WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Збирання і зберігання картоплі та коренеплодів - Реферат

Збирання і зберігання картоплі та коренеплодів - Реферат

Морква належить до так званих "ніжних" коренеплодів з тонкими покривними тканинами, які легко травмуються і слабо перешкоджають втратам вологи через її випаровування. Ці особливості треба враховувати як при збиранні, так і при зберіганні моркви.

Так само як і в картоплі, лежкоздатність моркви залежить від ступеня її стиглості, яку оцінюють за співвідношенням хімічних речовин коренеплодів (сахароза і моноцукри). У стиглих корнеплодів цей показник перевищує одиницю.

Ступінь достигання і збережуваності моркви залежить від багатьох чинників. Важливо правильно дібрати сорти, що поділяються на 3 групи, які значно відрізняються одна від одної за леж-коздатністю. Сортам з конічною формою коренеплоду (Валерія, Шантене, Московская зімняя, Нєсравнєнная) властива найбільш висока лежкоздатність; нижчий цей показник у сортів з циліндричною формою коренеплодів (Нантская) і ще нижчий у ранніх сортів із вкороченими коренеплодами типу Паріжская каротель.

Слід звертати увагу і на стійкість сорту до найбільш поширених у даному регіоні захворювань і шкідників і на тривалість вегетаційного періоду. Річ у тім, що оптимальне співвідношення різних хімічних речовин у коренеплодах за конкретних природно-кліматичних умов формуєтьтся при вирощуванні сорту, що має адекватну тривалість вегетаційного періоду. За більш короткого вегетаційного періоду в хімічному складі коренеплодів відбувається зміщення в бік більшого накопичення цукрів і клітковини, достигання починається раніше. Для моркви цей факт має важливе значення, оскільки приводить до підвищення її лежкоздатності. У більш пізньостиглих сортів відбувається надмірне накопичення у запасаючих органах органічних кислот і вітамину С, лежкоздатніть коренеплодів знижується.

Не менш важливою є й механічна структура грунту, що визначає морфологічну будову коренеплодів та їхній хімічний склад. Виявлено чітку відмінність у кількості стандартних коренеплодів та їхньої лежкоздатності на важкосуглинкових, легких лужних грунтах та торф'яниках. Наприклад, частка нестандартних коренеплодів Шантене на легких грунтах становила 9–10%, а на важких — 18–20%. Важкі грунти уповільнювали достигання коренеплодів, на них гірше формувалися покривні тканини, і, як результат, лежкоздатність їхня була нижчою. Упродовж 6 місяців загальні втрати у процесі зберігання моркви, вирощеної на важких грунтах, сягали 6–9%, на легких грунтах — 3–4%.

Під час збирання слід уникати механічних пошкоджень, підморожування й підв'ядання коренеплодів. Збирають моркву двома способами — зі скошуванням морквиння і без нього. Перший застосовують на добре вирівняних полях, залишаючи черешки заввишки близько 3 см. Під час збирання врожаю без попереднього скошування морквиння його слід своєчасно й акуратно обрізати, залишаючи черешки заввишки 2–3 см, уникаючи зачищення коренеплодів від грудочок грунту, аби не травмувати дрібні корінці. Зібраний урожай укладають у невеликі купи, які укривають від вітру й сонячного проміння. Перевозити моркву до сховища краще в мішках або сітках.

Перші 2–3 тижні після збирання в коренеплодах моркви, в основному в головці, відбуваються раневі реакції, що менш виражені, ніж у картоплі. Найбільш інтенсивно вони перебігають за температури 10...14° протягом 8–12 днів.

Лежкоздатність моркви визначається тривалістю й характером періоду спокою, властивого всім дволітнім рослинам. Його біологічний сенс полягає в тому, що в цей період у репродуктивних бруньках запасаючих органів (коренеплодів) відбуваються процеси, пов'язані з диференціацією меристем конусів наростання. Коренеплодам моркви властивий стан неглибокого (вимушеного) спокою, і за наявності сприятливих умов вони можуть проростати практично одразу після збирання. При цьому на рослині, що розвивається, формуватимуться тільки вегетативні пагони. Поки конуси наростання перебувають у нерозвинутому (вегетативному) стані, тобто зародкові генеративні органи не сформовані, процес проростання завжди можна пригнітити, створивши відповідні зовнішні умови (наприклад, знизивши температуру). З переходом бруньок у репродуктивний стан процес проростання призупинити важче, спроби затримати розвиток, що вже почався, призводять до фізіологічних розладів. Швидкість процесів диференціації меристем конусів наростання визначає тривалість періоду зберігання і залежить від ступеня стиглості коренеплодів та їхньої скоростиглості. Більш скоростиглі сорти швидше завершують період спокою. Те саме властиве й коренеплодам, які не достигли, мають підвищений рівень інтенсивності обмінних процесів, що загрожує значними втратами під час зберігання.

Коренеплоди моркви не витримують навіть легкого підморожування. Вони не "відходять", як цибуля й капуста. Точка замерзання моркви трохи нижче від минус 0,5°С. Пошкоджені тканини після відтавання втрачають сік, ослизнюються й легко уражуються мікроорганізмами. Оптимальна температура зберігання становить 0...1°С. Сприятливо впливає на моркву і підвищений вміст вуглекислого газу в атмосфері сховища, оптимальний рівень якого становить 3–5%. При цьому знижується інтенсивність дихання коренеплодів і пригнічується розвиток аеробної мікрофлори. За більш високих концентрацій в тканинах коренеплодів починаються процеси бродіння, і цукри переходять у спирт. З нього утворюється оцтовий альдегід, що розкладає пектинові речовини, перетворюючи коренеплоди на кашоподібну масу.

На тривале зимове зберігання коренеплоди краще за все поміщати в стаціонарні сховища, закладаючи в штабелі (ширина — 1–1,5 м, висота — 0,8–1 м, довжина — 6–12 м) з перешаруванням вологим піском. Коренеплоди у зовнішньому шарі насипу укладають головкою назовні. До піску додають гашене вапно або крейду (1–2% маси піску). Цей прийом створює лужне середовище при зберіганні і сприяє пригніченню розвитку грибної мікрофлори. Витрата піску на 1 т моркви становить 0,5 т.

Останнім часом моркву зберігають у мішках з поліетилену завтовшки 100–150 мкм, місткістю 30–50 кг, які встановлюють у сховищах вертикально, не закриваючи горловину. У такий спосіб створюється найоптимальніший газовий режим і не утворюється конденсат. Придатні також для зберігання і контейнери з вкладишами з поліетилену, товщина якого не менш ніж 150–200 мкм. Вміст продукції в поліетиленовій упаковці ефективно обмежує поширення інфекційних захворювань у процесі зберігання і знижує втрати в масі та якості.

Значних збитків під час зберігання моркви завдають гнилі — біла, сіра, чорна й суха.

Біла гниль, або склеротиніоз. На уражених тканинах утворюється білий пластівцеподібний наліт міцелію зі склероціями, які спочатку білі, а потім чорніють. У місці ураження м'якоть коренеплоду стає мокрою та м'якою, колір її при цьому не змінюється. Збудник захворювання здатен розвиватися за низьких температур (аж до 0°), проте оптимальна — 15...20°. Джерело інфекції — грунт. У полі хвороба розвивається повільно і не завжди проявляється зовнішньо. При закладанні уражених коренеплодів до сховища розвиток хвороби активізується, чому сприяють підвищена температура і висока вологість повітря. За таких умов хвороба швидко поширюється на сусідні коренеплоди (за наявності контакту), виникають вогнища ураження. У разі виявлення такого вогнища з нього слід видалити всі уражені коренеплоди, а ті, що залишилися, обробити гашеним вапном або крейдою.

Сіра гниль, або ботритіоз. Уражує коренеплоди ще в полі, але проявляється в сховищі. Тканина пошкоджених ділянок стає мокрою та м'якою, так само як і при склеротиніозі, проте колір її змінюється (стає бурим). На ній утворюється значний сірий з чорними крапками наліт, що складається з міцелію і конідіального спороношення. Під час зберігання спори переносяться потоками повітря і, осідаючи на продукції, тарі та огороджувальних конструкціях, інфікують їх. Тому перебирати уражені коренеплоди небажано. Поширюється захворювання дуже швидко. Уражуються в основному ослаблені й некротизовані частини рослин. Особливу небезпеку становлять переохолодження та підв'ядання коренеплодів.

Суха гниль,або фомоз. Ураження починається в полі з головки коренеплоду, а в сховищі — з хвостової частини або з боків. Первинне ураження відбувається завжди в полі, наприкінці вегетації — перед збиранням, проте проявляється слабо, інколи непомітно. У сховищі починається активний розвиток, особливо за підвищених температур. Вторинне перезараження спостерігається за підвищених температур і вологості. Утворюються сірі, трохи втиснені плями, під ними тканина суха, часто трухла, коричнева. Якщо захворювання розвивається швидко, у місцях ураження утворюються порожнини, встелені слабким білим нальотом міцелію. Як профілактичний захід ефективним є підвищене внесення калійно-фосфорних добрив і понижене — азотних.

Чорна гниль, або альтернаріоз. Зовнішні ознаки прояву захворювання подібні до фомозу. На верхівці або збоку коренеплоду утворюються трохи стиснуті сухі плями, які в подальшому поступово поглиблюються. На зрізі уражена тканина — вугільно-чорна. Первинне зараження відбувається в полі. Можливе перезараження під час зберігання, особливо за недотримання температурного режиму і підвищеної вологості.

Основними заходами, що попереджують поширення названих вище захворювань, є дотримання сівозміни, достатнє і збалансоване внесення калійно-фосфорних добрив, дотримання температурних і вологісних режимів зберігання, вибракування під час закладання на зберігання дефектних коренеплодів і коренеплодів з ознаками захворювань, недопущення підморожування і прив'ядання коренеплодів під час зберігання.

Loading...

 
 

Цікаве