WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Збирання молока - Реферат

Збирання молока - Реферат

Російські інвестори також поводяться непогано: спочатку купували майданчики, потім вкладали в них гроші. Причому, гроші, порівнянні з вартістю самих заводів.

У цілому можна сказати, що нині всі великі заводи, здатні переробляти понад 100 тонн молока за добу, вже перебувають у руках якихось власників.

— Як швидко можуть окупитися фінансові вливання, що їх роблять найбільші інвестори?

— Таке інвестування є довготерміновим: чотири-п'ять років.

— Це не такий уже довгий термін. Адже, за словами наших сільгоспвиробників, для них виробництво молока взагалі є збитковим, і займаються вони ним лише заради "свіжої копійки" у міжсезоння — від жнив до жнив.

— Рентабельність молока в сільському господарстві України — це окрема велика тема. Серйозних її досліджень я ще не бачив, так само як і серйозних аргументів щодо собівартості. Бувало, питаєш: чому у вас в розрахунках така ціна кормової одиниці? Вони починають розповідати про вартість зерна. Але ж півроку корови годуються на випасі!

Я хочу навести деякі приклади із зарубіжної практики. Україна — це ринок дешевої сировини: дешевої, передусім, завдяки вартості робочої сили та енергоносіїв. Проте існують розвинуті країни, що є світовими лідерами молочної галузі — Австралія, Нова Зеландія, — де немає дотацій на молочну продукцію. Скажімо, у Новій Зеландії молочна переробка є одним з головних видів промисловості і однією із головних позицій експорту. Проте вартість молока там порівнянна з його вартістю в Україні, і ніхто не сумнівається у рентабельності його виробництва. Ефективність тваринництва у Новій Зеландії грунтується на цілій низці параметрів. Скажімо, якщо американці та європейці борються за згладжування сезонних коливань у виробництві молока, то тут цим не займаються, а виробляють молоко тоді, коли його собівартість найнижча. У них усе підігнано — осіменіння, переробка, укладання контрактів — так, щоб сезонне коливання було оптимальним з погляду економіки даного продукту. Дуже серйозно поставлено питання випасу: яку траву сіяти, як і де, як пересувати стадо по пасовищах, яким має бути оптимальний розмір стада. За рахунок усього цього досягається максимальна ефективність молочного тваринництва і низька собівартість молока: сьогодні вона близька, а в деякі сезони навіть нижча, ніж у нас в Україні.

Проте в Україні також є приклади ефективних молочних господарств. Є такі, що спеціалізуються лише на молоці, доять його доволі багато і заробляють дуже непогані гроші.

— Чи інвестуєте ви у такі господарства?

— Ні. У нинішніх умовах сільське господарство є дуже ризиковим бізнесом. У ньому, як і в переробці молока, потрібно спеціалізуватися, бо там є своя специфіка: права власності дуже складні, специфічні правила менеджменту, кадри, соціальні питання. Взагалі темою сільського господарства в усіх країнах займається держава. Вона піднімає, стимулює, навчає. Це продовольча безпека країни — усім це має бути зрозуміло. До того ж, ніхто інший не ризикне вкладати туди кошти у великих масштабах.

А вкладання потрібні надзвичайно великі. Адже такої структури ринку молока, що існує нині в Україні, немає в жодній іншій країні світу. Ніде немає того, щоб 75% молока вироблялося в господарствах, де одна-дві корови. Ми змушені також орієнтуватися на цю сировину. Проте з дрібним виробником працювати важко, якість молока в нього низька. Допомагаємо йому тим, що купляємо всю товарну продукцію, регулярно за неї розраховуємося. У зворотному напрямі реалізовуємо продукти, що можуть йому знадобитися: миючі засоби, комбікорми. На наших приймальних пунктах люди можуть замовити послуги зі щеплення, осіменіння — це ми беремо на себе.

Але, на моє переконання, структура виробництва молока в сільському господарстві повинна змінитися. Цим мають займатися або спеціалізовані великі господарства, або в Україні слід зробити так, як прийнято в усьому світі: створити приватні молочні ферми зі стадами у 50–100 голів. Тоді молочне виробництво буде рентабельним і можна буде вирішувати решту завдань, зокрема й регулювання цін: коли з'явиться ця верства виробників, ми знайдемо з ними спільну мову, тому що вони розуміють наші проблеми, а ми — їхні.

— Чи існує між заводами вашої групи "розподіл праці" на ринку? І взагалі, якою ви хотіли б бачити оптимальну конфігурацію своїх заводів з погляду виконання стратегічних завдань корпорації?

— Є об'єктивні умови, і ми маємо під них підлаштовуватися. Наприклад, за часів незалежності в Україні жодного молочного підприємства не побудовано з нуля. Коли ми дійдемо до таких варіантів, то зможемо враховувати все: якість сировинної зони, відстань до ринків, наявність кваліфікованої робочої сили. Нині ж ми змушені брати те, що є, бо так дешевше.

Отож, придбанню заводу передує бізнесове стратегічне планування, щоб цей об'єкт якнайліпше використовувався. При цьому враховуються такі параметри: скільки молока є в зоні, яке воно, за якою ціною воно може бути зібране, який продукт з нього і якої якості можна зробити, щоб заробити на цьому прибуток. Далі ми боремося за мінімізацію витрат, за норми виходу продукції, за стабільну якість, будуємо систему продажу. Після того, як бізнес посідає своє місце на ринку, настає черга вирішувати питання, що з цим бізнесом робити далі: як його розвивати, чи залишати на тому самому майданчику, чи не продати тому, хто веде сильнішу експансію, бо він може тебе задавити. В усьому світі це відбувається: хтось когось поглинає, хтось це робить дружньо, хтось — ні. Але на стадії, коли бізнес уже працює, усі ці зміни є надбудовними: вони не стосуються самого заводу й сировинної зони, які продовжують розвиватися далі. У нас не було ще прецедентів, коли б хтось із серйозних інвесторів купив завод, і через це заводу стало б гірше. Навпаки, власники приходили більш ефективні, більш спеціалізовані.

Буває й так, що підприємство гине, але там немає з ким розмовляти: пакет акцій розпорошено, зібрати їх неможливо. Отож, передусім має з'явитися власник із консолідованим пакетом акцій. І якщо для нас цей об'єкт стратегічно цікавий, то ми його знайдемо самі, раніше навіть, ніж там цю ситуацію усвідомлять. Якщо позиції не збігаються і вони до нас не хочуть — ми розходимося. Тобто ніхто нікому не заважає, ні на кого не тисне. Якщо тиск і є, то він іде не з боку операторів, а з боку ринку молока та готової продукції.

— Яким ви бачите стан молочного ринку України в найближчі роки?

— Нині відбувається процес консолідації активів, які поєднуються або самі, або скуповуються потужнішими компаніями. Якщо раніше лідери галузі управляли двома-трьома заводами і з них був лише один великий, то тепер лідери мають по чотири-п'ять великих об'єктів і продовжують розширюватися далі.

— Чи можна сказати, що ви, великі інвестори, усе на цьому ринку вже "схопили" і "чужий" на нього не вийде?

— Так, ми давно це відчуваємо.

— І скільки ж вас?

— Десь чотири українських великих оператори, два російських, два французьких.

— Купуючи й розбудовуючи підприємства в Каневі та Світловодську, ваша корпорація, наскільки мені відомо, мала на меті виробляти продукцію виключно для експорту в Росію. Український ринок вас не приваблює?

— Ми свої погляди переглянули. Пов'язано це з тим, що внутрішній український ринок сиру здатен узяти більше, ніж ми експортуємо. І нехтувати цим сегментом було б сьогодні неправильно. Крім того, нині внутрішній ринок є рентабельнішим, зокрема через проблеми з поверненням ПДВ: тут ми одержуємо ПДВ повноцінно, без жодних затримок, дисконтів, які дуже сильно впливають на рентабельність. Цей ринок доволі перспективний: в українців добрий молочний менталітет, і ми сиру їстимемо набагато більше, ніж їмо нині. Нарешті, з маркетингового погляду, внутрішній ринок набагато стабільніший і прогнозованіший, а експорт — це завжди ризик.

Тому якщо спочатку ми планували виробляти лише ті сири, які найбільше купляють російські трейдери (російський і ще два-три види), то тепер плануємо довести свій асортимент до півтора десятка назв: різних цінових груп, різного зовнішнього вигляду — кругла голова, мала, прямокутна, євроблок, велика дірка тощо.

Проте Росія завжди буде для нас стратегічним ринком, і ми ніколи свідомо не скорочуватимемо там свою присутність. Бо Росія — один з найбільших у світі імпортерів масла, сиру й інших молочних продуктів. Якщо туди рветься Європа, Нова Зеландія, то чому ж ми маємо віддавати свої позиції? Нам Росія і за менталітетом ближча, і географічно.


 
 

Цікаве

Загрузка...