WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Захист посівів сої від шкідників, хвороб та бур’янів - Реферат

Захист посівів сої від шкідників, хвороб та бур’янів - Реферат

Реферат на тему:

Захист посівів сої від шкідників, хвороб та бур'янів

Важливим резервом забезпечення високих стабільних урожаїв сої та підвищення якості зерна є захист від шкідників, хвороб і бур'янів, особливо за розширення посівних площ та підвищення рівня врожайності на основі широкого впровадження індустріальної технології вирощування. Вже на сучасному етапі в багатьох господарствах одержують урожай зерна 2,0–2,5 т/га і більше.

Основною складовою індустріальної технології вирощування сої є застосування системи захисту від шкідників, хвороб і бур'янів, що гармонійно поєднує агротехнічні, хімічні та біологічні заходи. Ефективне застосування заходів захисту від шкідливих організмів на посівах сої дасть змогу підвищити продуктивність культури в умовах вирощування в різних природно-кліматичних зонах.

В Україні шкідлива ентомофауна сої представлена великим розмаїттям комах і кліщів. Із розширенням площ під культурою спостерігається тенденція до збільшення кількості шкідників. У нашій країні їх відомо 114 видів. Більшість із них — поліфаги. У сприятливі для свого розвитку роки шкідники здатні знищити 90% урожаю. Їх чисельність і шкодочинність на сої проявляється в різному ступені впродовж усього вегетаційного періоду і за роками дуже змінюється. Найчастіше спостерігається шкода від комплексу видів комах, що з'являються на посівах одночасно. У посушливі роки їх шкодочинність помітніша. Найуразливішими для рослин є: початкова фаза розвитку — проростання насіння та сходи, період закладання генеративних органів, фази наливання й визрівання зерна. Найвища шкодочинність шкідників сої спостерігається в Степу і поступово зменшується з просуванням на північ Лісостепу.

Небезпечними шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову) вогнівку (особливо в Степу), яка пошкоджує тільки зерно; інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин. Найшкодочинніші — звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпняки (люцерновий і трав'яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах виділені щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гами, с-чорне тощо. Шкідниками зерна та паростків у грунті є личинки смугастого й степового коваликів, паросткової мухи.

Слід зазначити, що деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну й бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість та якість продукції сої (зниження схожості насіння, товарний вигляд тощо).

Захворювання (грибні, бактеріальні та вірусні) загалом знижують урожайність сої на 15–20%, а за епіфітотійного розвитку — на 50%. Найнебезпечніші — хвороби сходів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни.

Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та ін.

Із бактеріальних — бактеріальний опік або бура кутаста плямистість і пустульний бактеріоз або бактеріальна пухирчастість чи сім'ядольний бактеріоз.

Серед вірусних захворювань найпоширеніша — вірусна мозаїка. Крім того, виділяють окремо тип жовтої мозаїки та вірусне ураження бруньок.

На посівах сої розвивається понад 50 видів бур'янів. Утрати врожаю від них можуть сягати 30–50%. В Україні 90–98% посівів польових культур забур'янені в середньому й сильному ступенях (15 шт. на 1 м2 і більше), що призводить до значного зниження продуктивності.

Ступінь забур'яненості полів вегетуючими бур'янами визначають за п'ятибальною шкалою в екз/м2: 1 бал (дуже слабкий) — 1–5; 2 бали (слабкий) — 6–15; 3 бали (середній) — 16–50; 4 бали (сильний) — 51–100; 5 балів (дуже сильний) — понад 100.

Застосування гербіцидів доцільне за наявності 3–36 і більше екземплярів бур'янів на 1 м2 залежно від переважаючого їх виду в складі агрофітоценозу. Для бур'янів, що здатні утворювати значну надземну біомасу, пороговий показник менший. Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних бур'янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу.

Застосування гербіцидів проти бур'янів слід спрямовувати не тільки на підвищення урожайності сої, а й на зменшення їх негативного впливу і на подальші культури сівозміни. З огляду на це, слід застосовувати гербіциди з вибірковою системною дією, з коротшим періодом детоксикації в грунті та з ефективнішою токсичною дією на комплекс видів бур'янів, що засмічують посіви сої, для одержання найменшої шкодочинності бур'янів під час вирощування сільгоспкультури.

Для забезпечення достатнього виробництва сої потрібно мінімізувати шкодочинність від бу'рянів, хвороб і шкідників.

У технологічному процесі вирощування культури для її захисту від шкідливих організмів передбачається низка заходів.

Агротехнічні та профілактичні заходи. Розміщуючи сою в сівозміні, слід враховувати її слабку конкурентоспроможність щодо бур'янів.

Кращими попередниками є: зернові колосові, кукурудза, картопля, цукрові буряки та низка овочевих культур за умов, що останні — чисті від бур'янів.

Розміщувати сою в сівозміні слід з таким розрахунком, щоб вона поверталася на попереднє місце не раніше ніж через 3–4 роки. Не треба її висівати після соняшнику, зернобобових, суданської і багаторічних бобових трав, які пошкоджують і уражують спільні шкідники й ті самі хвороби, що й сою.

Сою потрібно висівати не ближче 500–700 м від лісосмуг із білою акацією, що сприяє зниженню пошкоджуваності бобів акацієвою вогнівкою в 6–7 разів.

Система обробітку грунту під сою є одним із основних заходів знищення бур'янів, зниження чисельності шкідників та ураженості хворобами. Залежно від попередника, видового складу бур'янів і ступеня забур'яненості полів основний обробіток грунту має свої особливості. Після стерньових попередників основна підготовка грунту передбачає дво-триразовий обробіток поля дисковими знаряддями з дальшою оранкою плугами з передплужниками на глибину 22–25 см, а після цукрових буряків і кукурудзи — на глибину 27–30 см.

Важливим засобом у системі основної підготовки грунту під сою є осіннє вирівнювання зябу довгобазовими планувальниками після оранки. На полях, забур'янених коренепаростковими бур'янами, доцільно застосовувати пошаровий обробіток грунту. Відразу після збирання попередників проводять лущення стерні на глибину 8–10 см. Після відростання бур'янів виконують повторне лущення завглибшки 10–12 см, використовуючи тяжкі дискові борони типу БДТ-7, плуги-лущильники ППЛ-10-25, плоскорізи КПШ-5, КПШ-9. Після другого відростання багаторічних бур'янів зяб орють на глибину 27–30 см.

Підготовка насіння до сівби. Для сівби сої на кислих підзолистих грунтах для передпосівної обробки насіння слід використовувати молібденові добрива, які стимулюють фіксацію азоту бульбочковими бактеріями та інтенсивність фотосинтезу. Для цього під час протруювання (за 1–1,5 місяці до сівби) або інокуляції (в день сівби) насіння обробляють 0,5–1%-ним розчином молібденово -кислого амонію з регулятором росту Емістим С, в. р. (10 мл/т насіння). Якщо використовують Фундазол, для протруєння насіння обробку мікродобривами можна робити в єдиному технологічному процесі в день сівби.

Щоб підвищити азотфіксацію, кислі грунти доцільно вапнувати. Інокульовані рослини сої беруть із повітря 50–60% потрібного їм азоту.

Для протруювання насіння інсектофунгіцидами використовують машини: "Мобітокс-С", ПК-20, МПР-3200, ПС-10. Витрата води на 1 т насіння сої — 8–10 л. Ефективність від протруювання значно зростає в разі використання плівкоутворюючих речовин.

На легких грунтах соя відчуває нестачу молібдену й бору, тому перед висівом насіння обробляють цими хімічними елементами (40–50 г д.р. на гектарну норму насіння). Спільно проводять інокуляцію насіння симбіотичними азотфіксуючими бактеріями. Обробка насіння мікроелементами в 1,5–4 рази підвищує стійкість сої проти грибних і бактеріальних захворювань.

Для запобігання розвитку кореневої гнилі, пероноспорозу, пліснявих грибів, білої й сірої гнилей проводять:

• протруєння насіння сої (за 1–2 місяці до висівання) препаратами Степ, 20% в.р. (0,5 л/т), Максим 025 FS, т.к.с., або Максим XL 035 FS, т.к.с. (1 л/га) та Фундазолом, 50% з.п. (3 кг/т), що забезпечує значне обмеження розвитку вказаних вище хвороб. У день сівби насіння додатково обробляють соєвим ризоторфіном (200–300 г препарату на гектарну норму насіння) або Нітрагіном 634б (гектарна порція). Для кращого утримання препаратів на поверхні насіння треба використовувати плівкоутворювачі: 2%-ний розчин NaКМЦ або силікатний клей, розчинені у воді в дозах на гектарну норму насіння. Обробка насіння ризоторфіном зменшує розвиток пероноспорозу на 7–15%.

Встановлено, що на полях, де сою висівають уперше, дозу ризоторфіну доцільно збільшувати в 1,5–2 рази.

Якість насіння. Для висівання найкраще використовувати першокласне насіння районованих і перспективних сортів. У процесі підготовки його до сівби проводять ретельне очищення від домішок насіння бур'янів, плюсклого, легкого й дефектного насіння. Не дозволяється висівати насіння за наявності в ньому карантинних об'єктів, живих шкідників, які пошкоджують сою.

В разі висівання відкаліброваного, непігментованого насіння можна знизити ураження рослин вірусними захворюваннями, підвищити їх конкурентоспроможність щодо бур'янів.

У підвищенні ефективності захисних заходів важливе значення має вирощування високопродуктивних сортів з високою стійкістю проти хвороб і шкідників.

Вимоги до сівби. Сою треба висівати в оптимальні для певного району строки, суворо дотримуючись глибини загортання насіння, яка не повинна перевищувати 5–6 см, і норм висіву: для ранньостиглих сортів 600–650, для середньостиглих — 550–600 і для пізньостиглих сортів 450–500 тис. схожого насіння на гектар. Висівають насіння в грунт, прогрітий до 10...12°С .

У добре оброблений вирівняний грунт і за наявності вологи в посівному шарі сою можна сіяти на глибину 3–4 см, що прискорює проростання зерна та знижує ураженість проростків і сходів бактеріозами та пошкодження грунтовими шкідниками, підвищує стійкість до бур'янів.

На зрошуваних площах під час весняного вирівнювання зябу не можливе підсушування верхнього шару грунту. У такому разі слід провести передпосівне поливання за норми 250–300 м3/га. Не можна поливати сою одразу після сівби до появи сходів, тому що це спричинить появу грунтової кірки, яка, своєю чергою, призведе до зрідження посівів, підвищення відсотка уражених грибними та бактеріальними захворюваннями проростків

У разі висівання сої з шириною міжрядь 45 см і нормою висіву 400–410, 550–600, 690–700 тис. шт/га найінтенсивніший розвиток пероноспорозу й кореневих гнилей відзначався на площах, де висівали 600–700 тис.шт/га.

Сильніше уражуються епіфітними хворобами рослини пізніх строків сівби. Порівняно з ранніми посівами, поширеність пероноспорозу на них збільшується на 10,7–12 %, а кількість хворого насіння — в 2,3 раза. За однакової норми висіву насіння менше уражуються посіви з шириною міжрядь 45 см.

У Центральному Лісостепу України оптимальний строк висівання сої ранніх сортів — перша декада травня, а в Східному Лісостепу — остання декада квітня й перша — травня. В Північному й Центральному Степу для пізньостиглих сортів — остання декада квітня, для ранньостиглих — перша декада травня. В Південному Степу, залежно від погодних умов, сівбу сої можна починати наприкінці квітня, а для ранньостиглих найпізніший строк — третя декада травня.

Loading...

 
 

Цікаве