WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Збирання молока - Реферат

Збирання молока - Реферат

Реферат на тему:

Збирання молока

Ринок молочної продукції в Україні, незважаючи на зменшення сільгосппідприємствами виробництва молока, динамічно розвивається. Молочні заводи знаходять своїх власників (або, швидше, навпаки), оновлюють технології, розширюють асортименти продукції, "засвічують" нові бренди. Усе це дає підстави сподіватися, що незабаром позитивна динаміка охопить і основи, тобто аграрну сферу. Більш кваліфіковано розповісти про стан і перспективи нашого молочного ринку "Пропозиція" попросила директора з розвитку бізнесу корпорації "Клуб сиру" Володимира Ковніра. Перш ніж запропонувати відповіді Володимира Миколайовича, надамо таку довідку: корпорація "Клуб сиру" є одним з найбільших в Україні виробників молочної продукції. Вона здійснює управління Світловодським і Канівським сироробними комбінатами, а також Миронівським і Бобровицьким заводами, що спеціалізуються на виробництві сухого молока й масла.

— Із розвалом Союзу і переходом на ринкові відносини колишня система постачання молока впала, разом з нею впала й молочна промисловість. Підніматися вона почала лише в 1996–1997 роках з найпростіших продуктів. Спочатку пішли казеїн і масло. В Україні казеїн не використовують — весь його обсяг іде на експорт. Потім — сухе молоко: 80% його продажів також припадає на зовнішні ринки. Наша компанія теж працювала з цими продуктами. Ми й досі дуже щільно працюємо зі світовими трейдерами з Данії, Голландії, Франції, експортуємо молочну продукцію в Японію, Північну Африку, тобто в регіони її традиційного імпорту. Українське масло західні трейдери не беруть: воно належить до категорії споживчих товарів, а споживчі ринки більшості країн для нас сьогодні закриті. Простий приклад: внутрішня українська ціна на масло-моноліт становить близько 1,5 тис. дол./т, а на внутрішньому ринку Європи — щонайменше 3 тис. Тобто ми могли б заробляти там великі гроші й перебити бізнес місцевим виробникам. Проте цього ж ніхто не допустить. Звідси протекціонізм, великі ввізні мита.

А потім оператори почали звертати увагу на внутрішній ринок і розкручувати продукти з незбираного молока, адже у незбиранці найшвидше обертаються гроші, цей ринок найліквідніший, бо молоко, кефір і сметану люди купують щодня. Зокрема, наша компанія прийшла на Кременчуцький міськмолзавод, підняла його і зробила одним із лідерів галузі незбираного молока.

— Чи не виявляли іноземні інвестори, що приходили в українську молочну галузь, бажання закривати придбані молокозаводи і ввозити продукцію з-за кордону? Адже ми пам'ятаємо, що молочного імпорту було в Україні доволі багато.

— До нас за такою схемою ніхто не ризикував приходити. Вбивати підприємства не було сенсу: вони і так були вбиті, у них не було сировини, не було ринків збуту. Візьмемо Світловодський маслокомбінат — один з найновіших заводів, збудованих за Союзу. У 1998 році він переробив 1,8 тис. т молока: це майже нічого — менше 6 т за добу. Наступного року — 2 тис., потім — 4,5, 10, 15. І лише торік — 33,5 тис. т: з таким обсягом уже можна виходити на нормальну якість і мати стабільну економіку, яка дає змогу підприємству розвиватися.

Далі. У якому сенсі Україна цікава для Заходу? Спершу як сировинний придаток. Першим з іноземців сюди прийшов "Лакталіс", придбавши Миколаївський молокозавод. Річний оборот цієї міжнародної корпорації вимірюється мільярдами євро, а сукупні обсяги переробки порівнянні з обсягами всієї України. Їх цікавила дешева сировина, і ще довго Миколаїв працював на харчовий казеїн, який відправляв на головну контору фірми у Францію. І щойно український ринок почав відбудовуватися, профіль миколаївського заводу було змінено: він почав виробляти незбиранку. Нині продукцію під торговельною маркою "Президент" можна бачити практично всюди. Але ж три роки тому її не було — було лише масло.

Згодом в Україні з'явилася друга французька компанія — "Бон Грейн": це також один з європейських лідерів з приблизно такими самими обсягами, що й "Лакталіс". Вони стали власниками Звенигородського сиркомбінату.

До речі, наша корпорація теж займається сиром, і треба сказати, що сир у ланцюжку молочних продуктів піднявся останнім. Це зумовлено специфікою самого сиру: він не є продуктом першої необхідності, тобто на сир гроші витрачають лише тоді, коли вони є в достатній кількості і коли фізіологічні потреби людини в харчуванні задоволені достатньою мірою. Економіка сироваріння доволі складна, що пов'язано з тривалим технологічним циклом: сир потрібно принаймні місяць витримувати для визрівання, ланцюжок його реалізації доволі довгий, термін реалізації — 4–6 місяців. От, скажімо, у незбиранці: сьогодні молоко привіз на завод, а завтра відвантажив вироблену продукцію в роздрібну мережу, а післязавтра реалізував продукцію кінцевому споживачеві. Отож, якщо провести порівняння за станом розвитку галузей, то сир нині — це незбиранка трирічної давнини.

Коли піднялися російські компанії, почалася їхня експансія в суміжні країни. Це стосується не лише України, а й Казахстану, Прибалтики тощо. У Росії так історично склалося, що найцікавішим напрямом стала незбиранка, тож до нас прийшли лідери саме цього бізнесу — перша і друга компанії країни. Йдеться про "Вімм-Білль-Данн", яка купила в Україні три заводи, і "Планету Менеджмент", яка купила два і створила разом із "Фанні" холдинг "Юнімілк Україна".

— Як не дивно, коли вітчизняне виробництво молочних продуктів падало, добре йшли польські молочні продукти, зокрема сири, імпортні йогурти.

— Цей імпорт був сигналом того, що ринок почав оживати, з'явився попит. Розглянемо приклад з фасованим молоком. Це продукт зручний для споживання, з чіткими параметрами якості. Спочатку його брало дуже обмежене коло людей, тоді як ми з вами ходили купляти молоко й сметану на базар. Але час ішов, люди потихеньку призвичаїлися до індустріального продукту. Нас привчали той-таки польський імпорт і власна промисловість, яка поступово вчилася робити нормальний якісний продукт за більш-менш прийнятну ціну. Нам почали платити вищу зарплатню. Щоб її заробити, у нас уже не вистачало часу ходити на базар. Переробники проводили роз'яснювальну роботу, пояснюючи, чим загрожує купівля з бочки чи цистерни.

І ось останнім часом дуже інтенсивно пішов продаж фасованого молока. Покупець уже цей продукт споживати хоче, і грошей в нього на це вистачає. Дивно, але ринок фасованого молока випереджає нині всі інші сегменти. Хоча спочатку росли йогурти, біокефіри. Цей факт підтверджує ту істину, що ми силоміць на ринок нічого не вносимо, а все визначається природним шляхом.

— Ринкові відносини передбачають, що частина підприємств, у тому числі молокозаводів, має вмерти. Але ж вмирати ніхто не хоче...

— Ту структуруа переробки й ті потужності, що були за Союзу, у нову систему перенести неможливо. Є заводи, які вже ніколи й нікого не зацікавлять. Тому що там старе обладнання, проблеми з очисними спорудами, з сировинною зоною, з підприємством-сусідом, у якого цей завод "плутається під ногами". Об'єкт може бути далеко. Нецікаво брати заводи з внутрішніми фінансовими проблемами: адже є такі, що набрали кредитів на більшу суму, ніж самі коштують. Тобто доля певних об'єктів є доволі туманною.

Сказати про те, що в Україні сформувалася верства "добрих і красивих" інвесторів, також не можна. Багато хто купує підприємства "з нагоди": була змога — купив. Тобто молочний бізнес для них не є профільним, працювати в ньому вони не вміють і кошти в його розвиток вкладатимуть в останню чергу. Погано те, що багато таких власників не хоче розставатися з непрофільними активами, бо ці заводи до кишені власникові не лізуть, — але й туди нічого не кладуть, і розвиватися не можуть. І така ситуація триватиме ще років зо два-три. На жаль, за цей час деякі з цих підприємств дійдуть до такого стану, що також стануть нецікавими.

Є інвестори, які прийшли без нічого і зробити нічого не можуть. Є директори, які стали власниками своїх заводів, проте не стали інвесторами. Тож завод, не отримавши вливань і не вміючи заробляти, потроху гине. Таких прикладів також достатньо.

Проте з'явилися й сильні інвестори. Це компанії, які, здебільшого, спеціалізуються на молочній галузі, вміють працювати, заробили певний капітал, створили імідж, зосередили кадри, готові вирішувати серйозні технологічні завдання. От, скажімо, корпорація "Клуб сиру": я не можу більше знайти в Україні прикладів, коли б було взято завод і повністю змінено його спеціалізацію. Так, колишній Світловодський маслокомбінат, що виробляв сухе молоко і масло, став найбільшим в Україні сиркомбінатом. Усе непотрібне звідти було прибрано і встановлено цілком нове обладнання.

Loading...

 
 

Цікаве