WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Заготівля кормів високої якості - Реферат

Заготівля кормів високої якості - Реферат

Реферат на тему:

Заготівля кормів високої якості

Потреба у підвищенні якості кормів зумовлена істотним впливом її на продуктивність тварин, технологічні та дієтичні властивості тваринницької продукції. Наукові дослідження і виробничий досвід свідчать, що підвищення якості кормів рівнозначне збільшенню їх кількості. Так, для одержання 1 т м'яса і молока першокласних кормів потрібно на 30—35% менше, ніж кормів третього класу. Науково-дослідними установами розроблені диференційовані технології консервування рослинної маси залежно від особливостей кормових культур, строків їх збирання, погодних умов тощо. Ці технології забезпечують збирання кормових культур в ті фази розвитку, коли досягається максимальний вихід кормових одиниць і перетравного протеїну, гарантується висока якість кормів. Силосування — чи не найпоширеніший і найнадійніший біологічний метод консервування зелених кормів. Біологічні методи грунтуються на біохімічних процесах, які перебігають у кормі за певних умов — відсутності доступу кисню з повітрям, світла, кількості сухої речовини у вихідній масі тощо. Хімічні сполуки, що виникають при цьому, завдяки використанню енергії і поживних речовин самого корму зумовлюють консервуючу дію. Зрозуміло, що при цьому неминучі втрати, що виникають при диханні та бродінні рослинної маси, які проте, при дотриманні технологічних вимог, незначні й не перевищують 8—10%. В основі силосування лежить молочнокисле бродіння. Це пов'язано з тим, що молочна кислота має корисні дієтичні властивості, для її утворення потрібно значно менше цукру, ніж для утворення оцтової та інших органічних кислот. Це зумовлює дозрівання силосу за мінімальних втрат поживних речовин. Якість силосу, вихід поживних речовин з 1 га посівних площ кормових культур залежить, переважно, від виду кормової культури, фази вегетації рослин, типу силосної споруди, технології заготівлі (ступеня подрібнення рослин, вмісту сухих речовин, буферної здатності, вмісту цукру, цукрово-протеїнового відношення, ущільнення маси, тривалості завантаження сховища та його герметизації, способу вивантаження силосу зі сховищ тощо). Основними культурами для силосування є кукурудза, соняшник, однорічні бобово-злакові суміші тощо. Успіх цього методу консервування зелених кормів пов'язаний з розповсюдженням рослини, яка добре силосуєтьcя, — кукурудзи , що значною мірою пояснюється її хімічним складом. Оптимальні строки збирання кормових культур на силос такі: для кукурудзи та сорго — фаза воскової стиглості зерна, люпину — фаза блискучих бобів, соняшнику — початок цвітіння, сої — фаза побуріння нижніх бобів, озимого жита — початок колосіння, суданської трави — викидання волоті; оптимальні строки збирання багаторічних трав збігаються з початком бутонізації бобових і виходом у трубку — початком колосіння злакових. Вологість цих культур із дозріванням знижується до оптимального рівня, а вихід поживних речовин сягає максимального. Рослини з оптимальною вологістю (60—70%) подрібнюють на частки розміром до 30 мм. Вищий ступінь подрібнення призводить до зниження продуктивності збиральних машин, а менший — до ускладнень при ущільненні маси в сховищах і забиранні її для згодовування. Подрібнення рослин прискорює виділення клітковинного соку і відмирання клітин, сприяє видаленню повітря при ущільненні маси й, зрештою, прискорює процес бродіння та отримання силосу високої якості. Водночас із силосуванням кормів із підвищеною вологістю (внаслідок клі-матичних чи інших умов) довжину різки слід збільшити до 40—50 мм за вологості маси 70—80% і до 100—120 мм — за вологості понад 80%, для уникнення надлишкового виділення соку і зменшення втрат поживних речовин. Велику роль в отриманні силосу високої якості і поживності відіграє ступінь подрібнення зерна, що особливо актуально під час силосування зернофуражних культур у фазі воскової та біологічної стиглості зерна. Чинними агрозоотехнічними вимогами зумовлено ступінь подрібнення зерна не менше 96%. Для цього сучасні комбайни обладнують спеціальними доподрібнювальними пристроями — рекатерами. Останні бувають пасивної дії — у вигляді вставок піддона подрібнювального апарата (комбайн КПИ-Ф-30, комплекс К-Г-6 "Полісся 250") чи активної — у вигляді спеціальних валків (комбайни ККЗ-150 "Олімп", серії "Марал", "Ягуар" тощо). Важливою умовою зменшення втрат поживних речовин є дотримання оптимальних строків заповнення сховища: сховище будь-якої місткості має бути заповненим не більш як за 3—4 дні без перерв, після чого ізолюється від доступу повітря. За повільніших темпів робіт силосована маса може самонагріватися до 50°С і вище, що призводить до втрат поживних речовин (до 20...40%), а також вітамінів. Для виконання цієї умови потрібна висока організація робіт, формування відповідного (з урахуванням місткості сховищ, продуктивності кормозбиральних комбайнів, можливостей конкретного господарства) збирально-транспортного комплекса. При цьому ефективне використання кормозбиральних комбайнів можливе при їх обслуговуванні транспортними засобами відповідної продуктивності й місткості. Наприклад, для обслуговування, комбайнів класу 100—150 кВт ("Марал 125") потрібні тракторні причепи місткістю 20 м3 , класу 150—250 кВт ("Марал 190", К-Г-6 "Полісся") — до 40 м3. Причепи місткістю 20 м3 промисловість України виготовляє (ПСЄ-20, ВАТ "Рівнесільмаш"), а причепи більшої місткості потребують розробки та впровадження у виробництво. Для уникнення самонагрівання силосної маси її ущільнюють у траншеї важкими тракторами (Т-150 Д-05, ХТЗ-180Р, Т-150 КД-05, ХТЗ-17121, К-701). Достатнім ущільненням вважається 650—700 кг/м3 за вологості маси до 70% і 700—800 кг/м3 — за вологості вище 70%. Після цього траншею вкривають водо- і повітронепроникними плівками — поліетиленовими, поліхлорвініловими, поліамідними. Оскільки плівки (внаслідок дії сонячних променів, перепадів температури, механічної дії) недостатньо міцні, то для запобігання розгерметизації сховища їх слід покривати шаром тирси, торфу, паком соломи тощо. При цьому слід вжити заходів щодо нейтралізації гризунів — посипати плівку шаром вапна. Вкривання траншеї шаром землі, що інколи практикується, недоцільно рекомендувати через забруднення силосу та значну трудомісткість і незручність відкривання силосу для забирання взимку. Такий спосіб укриття можна застосовувати під час заготівлі силосу на тривале зберігання (два роки й більше). При зберіганні силосу в герметичних баштових сховищах слід старанно закрити завантажувальні люки. Температура ущільненої маси в сховищі має не перевищувати 30°С. У Західній Європі набуває поширення зберігання силосу в поліетиленових рукавах великого діаметра. Втім, такий спосіб потребує спеціального обладнання для завантаження маси, міцної плівки. Крім того, він потребує апробації у кліматичних умовах України, оскільки не виключене промерзання зовнішнього шару силосу за низьких температур. Для оцінки якості силосу використовують два методи: органолептичний і хімічний. Органолептичні показники — запах, колір, смак, структура, наявність плісняви. Доброякісний силос має приємний, ароматний запах, що нагадує запах фруктів чи квашених овочів. Колір такого силосу — жовто-зелений чи світло-зелений (оливковий). Структура його зберігається, при розтиранні він не мажеться і не залишає слідів на руках. Наявність плісняви не допускається. Силос бурого чи темно-коричневого кольору із сильним запахом меду чи свіжовипеченого житнього хліба, незалежно від інших показників, є недоброякісним, і його згодовування тваринам можливе тільки після дозволу ветеринарної служби. У лабораторії якість силосу оцінюють за показниками вологості, вмістом сирого протеїну, сирої клітковини, молочної і масляної кислот, концентрації водневих іонів (рН). На кожну партію силосу (одне сховище) має складатися паспорт якості з визначенням класу силосу та його поживності. Клас силосу визначають не раніше 30 діб після його закладання і не пізніше як за 15 діб до початку згодовування тваринам. Технічні умови на силос відповідно до ГОСТ 23638—90. Перед закладанням силосу слід очистити сховище від залишків силосу, сміття, землі, відремонтувати його, промити водою, продезінфікувати 5%-ним вапняним молоком і просушити. Крім того, готують під'їзні шляхи, очищають територію навколо сховища, встановлюють електроосвітлення для роботи вночі. Транспортні засоби розвантажують на краю траншей чи безпосередньо в траншеї. Для запобігання забрудненню силосу землею слід уникати заїзду транспортних засобів на силосну масу. Для переміщення і трамбування маси виділяють спеціальні трактори з навішеним бульдозером чи іншим обладнанням для переміщення і розрівнювання маси. Для одержання силосного моноліту постійної по всьому об'єму щільності за кордоном застосовують спеціальні розрівнювачі . У тракторах заздалегідь усувають підтікання палива та мастил, перевіряють надійність гальм, причіпного пристрою, видаляють з кабіни всі сторонні предмети, встановлюють дзеркало заднього огляду, двері кабіни фіксують у відкритому стані. Заповнення траншеї слід здійснювати з одного із торців. Із заповненням сховища масу слід накривати, не чекаючи заповнення всього сховища, оскільки зволікання з укриттям на 2—3 дні призводить до збільшення втрат корму на 7—10%. Для запобігання повторній ферментації забирання силосу має здійснюватися так, щоб по можливості не порушувалась герметизація тієї частини силосу, що залишається. На Заході застосовують спеціальне обладнання — блочні силосорізки, які відділяють силос від основної маси у вигляді прямокутних блочних монолітів і залишають гладкий, нерозпушений зріз. В УкрНДІПВТ розроблені вихідні вимоги на таку силосорізку. Отже, для реалізації технології заготівлі силосу високої якості потрібне застосування кормозбиральних комбайнів, обладнаних доподрібнювальними пристроями для зерна (рекатерами чи плющильними валками), великооб'ємних причепів відповідної місткості, блочних силосорізок для використання замість грейферних завантажувачів, які розрихлюють моноліт силосу і спричиняють повторну ферментацію кормів. З огляду на це виробникам сільськогосподарської техніки потрібно прискорити відпрацювання конструкцій кормозбиральних комбайнів, що ставляться на виробництво, — ККЗ-150 (ВАТ "Олімп"), КЗК-4,2 (ВАТ "Борекс"), розробку і постановку на виробництво великооб'ємних причепів та обладнання для забирання силосу.

Loading...

 
 

Цікаве