WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Зернозбиральний голод - Реферат

Зернозбиральний голод - Реферат

Реферат на тему:

"Зернозбиральний голод"

Попри технічні переваги тих чи інших зернозбиральних машин, про які часто йдеться на сторінках "Пропозиції", найяскравішим показником популярності машини є обсяг її продажів. Саме, керуючись цим показником, ми маємо змогу показати читачам, яку техніку справді купують в Україні. Сподіваємося, що кожен із вас зробить для себе правильний висновок.

Квітень — це пора, коли більшість сільгоспвиробників починає цікавитись зернозбиральною технікою. Як водиться, найзаощадливіші господарі купують її взимку, коли ціни на комбайни найнижчі. Та таку розкіш можуть собі дозволити тільки заможні господарства, яких в Україні поки що небагато. Тому традиційно пік попиту на комбайни припадає на два останні місяці весни.

Вітчизняний ринок зернозбиральних комбайнів повністю залежить від урожаю зернових та олійних культур. Таке твердження є абсолютно очевидним для кожної людини, що якимось чином причетна до сільського господарства. Це свідчить про те, що наш комбайновий ринок просто приречений на брак будь-якої стабільності. Чому так? Бо зерновий та олійний клин формує не тільки попит на комбайни, а й понад 60% доходів селян через жалюгідний стан тваринництва та цукровиробництва. Навіть 1,5 тис. комбайнів, із яких чотири чи п'ять сотень — це просто металобрухт із Західної Європи, не врятують країну, де треба зібрати врожай майже на 20 млн га площ.

Можна довго говорити про тотальне спрацювання машинно-тракторного парку, про колосальні втрати врожаю внаслідок нестачі техніки та щорічну потребу в 10 000 зернозбиральних машин, про що часто згадують найвищі аграрні чиновники. Та основною причиною низької активності селян у закупівлі комбайнів, безумовно, є їхня низька платоспроможність. Усі державні програми щодо налагодження виробництва якісної та доступної техніки не виправдали себе. Одні роблять якісну техніку, але зовсім не дешеву, а інші навпаки. Ми спромоглися тільки на 30-відсоткову компенсацію вартості складної вітчизняної техніки, але й досі виробництво не забезпечує навіть третини купленого аграріями. Не заглиблюючись у тему потреби створення комбайнового виробництва в країні, в якій його ніколи не було, і українськості вироблених комбайнів, хотілося б звернути увагу на грошове забезпечення попиту на техніку. Суть проблеми полягає в однобічному розвитку сільського господарства з ухилом у бік рослинництва, в несистемному підході до ціноутворення на сільгосппродукцію і в низькому залученні інвестицій на село. Проте першопричини всіх негараздів українського села — мала кількість ефективних власників на землі. Де вони можуть взятися, коли люди, які вкладають гроші в землю, перебувають на пороховій бочці під назвою "відсутність ринку землі". Допоки земля не стане товаром, значних зрушень у забезпеченні технікою сільгоспвиробників годі й очікувати. Бо іншого майна, крім землі, під яку можна залучити кредитні кошти, в багатьох господарствах не залишилось, а лізингом сільгосптехніки займається лише державна компанія, бо іншим це не вигідно. Ось чому всі учасники ринку очікують закінчення мораторію на приватизацію земель, дешевих програм фінансування й працюють здебільшого на перспективу. Одно слово, на сьогодні в аграріїв немає ані грошей, ані можливостей їх залучення для закупівлі техніки. Звідки ж візьметься нова техніка?

За останні п'ять років обсяги продажів зернозбиральної техніки практично не змінилися і залишаються сталими в кількісному виразі. Обсяги продажів зернозбиральних комбайнів після значного скорочення в 2003 році, спричиненого відчутним зменшенням врожаю зернових, мають позитивну динаміку. За останні три роки ринок зростав зі швидкістю 15–20% на рік завдяки сприятливій кон'юнктурі на аграрному ринку. Та вже в поточному році очікується призупинення темпів росту внаслідок скорочення площ під озимими, які формують близько половини врожаю зернових. Якщо за кількісними показниками ринок залишається фактично незмінним, то про якісні зміни варто згадати. Найголовніша полягає в тому, що з року в рік зростає частка нової техніки, на яку припало понад 76% торішніх продажів. П'ять років тому аналогічний показник коливався в межах 50–60%. Стрімко зростає й середня вартість машини — 642 тис. грн у 2005 р. проти 575 тис. грн у 2001 р., що свідчить про зростання частки на ринку нової та дорожчої техніки із заходу. З іншого боку, це пов'язано з природним подорожчанням продукції через зростання цін на метал та енергоносії. Загалом аграрії щороку витрачають близько 1 млрд грн для закупівель зернозбиральної техніки (у 2001 р. ця цифра становила близько 700 млн грн.). Ще одна тенденція на ринку, про яку слід згадати, — збільшення частки роторних машин до 20% ринку. Це пов'язано із стрімким розвитком виробництва кукурудзи та сої в Україні. Та в найближчі роки частка роторних комбайнів навряд чи перевищить чверть ринку, бо більше їх просто не потрібно через специфіку нашого рослинництва. Звичайно, позитивні зрушення очевидні та беззаперечні, але їх не достатньо для оновлення й розвитку комбайнового парку. Такі темпи розвитку ринку тільки стримують спрацювання й скорочення парку зернозбиральних машин.

Навмисне не згадуємо про наявність комбайнів, бо, за офіційними даними Мінагрополітики, їх кількість — 49 тис. шт. Втім, понад 85% із них — машини більш ніж десятирічної давності.

Отже, техніка яких виробників має найбільший попит на українському ринку? Лідери в останні роки залишаються незмінними: "Ростсільмаш" (далі РСМ), Claas і John Deere. Для російських виробників український ринок був традиційним ринком збуту. Про що свідчать 80% російських комбайнів із загальної кількості наявних. Перевагами російської техніки є її доступність і широке розповсюдження, але росіяни, на жаль, користуючись цими перевагами, мало уваги приділяли модернізації своїх машин. Тільки торік вони почали активно просувати на ринок нову модель "Вектор" і вдосконалену кормозбиральну машину, а також анонсували вихід у світ "Дон-1500М". Серед вітчизняних дилерів РСМ останнім часом сталися значні зміни, пов'язані із загостренням конкуренції між донедавна єдиним і непорушним "Донснабом" і не менш потужним, але більш амбітним та агресивним "Техноторгом". Звичайно, загострення конкуренції дасть змогу аграріям отримати привабливіші ціни, але це може фінансово знекровити самих продавців і скоротити прибутки останніх. Ще одним активним постачальником комбайнів РСМ виступає спільне підприємство "Дон-Лан", але воно поза конкуренцією з боку імпортерів, оскільки претендує на компенсацію 30-відсоткової вартості вітчизняної техніки. Частка РСМ залишається стабільною і становить близько третини ринку.

Другим за величиною постачальником техніки виступає німецька компанія Claas. Цей виробник пропонує найсучаснішу техніку і спеціалізується на виробництві клавішних машин. Єдиною проблемою цієї компанії в Україні є висока ціна на техніку і значна частка вживаної техніки в загальному обсязі продажів. Хоча спеціально для східноєвропейського ринку Claas пропонує спрощену модель "Медіон-310" і активно працює виробнича програма на базі Павлоградського мехзаводу. Ці кроки дали змогу Claas в 2004 році стати найбільшим постачальником зернозбиральної техніки в грошовому вимірі. Водночас німецькому виробникові вдається обмежувати дилерів від прямої конкуренції завдяки територіальному лімітуванню їхньої роботи. Цій компанії вдається утримувати близько 30% українського ринку та поступово збільшувати частку нових машин, поставлених на вітчизняний ринок. Найголовніше полягає в тому, що сам Claas навряд чи може контролювати всі шляхи надходження власної техніки, оскільки більшість "беушної" клаасівської техніки сільгоспвиробники закуповують напряму в країнах ЄС, бо знають про її надійність та якість.

Останнім серед найпотужніших постачальників є найбільший виробник сільгосптехніки в світі John Deere. І не стільки завдяки якості американських машин, а й унаслідок значної активності офіційного дистрибутора — корпорації "Райз" та великої кількості поставок уживаної техніки з ЄС. Я не помилився, саме американські роторні машини нині купують значно активніше, ніж кілька років тому. Бо сьогодні із зростанням посівів кукурудзи і збільшенням курсової різниці між доларом та євро помітно зріс попит на роторні машини.

Свій вагомий вклад у популярність торгової марки John Deerе вносить і дніпропетровський "АгроТек", але ця компанія спеціалізується на постачанні машин бразильського виробництва 20 і 22 серії та вживаних комбайнів.

Перепоною для активнішого просування цієї техніки на ринку є типова для всіх західних компаній висока ціна на техніку й тривалий термін доставки.

Серед менш потужних, але не менш перспективних постачальників виступає корпорація CNH (комбайни Case та New Holland), Херсонський комбайновий завод ("Славутич"), "Агромашхолдинг" ("Єнісей") і корпорація AGCO (Massey Ferguson та Fendt).

Із названих вище виробників найдинамічніше зростають поставки техніки Case завдяки зусиллям офіційного дилера "Агроальянс" — за останні три роки кількість проданих комбайнів зросла втричі. Підставою для таких вражаючих успіхів є відносно низька ціна на них за незмінно високої якості найпопулярнішої у світі моделі Case 2388, крім якої більше нічого нового не завозять. Комбайни New Holland поки що не дуже популярні в Україні. Винятком став 2004 рік, коли великі партії цієї техніки закупили два найпотужніші вітчизняні аграрні холдинги.

Мене особисто переповнює гордість за Херсонський комбайновий завод, що зміг зайняти близько 10% вітчизняного ринку проти 3,5% в 2003 році. Все це завдяки тому, що на підприємство прийшов приватний інвестор — велика металургійна корпорація. Вона, всупереч всім очікуванням, почала вкладати гроші у збільшення виробництва продукції. На жаль, у "Славутича" є проблеми з якістю, бо в Херсоні спеціалізувалися на виробництві суто кукурудзозбиральних комбайнів і лише на зорі незалежності заводу довелося перепрофільовуватися. Перші кроки в поліпшенні якості машин херсонські виробники вже почали робити та мають наміри комплектувати комбайни гідравлікою і мостами виробництва ЄС. Основою успіху херсонців, звичайно, є державна програма підтримки вітчизняних виробників сільгосптехніки.

Попри значне зростання поставок комбайнів "Єнісей" на вітчизняний ринок, останнім часом їх частка в загальному обсязі закупівель залишається незначною. Виробництво цих комбайнів на Лозівському КЗ не стало масовим. Все це спричинено давніми традиціями радянського комбайнобудування, за якими Красноярський завод забезпечував потреби аграріїв азіатської частини колишнього СРСР. Як відомо, Україна, принаймні територіально, до Азії не належить.

Ще один виробник, про якого варто згадати, — корпорація AGCO. Щоправда, вона аж ніяк не найбільший виробник комбайнів у світі і славиться більше тракторами. Та все ж близько 5% ринку припадає на машини цієї компанії, і їй вдається утримувати свою нішу.

Всі інші світові та вітчизняні виробники постачають напрочуд мало машин і не мають значного впливу на формування ринку зернозбиральної техніки.

Вочевидь, ринок зернозбиральних комбайнів розвиватиметься після зростання платоспроможного попиту з приходом на село великих інвесторів у разі здешевлення фінансування аграріїв завдяки вливанню іноземного капіталу в банківську систему України, створенню ринку землі та розвитку аграрного лізингу. Перші кроки в кожному з цих напрямів уже зроблено.

Попри повну непрофесійність "нового" вищого аграрного керівництва країни та реанімацію "старого", особливо це стосується агротехнічного напряму, хочеться вірити, що демократизація суспільства в найближчій перспективі дасть можливість віднайти ефективних менеджерів в агропромисловому комплексі країни та забезпечить стабільність і добробут сільгоспвиробників. А держава зрештою зосередиться на програмах зниження собівартості вирощеної сільгосппродукції, а не її кількості, невід'ємною частиною яких є якісні та економні зернозбиральні комбайни. А поки що аграрії змушені відчувати "зернозбиральний голод".

Loading...

 
 

Цікаве