. Після цього витягують стилет (мандрен) і повільно, порціями, випускають рідкий вміст черевної порожнини.

Зміщений уліво атонічний сичуг не може самостійно повернутися в своє анатомічне положення, тим паче за утворення спайок між його стінкою та очеревиною. Захворювання може тривати кілька тижнів або місяців. Тривалий перебіг хвороби призводить до виснаження тварин, ускладнення на кетоз, жирову дистрофію печінки, ураження нирок, абомазит (у тому числі й виразковий), перитоніт! Таку худобу відправляють на забій.

Консервативні методи лікування

Ми провели апробацію консервативного, оперативного й мало-інвазивного оперативного методів лікування корів у разі зміщення сичуга вліво. Дослідження проводили в умовах низки господарств Київської та Дніпропетровської областей на коровах голштинської породи різних вікових груп. Для виявлення корів зі зміщенням сичуга вліво ми проводили ретельне клінічне обстеження тварин, в яких у ранній період лактації (перший місяць після отелення) спостерігали атонію чи гіпотонію передшлунків. Під час їхнього обстеження були виявлені корови з клінічними симптомами, що вказували на зміщення сичуга вліво. Це були тварини, в яких переважно були важкі роди й після отелення минуло півтора-два тижні. Вони не були виснаженими, бо хворобу виявили на самому її початку.

Виявлених хворих тварин ми спочатку лікували консервативно. За консервативного лікування коровам призначають 24–48-годинну голодну дієту. Потім їх завалюють на правий бік, перекидають на спину й розхитують тулуб вліво-вправо. Після цього тварин кладуть на лівий бік і піднімають.

Другий метод консервативної терапії полягає в тому, що після повалення корови й фіксації її в спинному положенні нахиляють тулуб у напівправий бік і витискують сичуг у його анатомічне положення сильним натискуванням на нього через черевну стінку в лівому підребер'ї в напрямі пупка. Піднімають тварину через лівий бік.

Сичуг займав анатомічне положення, проте в усіх випадках через день-два знову зміщувався вліво. Тому цих корів у подальшому лікували оперативними методами. Таким способом усувають не лише тимпанію та зміщення органа, а й попереджують рецидиви.

Класичний оперативний метод

Усі відомі в Україні методи оперативного лікування захворювання базуються на фіксації сичуга в його анатомічному положенні способом підшивання його стінки або сальника до черевної стінки. Кожний із цих методів потребує виконання лапаротомії — лівосторонньої або правосторонньої, а інколи й двосторонньої. Тому такий оперативний метод лікування є досить травматичним, потребує відповідної передопераційної підготовки тварини й післяопераційного догляду, а також часу на проведення операції (від 40 хв до 1 год).

1. Анестезія

За оперативного методу лікування для проведення операції тварину фіксували в стоячому положенні. Для знеболювання внутрішньовенно ін'єктували ветранквіл (0,5 мл/100 кг маси тіла) і застосовували паралюмбальну та інфільтраційну анестезії. Паралюмбальну анестезію черевної стінки забезпечували за допомогою знеболювання останнього міжреберного, клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів.

Для анестезії першого з них позаду останнього ребра шляхом пальпації знаходять вільний кінець поперечнореберного відростка першого поперекового хребця. Голку вколюють перпендикулярно до площини передньозовнішнього кута відростка до моменту її дотику до кістки, потім її кінчик зміщують і просовують на 0,5–0,75 см глибше й повільно ін'єктують 10 мл 3% розчину новокаїну. Після ін'єкції голку підтягують таким чином, щоб її кінчик залишився під шкірою, і в цьому місці вводять ще 5 мл цього самого розчину.

Під час анестезії клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів точками для ін'єкцій є середина вільного краю поперечнореберних відростків другого й четвертого поперекових хребців (3-й пропускають), повторюючи ті ж самі прийоми, що й за першої ін'єкції.

Для запобігання післяопераційного перитоніту виконували надплевральну новокаїнову блокаду за В. В.

Мосіним. Місцем уколу голки є точка перетинання переднього краю останнього ребра з латеральним краєм найдовшого м'яза спини, її знаходять у заглибленні, утвореному медіальним краєм клубово-реберного та латеральним краєм найдовшого м'яза спини. Щоб знайти це заглиблення, вказівним і середнім пальцями руки відшукують останнє міжребер'я, натискуючи пальцями на шкіру, просовують їх донизу від остистих відростків. Коли пальці доходять до цього заглиблення, вони немовби провалюються. Після цього голку з мандреном завдовжки 18–20 см вводять під кутом 30–35° до горизонтальної площини й просовують по передньому краю ребра до упору в грудний хребець. Мандрен після цього витягують. Контролем правильного введення голки є те, що кінець її упирається в хребець і з неї не витікає кров, через голку не всмоктується повітря в плевральну порожнину. Переконавшись, що голку введено правильно, приєднують шприц та ін'єктують незначну кількість 0,5% розчину новокаїну, відхиляючи її на 5–10° до сагітальної площини. Потім голку просувають на 1–1,5 см глибше і в надплевральну клітковину вводять незначну кількість розчину, аби переконатись у правильності введення голки. Якщо вона в клітковині, то з голки виходить крапля розчину, яка коливається синхронно диханню. Якщо з канюлі голки виливається розчин, то вона перебуває у м'язах і її слід заглибити. Тварині ін'єктують 0,5% розчин новокаїну з розрахунку 0,5 мл/кг маси тіла, ділячи дозу навпіл і вводячи з обох боків.

Loading...

 
 

Цікаве